Ільф і Петров — Дванадцять стільців (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 9 з 10

Саме тут опинився Авессалом Ізнуренков, і він дав Іполиту три карбованці. У місті також була Еллочка Щукіна з чоловіком та злодюжка Альхен зі своєю дружиною Сашхен.

Загалом, Іполит Матвійович назбирав 7 карбованців і 29 копійок, а Остап – 15 карбованців.

Другого ранку монтер дістав гроші і ввечері притяг два стільці. Третій стілець, як заявив він, ніяк було взяти. Для більшої безпеки друзі вилізли чи не на саме верхів'я Машука. Остап глянув у зоряне небо і витяг з кишені обценьки.

РОЗДІЛ XXXVII

ЗЕЛЕНИЙ МИС

Інженер Брунс сидів на веранді дачі на Зеленому Мисі. Він кликав дружину, бо хотів уже обідати. Несподіваний шерех примусив його обернутися. До нього наближався чоловік у подертій синій косоворотці, підперезаний потертим крученим шнурком з густими китицями, і в затертих смугастих штанях. То був панотець Федір. Дізнавшись, що перед ним дійсно Брунс, панотець впав на коліна. Він не підводився і благав продати 12 стільців, які тут же і побачив. Панотець Федір збрехав, що ці стільці до революції належали йому, і вони безмірно дорогі його дружині, що вмирає оце у Воронежі. Виконуючи її волю, аж ніяк не з власного зухвальства, він дозволив собі довідатись, де нині стільці і прийти до громадянина Брунса. Панотець Федір запропонував за стільці 20 карбованців. Брунс попросив 250. "Не користі заради, а токмо виконуючи волю хворої дружини", — благав знизити ціну панотець. Брунс не погоджувався.

Цілий день потім постать панотця Федора миготіла в усіх кінцях дачі. Він благав знизити ціну. Нарешті інженер не видержав і сказав, що продасть за 200.

Того ж таки вечора панотець Федір надіслав дружині своїй Катерині телеграму, у якій просив спродати усе, але добути грошей. Третього дня гроші одержано, а дружина написала, що лишилася без копійки.

У той же день панотець купив стільці. Була саме буря. Візник відвіз панотця зі стільцями на берег. Стільці були вельми схожі на вороб'яніновські, з тою лише відміною, що оббивка їхня не ситцева, в квіточках, а репсова синя, в рожеву смужечку. Панотець перерубав усі стільці, та так нічого і не знайшов. Розпач огорнув його. Кинувши остовпілий погляд на накидану ним гору ніжок, спинок і пружин, він одступив. Велика хвиля гримнулася в те місце і потягла з собою весь покалічений гарнітур генеральші Попової. Панотець Федір уже не бачив цього. Він брів по шосе, зігнувшись і притискаючи до грудей мокрий кулак.

Він увійшов у Батумі засліплий, нічого навколо не бачачи. Становище його було найжахливіше. За 5000 кілометрів від дому, з 20 карбованцями в кишені, доїхати до рідного міста було абсолютно неможливо. Панотець Федір поплентавсь до вокзалу і загубився в юрмі носіїв.

РОЗДІЛ XXXVIII

ПІД ХМАРАМИ

Через 3 дні після угоди з Мечниковим театр Колумба виїхав залізницею через Махачкала і Баку. Усі ці 3 дні концесіонери ждали від Мечникова третього стільця. Але монтер, отримавши 20 карбованців, напився так, що його держали під замком у бутафорській.

Потрібні були гроші на подорож до Владикавказа. Кисі довелось знову стати жебраком. Це мало вельми малий успіх – 2 карбованці. Сума, проте, достатня на проїзд до Владиказказа.

У Беслані Остапа, що їхав без квитка, зігнали з поїзда, і великий комбінатор нахабно біг за поїздом верстви три. Йому пощастило скочити на приступку поїзда, що повільно підтягався до Кавказького хребта.

