Пантагрюель відправив Карпаліма в Блуа, і через п'ять днів він привіз архі-дурня-архіблазня Трібуле.
РОЗДІЛ 17. Про те, як Панург питав поради в Трібуле
Панург подарував Трібуле свинячий міхур із сухим горохом, дерев'яну визолочену шпагу, баклагу вина і мірку рум'яних солодких яблук. Трібуле почепив шпагу при боці, взяв міхур, випив усе вино і з'їв півмірки яблук. Панург розповів йому про свою притугу і просив поради. Трібуле вдарив його кулаком по карку, ляснув по носі міхуром, тицьнув у руку баклагу і, покрутивши головою, забубонів: "Цур мені, пек мені! Пуста довбешко! Волинко ти бізансейська, стережися ченчика, волинко ти з ріжками". Він відскочив і замахав своїм міхуром, у якому гучно заторохтів горох. І більше не мовив жодного слова.
Пантагрюель сказав, що усе ясно: Трібуле попереджає, що шлюб буде нещасливим. Але Панург вважав, що все навпаки: шлюб буде щасливим. Панург не розумів тільки, чому Трібуле пхнув йому в руки порожню баклагу. Згодом Панург здогадався, що це означає: дурень радить йому просити пророцтва в оракула Божественної Пляшки! Один приятель Панурга – Ксеноман, знав, де стоїть храм Божественної Пляшки, в якому перебуває оракул.
Пантагрюель підніс Трібуле одяг із золотої парчі, і дурень поїхав додому. А друзі почали збиратися в дорогу. Пантагрюель сказав, що треба насамперед попросити дозволу й благословення в його батька, а їхнього володаря Гаргантюа.
РОЗДІЛ 18. Про те, як Пантагрюель готувався до мандрівки
Приїхавши до Гаргантюа, Пантагрюель розповів йому, як жив увесь цей час, як переміг короля Анарха і завоював Дипсодію, про заведені там порядки і звичаї. Потім повідав про задуману мандрівку й попросив у батька благословення. Гаргантюа дав згоду і поблагословив сина і його друзів в дорогу. Батько лише шкодував, що син не має дружини і дітей. Син пообіцяв, що коли повернеться з мандрівки, тоді і одружиться.
Пантагрюель попрощався з батьком і вирушив у путь. По кількох днях він прибув у гавань Талассу. З ним приїхали Епістемон, Панург, брат Жан-Нищитель, нині Телемський абат, та інші друзі цього достойного дому, а поміж них і Ксеноман, вельми тямущий, допитливий і охочий до мандрівок добродій.
У Талассі Пантагрюель купив караван кораблів, найняв лоцманів, керманичів, веслярів, вояків, всіляких ремісників-майстрів, тлумачів, навантажив кораблі гарматами, ядрами, пищалями, списами, мечами, іншою зброєю, узяв грошей.
РОЗДІЛ 19. Про те, як дванадцять Пантагрюелевих кораблів вийшли в море
Пантагрюель надумав відплисти із Таласси в червні. Ксеноман накреслив на морській карті світу шлях до оракула Божественної Пляшки. Корабель, на якому мав плисти сам Пантагрюель, був найбільшим і найпотужнішим з-поміж усіх суден каравану. На кормі його височіла величезна пляшка – наполовину срібна, наполовину золота. На кормах інших кораблів були: старовинний ліхтар, порцеляновий кубок, золотий глек, дзбан, усипаний смарагдами, металевий кухоль, велетенська лійка, золотий келих дамаського карбування, ваза з червоного золота, чаша з духмяного райського дерева алое в оправі кіпрського золота, золота корзина для винограду, розцяцькована мозаїкою, здоровенна кухва тьмяного золота.
Коли зібралася команда і всі Пантагрюелеві друзі – Панург, Понократ, брат Жан, Епістемон, Гімнаст, Евсфен, Карпалім, Різотом і Ксеноман, — Пантагрюель звернувся до них із коротким напутнім словом. Потім вони прочитали молитву, а тоді посідали до накритих на палубі столів. Потрапезувавши, розійшлися по кораблях, і незабаром вітрила напнув вітер.
РОЗДІЛ 20. Про те, як Пантагрюель послав до свого батька Гаргантюа поштового голуба
Наші мореплавці пливли три дні й три ночі, а четвертого дня вдалині замрів острів Медамоті. Кораблі причалили до острова. Всі зійшли на берег. Королював тут Філофан. Матроси стали вантажити на кораблі барила з прісною водою, а Пантагрюель з друзями пішов на набережну. Там уже третій день вирував ярмарок, на який щороку з'їжджалися всі найбагатші купці Африки та Азії. Панург, Епістемон та брат Жан накупили собі картин. Пантагрюель попросив Гімнаста, щоб той сторгував йому сімдесят вісім килимів, на яких було зображено життя й усі подвиги Ахілла. Гімнаст купив ще Пантагрюелеві трьох молодих єдинорогів та одного таранда.
Гуляючи по ярмарку, Пантагрюель раптом почув гарматні постріли, а потім радісні вигуки. В гавань заходив корабель Гаргантюа. Судно називалося "Селідон", корму його прикрашала "морська ластівка". На кораблі приплив стольник Гаргантюа – той доручив йому довідатися, чи все в Пантагрюеля гаразд, і передав синові листа. З листом привезли голубку. Якби з Пантагрюелем сталося якесь лихо, він би прив'язав їй до лапки чорний ремінець. Та в нього все було гаразд, і він прив'язав голубці до лапки білу шовкову стрічку, після чого випустив її. Через дві години Гаргантюа знав, що син його живий, здоровий і веселий.
Пантагрюель тим часом прочитав батькове послання, розпитав у стольника, як батькові ведеться і чи при доброму він здоров'ї, а потім написав відповідь. Після обіду "Хелідон" підняв вітрила й відплив. Пантагрюель послав батькові в подарунок усі сімдесят вісім килимів, куплених на ярмарку, трьох єдинорогів й таранда.
РОЗДІЛ 21. Про те, як мореплавці зустріли корабель, що йшов до Ліхтарії, і про те, як Панург сторгував у купця барана, а тоді втопив і купця, і всіх баранів
Пантагрюелеві кораблі знову вийшли в море. Пливли вони чотири дні, а на п'ятий день зустріли французьке купецьке судно, яке йшло з країни Ліхтарії. Купці розповіли, що народ у Ліхтарії лагідний і сумирний, працьовитий і веселий.
А через годину Панург полаявся з одним купцем – власником чималої отари баранів. Купець перший роздрочив Панурга і перший схопився за шпагу. Та, на щастя, шпага заіржавіла на морському повітрі й не витягалася з піхов. Панург покликав Пантагрюеля. Разом з ним прибіг брат Жан із щойно нагостреним мечем. Скрутненько довелося б купцеві, якби в сварку не втрутився Пантагрюель. За хвилину Панург та купець уже тиснули один одному руки. Пантагрюель запросив усіх до обіду.
Вставши з-за столу, Панург прошепотів на вухо Пантагрюелеві, щоб не втручався. Панург підійшов до купця і, низько вклонившись, попросив продати одного барана. Купець дуже довго вихваляв своїх баранів, але потім згодився продати одного. Під час торгів купець назвав Панурга бараном. Панург мовчки віддав купцеві гроші, схопив здоровенного вгодованого барана і, завдавши його собі на плечі, поніс до борту. Баран відчайдушно бекав. Інші барани, почувши бекання, й собі забекали і повернули голови в той бік, куди потягли їхнього брата.
Аж тут Панург, так само мовчки, жбурнув барана в море. І тої ж миті всі барани, бекаючи й мекаючи, почали стрибати з палуби в воду. Адже в баранів така звичка: куди один – туди й усі!
Побачивши, як гинуть його барани, купець знетямився з жаху. Він бігав по палубі, кидався до борту, намагаючись зловити бодай одного барана. Він схопив за шерсть одного з баранів, який іще не встиг шубовснути в воду, і хотів був витягти його на палубу. Однак дужий баран шарпнувся – і впав разом з купцем у воду. Купець з бараном ураз зникли у хвилях, і тільки бульки пішли.
Згодом Панург сказав друзям, що немає жодної людини, якій би він не віддячив або принаймні не подякував за ласку чи послугу: "Я добро завжди пам'ятав, пам'ятаю і пам'ятатиму. Але кривдникам своїм я мстився, мщуся й завжди буду метатися! Такий уже я є".
РОЗДІЛ 22. Про те, як мандрівники припливли на острів Родичів, а потім на острів Сутяг, і про те, що вони там побачили
Наші мореходці попливли далі. Пливли два дні, а на третій побачили невеличкий острів, схожий обрисами на Сіцілію, і причалили до нього. У острів'ян замість носів стриміли жирові тузи. Усі були родичами, тому острів називався островом Родичів. Щоправда, родичалися вони якось по-дивному. Ніхто нікого не називав ні батьком, ні матір'ю, ні сином, ні дочкою, ні братом, ні сестрою, ні дядьком чи тіткою. Вони називали одне одного дельфінчиком, масельцем, сирочком, віконечком.
Пантагрюель слухав, чудувався і нічого не міг збагнути. Аж після того, як він із друзями зайшов до корчми пообідати, і його запросили на весілля, що саме там гуляли, йому проясніло в голові. Старий Шкарбан женився на гарній молоденькій Туфельці, а молодий бравий Чобіток вінчався із старезною Пантофлею. Пантагрюелеві пояснили, що Шкарбан хоч і старий, та добре змащений салом, тому Туфелька й пішла за нього, а Пантофля хоч і підтоптана, ба навіть стоптана, зате гаптована золотом, а бравий Чобіток до золота ласий...
Пантагрюель сказав друзям, що треба тікати з цього паскудного острова. Вони відчалили від острова Родичів і вийшли в море. Надвечір другого дня кинули якір біля великого, багатого й людного острова. Звався він Шелі – тобто Спокій. Правив ним король святий Коровай. Він гостинно зустрів Пантагрюеля й повів до свого замку. Біля брами їх чекали королева з доньками та придворними дамами. Вони розцілували мандрівників. Коровай став умовляти Пантагрюеля, щоб той погостив у нього кілька днів, та Пантагрюель відмовився.
Мореплавці попливли далі і через день причалили до острова Сутяг. На цьому острові жило багацько прокурорів, суддів, адвокатів та сутяг. Вони зустріли Пантагрюеля в гавані, однак не запросили пообідати й перепочити з дороги, а тільки безперестану кланялися, згинаючись у перегин, і гуртом торочили, що вони раді прислужитися, але за платню. Тлумач пояснив друзям, що коли чернець, священник, лихвар чи адвокат заміряються когось згубити, вони наймають сутягу. Сутяга починає цькувати жертву: позиває, пише доноси, всіляко допікає. Так буває доти, доки кривдженому урветься терпець. І тоді починается! Він хапає кийок чи шпагу і б'є сутягу по тімені або викидає у вікно. Після цього сутяга на якийсь час заспокоюється. Биття для нього – це радість і щастя, бо тепер сутяга може злупити гроші не тільки з ченця, священника, лихваря чи адвоката, а і з того, хто його бив.
Брат Жан дістав гаман, вийняв із нього сто екю і гукнув до збориська сутяг, чи хоче хто заробити: спершу охочих відлупцюють, а потім заплатять. Сутяги усі хотіли заробити. Брат Жан вибрав одного і вже підніс був свою поперечку від хреста.