Панург намагався відгадати загадку, а тоді кинув на стіл перед Дряповирвом гаман, повний золотих екю. Почувши дзвін золота, Пухнасті коти стрепенулися і відпустили друзів.
Пухнасті коти повели мандрівників назад до гавані. Та на півдорозі вони зупинилися й сказали, що відпустять їх, коли дадуть грошей для дружини Дряповирва і їхніх жіночок – Пухнастих кицьок. Брат Жан сягнув до своєї кишені.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 38. Про те, як брат Жан хотів обчистити Пухнастих котів
Тут мандрівники побачили, що в гавань заходить величезний караван суден. Це привезли дичину і сувої шовку та оксамиту для Пухнастих котів. Брат Жан не хотів давати грошей Котам, тому витяг меча і кинувся на Пухнастих котів. Та вони дременули хто куди. Годі було їх наздоганяти.
Мандрівники попрямували до гавані. Нарешті всі посідали на кораблі, і Пантагрюель звелів відчалювати. Мандрівники вийшли в море. Та незабаром зірвався дужий вітер, і юнга, що сидів на щоглі, крикнув, що кораблі несе назад, до острова Катівні. На щастя, вітер пригнав кораблі до іншого острова, та мандрівники побоялися висісти. Вони зупинилися десь за милю від острова, навпроти стрімких високих скель.
РОЗДШ 39. Про те, як мандрівники сіли на мілину і як їх порятували мореплавці, що пливли з острова Ентелехіг
Діждавшися погожої години, мандрівники підняли якорі. Та ледве встигли проплисти двадцять дві милі, як знявся ураганний вітер. Кораблі закрутило, мов тріски. А згодом корабель сів на мілину. Але мандрівників врятував великий корабель, який підпливав до них. На палубі його громадились величезні барабани і юрмилися люди, поважні і статечні з вигляду. Поміж них Пантагрюель уздрів Анрі Котираля, давнього свого приятеля. Анрі сказав, що пливе із острова Ентелехії в Турень і везе алхімію. А людьми на палубі були поети, співаки, музики, астрологи, алхіміки, геоманти, годинникарі та всякі інші вчені й майстри. Всі вони везли від мудреців з острова Ентелехії чудові рекомендації. Корабель з барабанами взяв на буксир кораблі Пантагрюеля. Він та його друзі наповнили барабани мореплавців ковбасами, скотили їм на палубу 62 бочки вина.
РОЗДІЛ 40. Про те, як Пантагрюель прибув на острів Ентелехію, де королювала Квінтесенція
Після цього мандрівники ввійшли в гавань острова Ентелехії. Недалечко від гавані стояв палац королеви. На березі їх зустрів легіон лучників і ратників. Вони заступили мандрівникам дорогу, звеліли віддати зброю, а коли довідалися, що друзі з Турені, радо повели до королеви.
В галереях палацу Пантагрюель та його друзі побачили силу-силенну недужих і калік: прокажених, чумних, сліпих, глухих, кульгавих і ще всяких. Вони стояли й сиділи гуртами і, здавалося, чогось чекали.
Королева була молода, вродлива, пишно й вишукано вбрана дама. "Оце і є її величність королева Квінтесенція", — мовив дозорець. Він сказав стати і дивитися, що вона робитиме. "Подейкують, що у вас королі лікують золотуху, падучу, гарячку в досить дивний спосіб – доторком руки. А наша королева зцілює геть усі недуги, і пальцем не торкнувшися недужого! Вона сідає до органа і награє різні пісеньки – для кожної недуги свою", — сказав дозорець.
І справді, королева сіла до органа і поклала руки на клавіші. Ввели гурт прокажених. Королева натиснула на клавіші, залунала чудова музика – і всі прокажені тої ж миті одужали. Привели юрбу отруєних. Королева заграла іншу мелодію – і всі вони враз зцілилися. До зали заводили сліпих, глухих, німих, кульгавих, скарлючених, вносили паралізованих. Королева грала щоразу іншу мелодію.
Королева підійшла до Пантагрюеля і торкнулася його голови букетом білих троянд. Це привело його до тями, він звівся на ноги, а за ним звелися і друзі. Королева говорила шовковими словами і була рада гостям. Пантагрюель не здобувся на відповідь. Всі мовчали, мовби води в рота набравши. Потім королева пішла їсти. Придворні, підійшовши до мандрівників, просили вибачити її величність за те, що вона не запросила їх до свого обіду. Річ-бо в тім, що королева Квінтесенція за обідом їсть тільки антитіла, абстракції, уявлення, мрії, сни та жахи.
Пантагрюеля та його друзів одвели до великої зали, де були накриті столи до обіду.
РОЗДІЛ 41. Про те, як королева обідала і що вона робила по обіді
Коли Пантагрюель та його друзі пообідали, їх повели до іншої зали, де сиділа королева Квінтесенція. Оточена придворними, вона просіювала, провіювала і пропускала свій час крізь гарне решето, сплетене з білих і блакитних шовкових ниток. А потім королева і її почет танцювали.
З ласки й високого дозволу її величності мандрівники пішли оглядати палац. І таких там надивилися чудес, що й досі кожного на згадку про них поймає священний трепет і невимовне захоплення. Придворні сказали, що королева робить тільки те, що ніхто інший у світі робити не спроможний, і зціляє тільки тих недужих, яких ніхто інший у світі зцілити не годен. А всякі інші недуги зціляють вони, її помічники.