Гори не сподобались Остапові. У Владикавказі довелося просидіти кілька днів. Але всі спроби дістати гроші на проїзд Воєнно-Грузинською дорогою або зовсім не давали наслідків, або давали кошти, яких вистачало лише для денного прожитку. Друзі рушили до Тифліса пішки.

На світанку концесіонери перейшли місток через Терек, обійшли казарми і заглибились у зелену долину, по якій ішла Воєнно-Грузинська дорога. Дорога йшла вгору. Після Балти дорога ввійшла в ущелину і рушила вузьким карнизом, висіченим у темних урвистих скелях. Спіраль дороги в'юнилась угору, і ввечері концесіонери опинилися на станції Ларс. Переночували в бідному духані задарма і навіть дістали по склянці молока.

За станцією Ларс одразу ж встала грандіозна стіна Бічного хребта. Долина Тереку замкнулась тут вузькими тіснинами. Пейзаж ставав дедалі похмурішим, а написи на скелях численнішими. Остап захотів теж залишити якийсь напис на скелі, наприклад: "Киса і Ося тут були". Він почав лізти на скелю. Іполит Матвійович спочатку стежив за рухом великого комбінатора, але потім відволікся і, обернувшись, почав розглядати фундамент замку Тамари, що зберігся на скелі.

Тим часом, за дві верстви від концесіонерів, з боку Тифліса в Дар'яльську ущелину ввійшов панотець Федір. Він ішов, спираючись на високий костур із загнутим кінцем. На останні гроші панотець Федір доїхав до Тифліса і тепер ішов на батьківщину пішки, живлячись доброхітною милостинею. Відстань межи ворогами меншала. І от панотець Федір пізнав Вороб'янінова.

Панотець схопив Кису за худий кадик і, стискаючи пальці, закричав охриплим голосом: "Куди подів скарби убієнної тобою тещі?" Вороб'янінов відчув, що втрачає подих. Тут панотець Федір, уже тріумфуючи перемогу, угледів Бендера, що стрибав по скелі. Великий переляк вразив панотця Федора. Він схопив свої концесійну ковбасу і хліб і поліз на зовсім прямовисну скелю. Його штовхало вгору серце, що піднімалось до самого горла, і особливий, відомий тільки самим боягузам, свербіж у п'ятках. Він злетів і кількома стрибками опинився сажнів на десять вище від найвищого напису. Панотець зрозумів, що злізти вниз йому не вдасться. Остап і Киса пішли далі.

Уночі в пекельному гуркоті під самими хмарами тремтів і плакав панотець Федір. Йому вже не потрібні були земні скарби. Він хотів тільки одного: вниз, на землю. Панотець збожеволів, йому привиджувалася цариця Тамара. А третього дня він почав проповідувати птахам, схиляючи їх до лютеранства. Четвертого дня його показували вже знизу екскурсантам. Над панотцем Федором кружляли орли. Найсміливіший з них украв рештки любительської ковбаси. Через десять днів з Владикавказа прибула пожежна команда і зняла панотця Федора. Священика в спазмах реготу на пожежній драбині повезли до психіатричної лікарні.

РОЗДІЛ XXXIX

ЗЕМЛЕТРУС

Друзі зайшли до селища Сіоні. Село було убоге, тому жебрацтвом тут зайнятися було неможливо. А втім, тут було особливе жебрацтво: до кожного автобуса чи легкового автомобіля, що проходив повз селище, підбігали діти і танцювали, а потім бігли і просили гроші. Пасажири жбурляли п'ятаки і підіймались до Хрестового перевалу.

Іполит Матвійович під наглядом великого комбінатора виконав перед летючими пасажирами свій перший танок. Остап зібрав у дорожному пилу 30 копійок. Але тут сіонські діти обсипали конкурентів камінним градом. Рятуючись від обстрілу, мандрівники швидким кроком попрямували до найближчого аулу, де витратили зароблені гроші на їжу.

У такій праці концесіонери проводили свої дні. Ночували вони в гірських саклях. Четвертого дня вони спустилися в Кайшаурську долину. Мандрівники йшли над Арагвою, спускались у долину, населену людьми й багату на свійську худобу та харч. Тут можна було випросити дещо, дещо заробити або просто вкрасти. Це було Закавказзя.

У Пассанаурі друзі побачили, що в багатий готель машинами приїхали Персицький і члени автомобільного клубу газети "Верстат". Чоловіки замовили шашлики. Остап наблизився до них і привітався з Персицьким. Той розповів, що вони виграли гроші на облігацію, що належала автомобільному клубу, а на ці гроші купили автомобілі. Остап попросив 10 карбованців, та отримав лиш 3. "Цього занадто мало, — зауважив Остап, — але я беру".

Друзі вийшли з Пассанауру. Третього дня вони підійшли до Мцхета – стародавньої столиці Грузії. Тут Кура повертала до Тифліса. Увечері мандрівники поминули Земо-Авчальську гідроелектростанцію. Тут концесіонери зав'язали дружбу з селянином, який привіз їх гарбою до Тифліса. І там Остап раптом побачив Кислярського. Іполит знову став гігантом мислі і батьком російської демократії. Кислярський, приїхавши на Кавказ, щоб спочити від старгородських хвилювань, був геть приголомшений зустріччю з Іполитом і Остапом. Він повіз страшних знайомих в ресторан. Кислярський дуже боявся, тому відразу дав друзям 500 карбованців.

У той же вечір друзі стали витрачати гроші. Остап напився, другого дня купив чудовий сірий в яблуках костюм. Вороб'янінову куплено білий пікейний костюм і морський картуз. Друзі без просипу пиячили цілий тиждень.

Якось у газеті Остап прочитав, що театр Колумба поїхав з Тифлісу на гастролі в Ялту. Замість закінчити курс гонитви за скарбами в Тифлісі, тепер доводилось іще перекидатись на Кримський півострів. Остап одразу взявся до справи. Куплено квитки до Батума і замовлено місця в пароплаві.

До Ялти друзі припливли в штилеву погоду, млосного сонячного ранку. Весела Ялта вишикувала вздовж берега свої крихітні крамнички і ресторани-поплавки. Друзі першими зійшли на розпечену набережну. У натовпі Остап знову побачив Кислярського, та цього разу зумів виманити тільки 100 карбованців. Кислярський того ж дня поїхав додому, до Старгорода.

Увечері друзі пішли до театру. Ішло "Одруження", і стілець був на місці. Після вистави почався дощ, тож усі вибігли надвір, адже цілий день стояла неймовірна спека. Концесіонери знайшли стілець і уже майже взяли його, коли відчули якісь поштовхи. Це були удари великого кримського землетрусу 1927 року. Удар дев'яти балів, що завдав незчисленного лиха всьому півострову, вирвав скарби з рук концесіонерів. Вони почали тікати надвір, але Киса все ж таки прихопив з собою стілець.

Цілу ніч концесіонери блукали разом з панічними юрбами, не наважуючись, як і всі, увійти в покинуті будинки і дожидаючи нових ударів. На світанку Остап вибрав місцину, де поблизу не було ні стін, які могли б обвалитися, ні людей, які могли б стати на перешкоді, і взявся розшивати стілець. У стільці нічого не було. Розітнувся третій удар, земля розступилася і поглинула гамбсівський стілець.

Іполит Матвійович завив. Слухаючи його, великий комбінатор зомлів. Згодом непритомним лежав Іполит. Остап сказав, що тепер вони точно знають, де діаманти.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ XL

СКАРБИ

Наприкінці жовтня Іполит Матвійович метушився в кімнаті Іванопуло.

4 5 6 7 8 9 10

Дивіться також: