Медсестра, яку звали міс Гант, почала заспокоювати дівчинку і дала їй снодійне. Міс Полі плакала, бо дівчинка перед сном говорила, що повинна йти завтра або післязавтра до школи.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДЖОН ПЕНДЛТОН
Поліанна не пішла до школи ні "завтра", ні "післязавтра". Але вона цього не розуміла, хіба що в ті миті, коли поверталася свідомість. Ще тиждень вона нічого не тямила. Нарешті лихоманка вщухла, біль трохи вгамувався, свідомість прояснилася. Вона вважала, що її ноги переламані, і краще мати поламані ноги, як містер Пендлтон, ніж бути все життя інвалідом, як місіс Сноу. Бо люди зі зламаними ногами одужують, а інваліди − ні.
Дівчинка раділа, бо відколи потрапила в аварію, багато разів чула від тітки слово "люба". Поліанну прийшов відвідати Джон Пендлтон на милицях. Ненсі порозпитувала людей у містечку і дізналася, що Джон і міс Полі роками не зналися, бо років через три-чотири після того, як міс Джейн дала йому гарбуза і поїхала з іншим, міс Полі хотіла його розрадити. Подейкували, ніби вона підбивала клинці. Під ту пору у неї виник клопіт зі своїм коханим. Відтоді вона замкнулася в собі.
Джон не заходив до дівчинки, але дізнався від міс Полі, що все погано. Він розповів, що хотів вдочерити дівчинку. Міс Полі не знала про це нічого. Вона усвідомила, що Джон хотів пожертвувати Поліанні любов, що зберігалася в серці двадцять п'ять років... І вона зрозуміла ще одне: без Поліанни її майбутнє ввижалося зовсім безрадісним.
ГРА В ЧЕКАННЯ
До Поліанни мав приїхати фахівець із Нью-Йорка, але дівчинка вимагала, щоб прийшов лікар Чилтон. Та це було єдине прохання, яке тітка Полі не хотіла виконати. "Якби ви любили лікаря Чилтона і не любили іншого, − зітхнула Поліанна, − ви побачили б, скільки добра він робить. А я люблю лікаря Чилтона". Лікар з Нью−Йорка не їхав, бо захворів і відклав візит.
Тим часом Ненсі розповідала старому Тому про стан дівчинки. Томові було дуже жаль Поліанну, яка і його навчила гратися у її гру. Він згадував, як раз нарікав на старість, а вона сказала, що Том може радіти з того, що йому не треба зайвий раз нахилятися, щоб просапувати, бо він і так уже зігнутий. Ненсі розповіла Тому, що про гру не знає тільки міс Полі, адже вона заборонила дівчинці згадувати про татка.
Для всіх дні чекання були непростими. Лікар Воррен не приховував свого нетерпіння і занепокоєння. Міс Полі замкнулася в собі. Тим часом Поліанна бавилася з песиком, гладила кошеня, милувалася квітами, ласувала фруктами та драглями, які їй передавали, а також радо відповідала на численні послання, сповнені любові й турботи, які щодня приходили до неї звідусіль. Але й вона худла та марніла, і хворобливе тремтіння маленьких ручок тільки підкреслювали прикру нерухомість колись таких моторних ніжок.
ПРОЧИНЕНІ ДВЕРІ
Через тиждень після обіцяної дати приїхав очікуваний фахівець − лікар Мід. Після огляду дівчинки він вийшов з кімнати, щоб поговорити з тіткою і лікарем Ворреном. Та кошеня штовхнуло двері, вони нечутно прочинилися, і дівчинка почула розпачливий зойк міс Полі: "Тільки не це! Лікарю, тільки не це! Ви ж не хочете сказати, що дівчинка ніколи в житті більше не буде ходити!" Що тут зчинилося! Поліанна почала кликати тітку, яка зомліла, а медсестра стала заспокоювати дівчинку.
ДВА ВІЗИТИ
Ненсі надіслали передати містеру Пендлтону вердикт лікаря Міда. Служниця й подумати не могла, що вічно невдоволений, роздратований, злий, черствий Джон Пендлтон може так страждати. Коли Ненсі уже йшла додому, то спитала Джона, чи можна передати міс Поліанні, що він бачився із Джиммі Біном. Чоловік вважав, що брехати не треба.
Незабаром увесь Белдінґсвіль знав про страшний діагноз: Поліанна Вітьєр більше не ходитиме. Ще більше гомоніти й плакати люди почали після того, як Ненсі розголосила жалісну історію про те, що Поліанна лишилася сам на сам зі своєю бідою і дуже страждає від того, що вона не може гратися у свою гру, бо нема їй тепер чого радіти.
І тоді друзям Поліанни одночасно спала на думку одна ідея. Незабаром хвору щодня почали відвідувати знайомі й незнайомі, чоловіки, жінки, діти; міс Полі навіть не припускала, що її небога знає більшість із них. Усі розпитували про маленьку постраждалу дівчинку, і всі просили щось їй переказати.
Першим прийшов Джон Пендлтон. Цього разу вже без милиць. Він попросив міс Полі передати дівчинці, що він усиновлює Джиммі. Поліанна раділа, що хлопчик матиме таку гарну домівку, а Джон матиме "присутність дитини". Дівчинка розповіла тітці, що якось лікар Чилтон також казав, що йому потрібні жіноча рука і серце або присутність дитини, щоб мати справжній дім, але "не завжди все залежить тільки від нашого бажання". Міс Полі відвернулася до вікна, бо почервоніла. "Він кохає якусь жінку, і я так хотіла б, щоб у нього все склалося", − сказала Поліанна. "Поліанно, звідки ти все це знаєш?", − запитала тітка. Дівчинка відповіла: "Він сказав, що віддав би все на світі за руку і серце однієї жінки".
ГРА І ГРАВЦІ
Невдовзі після другого візиту Джона Пендлтона до садиби Гаррінгтонів завітала міс Міллі Сноу − дочка місіс Сноу. Вона прийшла запитати про дівчинку і розповісти, що Поліанна зробила дуже багато для її матері, яка грає у гру дівчинки. Міс Полі хотіла розпитати Міллі про "гру", але не було нагоди. Дівчина без угаву говорила, що її мама тепер дозволяє піднімати штори, почала цікавитися тим, як вона виглядає, почала в'язати.
Візити Джона Пендлтона та Міллі Сноу − то був лише початок, а що вже було тих повідомлень, та ще деколи таких несподіваних, що міс Полі не могла вийти з дива.
Якось тітка спитала дівчинку про гру, але Поліанна не могла розповісти через батька, про якого не можна було згадувати. Розв'язка настала, коли прийшла місіс Пейсон, яка мала погану репутацію в містечку. Вона розповіла тітці, що Поліанна часто заходила до неї і гралася з її дітьми. Місіс Пейсон уже збиралася розлучитися і віддати кудись дітей, але стався цей нещасний випадок з Поліанною, і вони згадали, як дівчинка вчила їх грати у свою гру. Тепер вони з чоловіком вирішили не розлучатися.
Не встигли за нею зачинитися двері, як міс Полі рішуче попрямувала на кухню до Ненсі і попросила пояснити "гру" Поліанни. Ненсі зайшлася слізьми. Потім вона сказала, що дівчинка вчила все місто радіти, і тепер усе місто намагається віддячити їй своєю радістю, а в цю гру Поліанну навчив гратися її батько. Тітка не розуміла, чому дівчинка не розповіла їй про цю гру. Тоді Ненсі нагадала їй, що вона заборонила Поліанні згадувати батька, адже це батькова гра.
Пізніше тітка розповіла дівчинці, що місіс Пейсон не буде розлучатися з чоловіком. Тітка сказала, що знає про гру, і на її думку, це чудова гра, і вона хоче навчитися в неї гратися.
КРІЗЬ ВІДЧИНЕНЕ ВІКНО
Один за одним спливали короткі зимові дні. Щоправда, для Поліанни вони були довгими і сповненими болю. Тітонька Полі знаходила силу-силенну речей, з яких можна було б порадіти. Поліанна, як і місіс Сноу, взялася в'язати.
Раз до неї завітав Джон Пендлтон і двічі забігав Джиммі Бін. Джон Пендлтон розповів, яким чудовим хлопчиком ставав Джиммі Бін і які він робив поступи. Джиммі розповів їй, яка в нього лепська домівка і який добрий кревняк з містера Пендлтона. І обоє сказали, що все це завдяки Поліанні.
Зима минула, настала весна. Попри призначене лікування, ніхто не бачив помітних змін у здоров'ї Поліанни. Увесь Белдінгсвіль напружено стежив за станом Поліанни, але був у містечку один чоловік, який особливо непокоївся цим питанням – лікар Томас Чилтон. Він несподівано відвідав містера Пендлтона, який добре знав про його стосунки з міс Полі Гаррінгтон.
Чилтон попросив Джона допомогти йому пройти в дім, щоб обстежити Поліанну. Лікар Чилтон уже 15 років не переступав поріг будинку міс Полі: господиня дому колись заявила йому, що, якщо іще хоч раз він отримає запрошення відвідати садибу Гаррінгтонів, це означатиме, що вона його перепросила і все стане, як раніше, і вона побереться з ним. А лікареві потрібно було оглянути дівчинку, бо він вважав, що є шанси на одужання. Усю цю розмову крізь прочинене вікно чув Джиммі Бін. Він чув, як лікар питав Джона, кому ж переконати міс Полі впустити його. Джиммі вирішив, що саме він переконає тітку Поліанни.
ДЖИММІ БЕРЕ СПРАВУ В СВОЇ РУКИ
Хлопчик прибіг до будинку тітки Полі і вимагав зустрічі з нею. Тітка спустилася до нього, і хлопчик розповів, що у Поліанни є шанс знову ходити, але вона мусить запросити лікаря Чилтона, щоб він оглянув хвору. Хлопчик переповів усю розмову лікаря і Джона і признався, що не розчовпав, з якої саме причини Міс Полі не може впустити в будинок лікаря Чилтона. Коли того ж дня прибув лікар Воррен, міс Полі дозволила йому проконсультуватися з лікарем Чилтоном.
НОВИЙ ДЯДЕЧКО
Наступного разу лікар Воррен зайшов до кімнати Поліанни з лікарем Чилтоном. Тітка теж зайшла і сказала, що це вона запросила лікаря Чилтона. В очах лікаря світилося щастя і обожнювання, а тітка Полі зашарілася і кинулася з кімнати…
Проти вечора до кімнати Поліанни нечутно зайшла щаслива тітка. Вона сказала, що лікар Чилтон незабаром стане дівчинці дядьком. Поліанна здогадалася, що тітка – саме та жінка, що її руки й серця лікар прагнув стільки років. Тітка повідомила, що дівчинку наступного тижня чекає подорож: на зручному гарному ліжечку її повезуть автомобілем та екіпажем до відомого лікаря, який є добрим другом лікаря Чилтона і має практику з лікування таких травм.
ЛИСТ ВІД ПОЛІАННИ
Поліанна пише лист тітці і дядечку про те, що вже може ходити. Сьогодні вона сама пройшла від ліжка до вікна! Дарма що на це пішло майже 10 місяців. Вона згадує, як тітка і дядько приїжджали до неї і взяли шлюб біля її ліжка.
Невдовзі дівчинку мають виписати. Вона планує більше ніколи не їздити, а завжди ходити пішки. Найбільше вона радіє, що деякий час не могла ходити. Інакше б ніколи не дізналася, яке це щастя – мати здорові ноги.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу