І справді – їх пригостили чудово. Усе м'ясо було начинено добрячим фаршем, а прислуговували гарненькі дівчатка, кучеряві білявочки у легких білих сукнях. Принісши страви, дівчата заспівали пісню, в якій уславлялися пресвяті декреталії, а потім піднесли кожному по келиху вина, шанобливо при цьому вклонившися.
Звеселілий Гоменац хвалив декреталії. Друзі-мандрівники розповідали різні випадки, коли їхні друзі чи знайомі використовували аркуші з декреталіями не за призначенням: робили мішені, вирівнювали чепчики між сторінками, і яка кара потім сходила на цих людей. Різотом розповів, що коли його приятель женився, то по святковій вечері усі почали перевдягатися, але не було масок. І їх зробили з старих сторінок декреталій. Затулили тими машкарами обличчя й веселилися далі. А коли познімали машкари, ледве глузду не позбулися від жаху. Того короста обсипала, у того гнояки нарвали, того схопила віспа, того краснуха.
"А мені видається чудом інше, — мовив Пантагрюель. — Як це папа з допомогою своїх декреталій гребе щороку з Франції стільки золота?". Гоменац відповів, що це ще не багато грошей, і знову почав вихваляти декреталії, які кляті єретики нехтують. Тож єретиків треба палити, топити, вішати, четвертувати, колесувати, рубати, саджати на кіл! Єпископ був переконаний, що щастя, блаженство чекає усіх в царстві небесному, а ключі від цього царства – у руках земного бога – папи.
Вставши з-за столу, Пантагрюель та його друзі попрощалися з Гоменацем та папоманами і пообіцяли, що за їхню гостинність віддячать: коли будуть у Римі, підуть до папи і благатимуть, щоб він найближчим часом відвідав острів Папоманію. Потім добрий Пантагрюель подарував Гоменацеві і дівчатам-служницям щедрі дарунки.
РОЗДІЛ 34. Про те, як Пантагрюель побував на острові мессера Гастера, першого в світі магістра наук та мистецтв
По кількох днях плавання наші мандрівники кинули якір біля острова мессера Гастера. Острів височів над морем, мовби велетенська, неймовірно крута скеля. Проте Пантагрюель та його друзі, хоч і упріли добряче, видерлись на вершину. І там їхнім очам відкрився чудовий краєвид. Володарем цього острова був мессер Гастер, найперший у світі магістр наук та мистецтв. Гастер – мессер владний, суворий, жорстокий, невблаганний. Годі щось йому втлумачити, навіяти, довести, в чомусь його переконати. Йому можна тільки коритися, в усьому догоджати, його можна тільки задобрювати й шанувати. Свої накази він віддає не словами, а на мигах. Все, чого він бажає і що велить, має виконуватися тієї самої миті. Він винайшов усі науки і всі мистецтва, всі ремесла і всі знаряддя. Він учить мудрих штук навіть звірів. З воронів, папуг, шпаків він робить поетів, із галок та сорок – поеток, учить їх розмовляти й співати по-людському. А коли вирушає в мандри по світах Гастерова намісниця – Бідність, то хоч би де вона йшла – всі суди там закриваються, народ перестає підкорятися наказам, нехтує їх. Всі тікають од Бідності світ за очі.
При дворі цього великого мудреця Пантагрюель та його друзі побачили безліч черевомовців і ще більше обжер. Усі черевомовці були недобрі, лихі ворожбити, чаклуни; всі вони заздрили один одному і повсякчас між собою гризлися. Вони придурювалися, що розмовляють не ротом, а черевом, і вводили людей в оману. А брехуни були першорядні! Обжери завжди ходили гуртом. Одні з них були жируни, жевжики й пустуни, другі – сердиті й похмурі відлюдьки, але геть усі – несусвітні ледарі. Вони вважали мессера Гастера великим богом, йому лиш молилися, приносили жертви, служили вірою й правдою, любили й шанували понад усіх та все.
Пантагрюель почав розпитувати про Гастера, і йому розповіли ось що. Гастер винайшов насамперед ковальство й землеробство. Потім він винайшов воєнне мистецтво і зброю; медицину й астрологію та деякі математичні науки. Він винайшов також ручні й водяні млини та вітряки, дріжджі, сіль, вогонь, годинники. Далі Гастер винайшов вози, фури, баржі, галери, вітрильники. Гастер навчився будувати міста, фортеці, замки. Гастер винайшов мистецтво та спосіб руйнувати й нищити фортеці та замки з допомогою воєнних машин і знарядь. І ще дуже багато всього винайшов Гастер. Отакий всемогутній мессер Гастер – найперший у світі магістр наук та мистецтв!
РОЗДІЛ 35. Про те, як Пантагрюель приплив на острів Дзвінкий
Кілька днів мандрівники пливли морем, аж урешті побачили острів. Що ближче вони підпливали до нього, то виразніше чули дзвін і брязкіт. А коли мандрівники підпливли зовсім близько до острова, вони почули ще й співи. Із обачності Пантагрюель вирішив спершу підпливти човном до невисокої скелі й висісти там. Під скелею стояла хатина самітника Брагібюса. Пантагрюель спитав, що це за дивні звуки долинають із острова і як він називається. Самітник відповів, що острів називається Дзвінкий. Що ж до звуків, то мандрівники про все дізнаються згодом, коли висядуть на ньому. Мандрівники сподівалися, що Брагібюс запросить їх до обіду і запропонує відпочити з дороги. І самітник таки почастував їх, але в досить незвичайний спосіб: не давав їсти чотири дні! Він сказав, що інакше їх не пустять на острів, бо там зараз піст чотирьох пір року: зими, весни, літа й осені.
На п'ятий день пустельник дав їм листа до Едітуса, церковного паламаря, що жив на острові Дзвінкому. Це був славний дідуган, який люб'язно їх зустрів, а прочитавши в листі, що вони чотири дні постили, нагодував смачним обідом. Далі показав їм острів.
Острів був заселений птахами. Едітус розповів, що колись давно на острові жили ситицини (музики на похороні). Згодом вони перетворилися на птахів. Птахи жили в просторих, зручних клітках. Всі вони були великі, гарні, лагідні й спокійні. Але диво дивне! Вони їли, пили, спали як люди! Колір їхній теж видався мандрівникам дивним (таких кольорів був одяг у священнослужителів різних рангів). Едітус сказав, що цих птахів називають клірцями, священцями, абатцями, єпископцями, capдинцями, а одного – папцем. А їхніх самок називають клірицями, священницями, абатицями, кардиницями. Одну називають папицею.
Далі старий розповів Пантагрюелеві та його друзям, що ось уже 300 років підряд на острів прилітає тьма-тьмуща святенців. Вони забруднюють острів, поїдають пташиний харч – чисто тобі трутні в бджолиному рої. На вигляд святенці огидні. Винищити їх неможливо: тільки-но вб'єш одного – прилітає двадцять чотири. Пантагрюель спитав у Едітуса, чому тут таке розмаїття птахів, а папець тільки один і папиця тільки одна. Той відповів, що так було споконвіку за велінням зірок. Щоправда, дуже давно на острові утворилося два папці водночас. Але це обернулось жахливим лихом (автор натякає на розкол 1378-1429, коли на вищу владу у католицькій церкві претендували 2-3 папи). На острів приїздили імператори, королі, герцоги, маркізи, графи, барони. Вони намагалися розборонити папців, якось їх помирити, та все було марно. Мир настав тільки тоді, як один папець сконав.
Птахи на цьому острові співали тоді, коли дзвонили дзвони. Друзі запитали, чи повертаються ці птахи до своїх колишніх домівок. Едітус сказав, що не повертаються, щоправда, недавно, після деяких затемнень, що сталися за велінням зірок, знялася ціла зграя (тобто після початку Реформації). Перед тим як відлетіти, вони поскидали своє пір'я в кропиву і в терен (скинули з себе духовний сан).
Раптом у небі закружляла зграя птахів, яких на цьому острові мандрівники ще не бачили. Було їх двадцять п'ять або й більше. Покружлявши у високості, вони посідали на землю. Їхнє пір'я прибирало різних кольорів, мов шкіра у хамелеонів. І у всіх під лівим крилом було намальоване коло, яке ділили дві проведені поряд лінії, або ж лінія, прямовисна до прямої. Ці кола різнилися й кольорами (маються на увазі войовничі чернечі ордени).
Після посту у чотири дні друзі стільки ж днів їли і пили.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 36. Про те, як паламар Едітус показав Пантагрюелеві священного папця
Едітус розповів, що харчі для птахів постачає весь світ, тільки деякі північні країни нічого не надсилають (деякі країни порвали з папською курією). Два дні тривало веселе гульбище. А на третій день Пантагрюель сказав, що він конче мусить побачити папця. Едітус сказав, що папець дуже не любить, щоб на нього дивилися. Але згодом друзі таки пішли до папця. Скрадаючись, вони підійшли до величезної клітки. В ній, розпустивши крила, сидів папець. Біля нього примостилися охоронці – два невеличкі кардинці й шість угодованих єпископців. Панург довго придивлявся до папця, а потім вигукнув, що це справжня чубата потороча, і друзі повернулися до столу.
Через чотири дні мандрівники розпрощалися з Едітусом. Пантагрюель подарував йому гарного складаного ножика. Паламар красно подякував і наказав доставити на їхні кораблі всякого смачного харчу.
РОЗДІЛ 37. Про те, як Пантагрюель потрапив на острів Катівню, де жив кіт Дряповирв, ерцгерцог Пухнастих котів (автор має на увазі суддів, які носили мантії з горностаєвою облямівкою).
Мандрівники через кілька днів побачили острів, що називався Катівня. Пантагрюель хотів проминути його, та друзі вмовили його причалити. Як вони про це потім пошкодували! Тільки-но вони ступили на берег, як їх, за наказом володаря острова ерцгерцога Нявнія Дряповирва, схопили Пухнасті коти.
Пухнасті коти – це препаскудні тварини. Вони їдять малих дітей. Носи в них плескаті, шерсть росте всередину. Пазурі довгі, міцнющі та гострі. Як хто в ті пазурі попаде, то вже не вирветься... І геть усі носять розшморгнуті торби: хто на череві, хто на спині, хто на боці, хто на шиї. Це їхній символ і девіз.
По дорозі мандрівникам зустрівся старий жебрак. Пантагрюель подав йому милостиню, і той сказав, що ці Пухнасті коти скоро захоплять усю Європу і загребуть собі всі її багатства. Вони вішають, четвертують, колесують людей, усім стинають голови, всіх кидають у в'язниці та в катівні. Все у них навпаки. Непорядність зветься доброчесністю, злість – добротою, зрада – вірністю, крадіжка – щедрістю. І при цьому вони певні, що в усьому світі немає нікого кращого й справедливішого за них.
Та втекти було ніяк – адже мандрівників вели під охороною, та й ворота острова було замкнено.