Сутяги цькували жертв: позивали, писали доноси, всіляко допікали. Коли кривдженому урветься терпець, він хапає кийок чи шпагу і б'є сутягу по тімені або викидає у вікно. Після цього сутяга на якийсь час заспокоюється. Биття для нього – це радість і щастя, бо тепер сутяга може злупити гроші не тільки з ченця, священника, лихваря чи адвоката, а і з того, хто його бив.
Брат Жан добряче побив сутяг, та інші друзі не захотіли бити. Наповнивши бочки прісною водою, мореходці посідали на кораблі й підставили вітрила ходовому вітрові.
РОЗДІЛ 23. Про бурю на морі й про те, що робили в цей час Пантагрюель, Панург, Епістемон, брат Жан та інші
На морі почалася буря, лоцман почав згортати вітрила. У борти кораблів ударили велети-хвилі. Налетів шквал, закрутив водяні смерчі, застогнав, завив, заревів. Стало темно, аж чорно, тільки блискавиці розтинали морок. Панург налякався. Пантагрюель підійшов до щогли і обіруч схопився за неї. Брат Жан, Епістемон, Гімнаст, Понократ, Евсфен, Карпалім, Різотом і Ксеноман поскидали плащі та куртки й побігли на поміч матросам. Тільки Панург не зрушив з місця. Сидів скоцюрблений на палубі й скиглив. Брат Жан просив його допомогти, але той весь час плакав, бо думав, що загине. Аж тут Пантагрюель побачив землю. Почав стихати вітер. Епістемон побачив світло маяка. Панург враз змінив свою поведінку і зрадів та заходися помагати друзям. Він навіть вихвалявся, що нічого не боявся.
РОЗДІЛ 24. Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Макреонів, і про те, що буває, коли помирають прадавні герої
Пантагрюелеві кораблі причалили до острова Макреонів. Остров'яни зустріли мандрівників люб'язно й поштиво. Володар, старий макробій, та острів'яни влаштували гарний прийом. Після обіду Пантагрюель сказав, що треба полагодити кораблі, і матроси охоче стали до роботи. Остров'яни взялися їм допомагати. Поміж них були і теслі, й ковалі, і всякі інші ремісники.
Тим часом старий макробій, на прохання Пантагрюеля, повів його по острову. На великих обширах ріс ліс. В лісі мандрівники побачили руїни стародавніх храмів, гробниць, пірамід і пам'ятників. На них були написи арабською, агарянською, слов'янською й ще багатьма мовами. Старий макробій розповів, що цей острів за давніх часів славився на весь світ багатством і могутністю. А тепер він убогий і майже безлюдний. У цій дрімучій пущі живуть великі герої. Коли котрийсь помирає, в пущі розлягаються зойки, насувається морок, і небо вергає громами та блискавками, і море бурхає грізними хвилями.
Пантагрюель сказав, що немає лиха без добра: якби не буря, він з друзями не причалив би до цього острова, не почув цієї розповіді. Брат Жан сказав, що гадав, що герої безсмертні – так само, як боги й напівбоги. Пантагрюель відповів: "Безсмертний той, хто має ясний і високий розум".
РОЗДІЛ 25. Про те, як Пантагрюель знищив страхітливого фізетера (кашалота)
Коли кораблі були полагоджені, а трюми завантажені харчами та прісною водою, мандрівники вийшли в море. Вони пливли день, ніч, а вранці Ксеноман показав їм острів Хиренний, що виднів удалині. Там жив і владарював Безскоромець. Пантагрюель висловив бажання побувати на острові. Проте Ксеноман його відраяв, сказавши, що там нема чого дивитися: і остров'яни, і сам володар живуть злиденно.
Через день перед мандрівниками замрів острів Дикий. Аж тут Пантагрюель побачив, що їм назустріч пливе величезний фізетер. За мить на кораблі засурмили сурми, всі приготувалися до бою. Панург знову плакав і переживав, що загине. А фізетер підплив до самісінького корабля та й ну поливати його водою! Пантагрюель, ставши на носі корабля, підняв спис. Він метнув у фізетера спис так спритно, що враз пробив страховиську лоб, обидві щелепи та язик. Потім повибивав фізетерові обоє очей. А після того ще метнув 50 списів у один його бік і 50 у другий, 3 списи в спину і один у хвіст. Фізетер перевернувся горічерева й сконав.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 26. Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Дикому, де споконвіку жили Ковбаси
Веслярі витягли мертвого фізетера на суходіл, щоб вирізати нирковий жир, який дуже високо цінувався на ринках. А Пантагрюель хотів, щоб друзі його й команда обсохли, зігрілися, попоїли й трохи відпочили. Кораблі кинули якір у невеликій безлюдній гавані. Близько до берега підступав ліс. Мандрівники напнули на узліссі намети. Кухарі заходилися варити обід.
Пантагрюель побачив, що недалечко від них пробігло кілька дивних звіряток. Ксеноман сказав, що це Ковбаси. Між Ковбасами та Безскоромцем із давнього давна точиться запекла боротьба. Почувши стрілянину, Ковбаси подумали, що на острів суне Безскоромець із військом. Раптом брат Жан сказав, що легіон молодих і струнких Ковбас іде з гавані в напрямку фортеці та замку. Ковбаси прийняли наших мандрівників за Безскоромцеве військо.
Пантагрюель зібрав друзів на раду. Вони вирішили підготуватися до битви з Ковбасами. Пантагрюель роздав друзям накази. А Панург відразу побіг на корабель і сховався.
РОЗДІЛ 27. Про те, як брат Жан пристав до кухарів, щоб гуртом громити Ковбас
Побачивши грізне Ковбасяче військо, брат Жан попросив Пантагрюеля йти на корабель, а він з кухарями впорається сам із Ковбасами. Кухарів на Пантагрюелевих кораблях було понад 200 чоловік, поміж них і такі знамениті, як Подавай, Підливай, Смаженю, Вареню, Саложер, Саловар, Глитай, М'ясоруб та інші. Кухарі, браві та дужі хлопці готувалися до бою. Брат Жан скликав будівничих і загадав їм спорудити з дерев'яних колод свиню, щоб у неї влізло двісті чоловік. На спину їй поставили важкі гармати. Кухарі залізли в черево свині, як троянці – в черево коня. Після цього свиню викотили на узлісся.
Тим часом лави Ковбас підходили ближче й ближче. Пантагрюель вислав до них Гімнаста. Та між Гімнастом і Ковбасами замість перемир'я зав'язалася сутичка. Пантагрюель, Ковбасоріз та Кров'янкоруб побігли на виручку відважному конюшому. Пантагрюель лупцював Ковбас палицею, Ковбасоріз різав їх величезною ножакою, Кров'янкоруб рубав мечем.
Брат Жан, сидячи в череві свині, споглядав бойовище. Аж тут із засідки вихопився легіон Телячих ковбасок. Брат Жан одімкнув дверцята і вискочив із свині, а слідом за ним – усе його славне кухарське військо. Ковбаси, уздрівши могутню підмогу, полякалися так, наче побачили Люцифера, й дременули хто куди. Брат Жан погнався за ними й на ходу гамселив кого влучить. Кухарі, певна річ, теж посиденьок не справляли. Незабаром усе узлісся було всіяне мертвими й пораненими Ковбасами.
У небі звідкіля не взявся велетенський кабаняка. На шиї в кабаняки висіло золоте намисто; на ньому було написано: "Кабан, що повчає Мінерну". Коли з'явився цей химерний кабаняка, вдарив грім. Ковбаси, вгледівши кабаняку, відразу кинули зброю, впали навколішки й простягли до нього руки. Пантагрюель звелів припинити бій. Кабаняка скинув 27 бочок гірчиці, шугнув угору й зник у високості, без упину гукаючи: "Масниця! Масниця! Масниця!"
РОЗДІЛ 28. Про те, як Пантагрюель познайомився з королевою Ковбас
Обидва війська – і Ковбасяче, і Пантагрюелеве – стояли мовчки. Потім Пантагрюель попросив дозволу поговорити з королевою Ковбас – вона сиділа неподалік у кареті. Королева вийшла з карети і нарешті зрозуміла, що Пантагрюель з друзями – не її вороги.
Пантагрюель запевнив королеву Ковбас, що він пробачає їй цей прикрий випадок. Потім він спитав, що то за химерний кабан прилітав на острів. Королева пояснила, що той кабан – посланець Масниці, їхньої богині. А гірчиця для Ковбас – справжній цілющий бальзам. Мертві Ковбаси від неї воскресають, поранені відразу видужують. Після цього Пантагрюель попрощався з королевою Ковбас і повернувся на свій корабель.
РОЗДІЛ 29. Про те, що побачив Пантагрюель на острові Вітряному
Через два дні мандрівники причалили до острова Вітряного. Усі остров'яни не їли й не пили нічого, крім вітру. Замість будинків у них скрізь стояли флюгери. Бідняки жили з пір'яних, паперових та полотняних віял, багатії – з вітряків. Коли вони справляли якийсь бенкет, то ставили столи під вітряками й досхочу ласували вітром. Розмовляли лише про вітер. Коли хтось занедужає – його лікували вітром. Пантагрюелеві дуже сподобався острів Вітряний і життя вітряників.
РОЗДІЛ 30. Про те, як Пантагрюель приплив на острів Папідулію
Рано-вранці мандрівники побачили ще один острів і причалили до нього. Це був острів Папідулія. Жителі його колись були вільні, багаті й геть усі веселі, а острів називався Веселий. А тепер це були жалюгідні злидарі, якими орудували й попихали папомани (автор натякає на релігійні чвари між протестантами й католиками). Ось послухайте, як це сталося. Якось веселуни поїхали на сусідній острів Папоманію – подивитись на свято Жезлів. Під час цього свята на вулиці виходять усі релігійні братства, несучи на довгих палицях зображення своїх святих покровителів та заступників. І один із веселунів, побачивши зображення папи римського, взяв та й показав йому дулю. Папомани, звісно, обурилися й спалахнули жадобою помсти. Через кілька днів вони напали на острів Веселий, скарали майже всіх чоловіків і сплюндрували острів, а з уцілілих веселунів почали живцем здирати шкіру й тягти жили. А папомани ще й прозвали їх папідулями, а острів із Веселого перейменували на Папідулію.
Відтоді на папідулів як із мішка сиплються пошесті, голод та інші напасті й лиха. Мандрівники вирішили на цьому острові не баритися.
РОЗДІЛ 31. Про те, як Пантагрюель прибув на острів Папоманію
Мандрівники пливли день, пливли ніч, а вранці побачили благословенний острів Папоманію. Тільки-но вони кинули якір, як до Пантагрюелевого корабля підплив човен, у якому сиділо чотири чоловіки. Чоловіки питали мандрівників, чи бачили вони сущого, всевишнього, бога, що живе на землі. Друзі здогадалися, що йдеться про папу, а Панург сказав, що бачив три папи. Папомани зраділи і були раді мандрівникам.
Пантагрюель тихенько спитав у човняра, хто ці люди. Той сказав, що коли мандрівники бачили живого папу, то їх тут прийматимуть напрочуд гостинно. Пантагрюель переказав це Панургові, і той дуже зрадів. "Нарешті я матиму хоч якусь користь від того, що бачив пап!" — вигукнув він.
Не встигли мандрівники ступити на землю, як назустріч їм вийшов урочистий похід папоманів.