Незабаром мандрівники побачили це на власні очі. Якийсь молодик бив недужого на водянку у живіт двосічною сокирою дев'ять разів. І той після такого лікування вмить одужав. Другий молодик лікував гарячку. Він прив'язав до пояса недужого з лівого боку лисячий хвіст – і гарячки як не було.
Оглянувши палац, Пантагрюель та його друзі подалися гуляти по острову. І тут вони теж набачилися див.
Увечері всі вечеряли в Королеви. Вона вечеряла самою лиш амброзією і пила самий лиш нектар. Зате дам, кавалерів і мандрівників пригощали такими стравами, яких вони ніде й ніколи не куштували. Після вечері почався препишний бал-турнір. Усі грали в живі шахи.
Пантагрюель та його друзі були в безмежному захваті від того, що побачили. Коли після третього турніру почалися танці, королева Квінтесенція непомітно зникла, і більше ніхто її не бачив. Мандрівники попросили придворних переказати її величності безмежну подяку і глибоку шану. А потім подалися до своїх кораблів, посідали на них і напнули вітрила.
РОЗДІЛ 42. Про те, як Пантагрюель побував на острові Сандалій і що він там побачив (тут змальовано чернечий орден капуцинів)
Через два дні мандрівники причалили до острова Сандалій і зійшли на берег. Король острова – Беній Третій – гостинно їх зустрів, запросив до трапези, а потім повів показати новий монастир. Беній Третій сказав, що він заснував і збудував цей монастир для братів Співунів – так назвав він ченців, що жили в монастирі, бо вони добре співали, ще й виводили такі рулади і трелі, що можна було заслухатися. Співуни носили сандалії, здорові та круглі. Бороди вони голили, а на головах своїх вищипували волосся від тімені аж до потилиці. Обличчя затуляли каптурами, а потилиці відкривали. На поясах носили бритви, які гострили двічі на день і тричі на ніч. Ходили то задом, то передом – кому як зручніше. Прокинувшись рано-вранці, вони взували один одного у чоботи з острогами, чіпляли на ніс окуляри й знову лягали спати. Опівдні починали бити дзвони підбиті найм'якшим пухом. За калатала правили лисячі хвости. Почувши дзвони, брати Співуни просиналися, скидали чоботи, взували сандалії, сідали під церквою й позіхали, змагаючись між собою, хто найширше роззявить рота й найгучніше позіхне. Це був їхній сніданок. Потім вони ставали вервечкою й повільним урочистим походом прямували до трапезної. Йдучи, ченці співали, тільки не ротами, а вухами, їм вторувало калатання дзвонів. У трапезній Співуни опускалися навколішки біля столів, спираючись грудьми й черевами на ліхтарі. За хвилину з'являвся здоровенний товстий Сандалисько із сиром, гірчицею та салатом. По обіді вони виспівували молитви, приправляючи їх руладами й трелями. Ввечері вони знову скидали сандалії, взувалися в чоботи з острогами, чіпляли на носи окуляри й лягали спати. Опівночі до них заходив Сандалисько; вони прокидалися й починали гострити бритви.
Мандрівники дивилися на Співунів і слухали розповідь про них з неабиякою цікавістю, а брат Жан та Панург аж дух затамували.
РОЗДІЛ 43. Про те, як Пантагрюель побував у Атласній країні, якою правив Поголос
Згодом мандрівники потрапили в Атласну країну. Дерева, кущі, трави були із шовку та оксамиту. Листя з дерев не опадало ніколи, квіти теж ніколи не відцвітали. Мандрівники здибали тут багато звірів та птахів, дуже схожих на звірів та птахів їхньої рідної Франції. Але звірі ті були із тканих килимів; вони нічого не їли й не кусалися, а птахи не співали. Побачили мандрівники дванадцять слонів. Слони сиділи за столом і мовчки трапезували. Потім вони побачили носорога і двох єдинорогів. А ще вони побачили золоте руно, що його здобув Ясон, і хамелеона, який жив самим тільки повітрям, і трьох гідр (у кожної було сім голів), і чотирнадцять феніксів, і шкуру золотого осла, і ще багато дивного і химерного. А потім мандрівники побачили Середземне море. Воно розступилося, і Пантагрюель та його друзі уздріли Тритона, який сурмив у величезну мушлю, Нерея та інших морських богів і чудовиськ. І безліч риб, які літали, пурхали, танцювали, їли, дихали, думали, полювали, воювали, мирилися, торгували, гралися й пустували. Трохи далі вони побачили Арістотеля з ліхтарем у руці. Позад нього юрмилися Овідій, Геліодор, Леонід – усіх не злічити.
Друзі подалися шукати їжу. Зненацька до них долинув якийсь дивний шум – так, наче недалечко гуркотів млин або жінки вибивали на річці білизну. Вони пішли на шум і невдовзі побачили дідугана, що звався Поголос. Рот у нього був по самісінькі вуха, а в роті теліпалося аж сім язиків, і кожен – розрізаний на сім частин. Всіма цими язиками Поголос розмовляв водночас – різними мовами й говірками. На всій його голові й на всьому тілі росли вуха. Очі в нього не бачили, і він не міг ходити ногами. Поголоса оточував величезний натовп. Всі дивилися йому в рот і ловили кожне його слово. А він казав усяку всячину.
Всі, хто слухав Поголоса, за кілька годин набиралися такого розуму, що заходжувались міркувати й судити про наймудріші в світі речі. В натовпі стояли і великі письменники, і філософи, і мудреці. Тут були і студенти. Вони почастували мандрівників хлібом і дали їм дружню пораду.