Ільф і Петров — Дванадцять стільців (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 8 з 10

Настала ідеальна година для кінознімання. Вороб'янінов, що вже звик до амплуа хлопчика, обережно ніс за оператором Полканом знімальний апарат.

Настала друга ніч. Пароплав був готовий до дальшої мандрівки. Остап з острахом думав про завтрашній ранок. Йому треба було вирізати на картоні постать сіяча, що розкидає облігації. Ця художня проба була не до снаги великому комбінаторові. Усі лягли спати, а Остап та Іполит пробралися до стільця, вкритого фанерними листами. У стільці щось було.

А панотець Федір писав листа своїй дружині. Писав він з Баку, детально описуючи місто. Він розвідав, що інженер Брунс дійсно працює в Азнафті. Тільки в місті Баку його нині нема. Він поїхав у відпустку в місто Батумі. Там і все його меблювання. Панотець знову просив дружину переказати йому гроші на дорогу в Батумі.

РОЗДІЛ ХХХІІІ

ВИГНАННЯ З РАЮ

За курним московським травнем прийшов курний червень. Із старгородського бупру виходили поодинці сконфужені учасники змови "Меча і рала" – у них взято підписку про невиїзд. Вдова Грицацуєва повернулася до своєї бакалії.

Остап та Киса знайшли у стільці плоский дерев'яний ящичок. Більше нічого не було, тому Остап викинув стілець далеко за борт. А на дні ящичка лежала мідна позеленіла платівка з написом: "ЦИМ ПІВКРІСЕЛКОМ МАЙСТЕР ГАМБС ПОЧИНАЄ НОВУ ПАРТІЮ МЕБЛІВ, 1865 р., Санкт-Петербург". Діамантів не було. Остап, проте, не сумував. Він говорив, що є ще 3 стільці – 99 шансів зі 100.

Почалось виготовлення транспаранта. Концесіонери працювали на горішній палубі. Був третій день плавби. Об 11 годині Остап і Вороб'янінов виготовили транспарант і понесли до капітанського містка. Перед ними біг товстунець, завідувач господарства. Спільними зусиллями транспарант було прив'язано до поручнів. До нього під'єднали три лампочки. Залишилось повернути вимикач. Попереду, праворуч од носа, уже миготіли вогники міста Васюки. На урочистий момент освітлення транспаранта зійшлося усе населення пароплава. Транспарант освітився. Глядачі засміялись, бо робота була нікудишня. Друзів вирішили висадити.

"Скрябін" уже пристав до Васюків, і з пароплава можна було бачити очманілі лиця васюкінців, що з'юрмились на пристані. У грошах друзям категорично було відмовлено. На збори дано п'ять хвилин. На пристані концесіонери зупинились і глянули на транспарант. Замість сіяча, що розкидає облігації, шкідлива Остапова рука змалювала якийсь обрубок з цукровою головою і тонкими батогами замість рук.

Концесіонери влаштувались на пристанських лавках. При світлі поганенького гасового ліхтаря Остап читав з путівника, який прихопив з корабля. Він читав про Васюки і міркував, як здобути там гроші, адже друзям потрібно було стрітися з колумбівцями на суходолі, в Сталінграді.

РОЗДІЛ XXXIV

МІЖПЛАНЕТНИЙ ШАХОВИЙ КОНГРЕС

Зранку по Васюках ходив дідок у золотому пенсне і наклеював на стіни рукописні афіші про лекцію у приміщенні клубу на тему: "Плодотворна дебютна ідея" і Сеанс одночасної гри в шахи на 160 шахівницях гросмейстера (старший майстер) О. Бендера. Плата за гру – 50 коп. Плата за вхід – 20 коп. Початок рівно о 6-й годині вечора. Адміністрація К. Міхельсон.

Сам гросмейстер теж не гаяв часу. Заорендувавши клуб за 3 карбованці, він пішов до завідувача секції шах, який мав одне око, і домовився про гру. Остап навіть придумав нову назву для васюкінського шахового клубу: "Шаховий клуб чотирьох коней". Та до того ж художньо виконав на аркуші картонну вивіску з чотирма кіньми і відповідним написом.

Остап з учорашнього дня ще нічого не їв. Тому говорив перед усіма дуже красномовно. Він розповідав про перспективи, які відкриє шаховий турнір: приїдуть відомі гравці, васюкінці грошей платити не будуть, вони будуть їх одержувати. Адже на турнір за участю найбільших майстрів з'їдуться аматори шахів цілого світу. Сотні тисяч людей будуть жадати попасти у Васюки. Коли турнір скінчиться і коли виїдуть усі гості, жителі Москви, під утиском житлової кризи, ринуть сюди. Столиця автоматично переходить у Васюки. Сюди приїздить уряд. Васюки перейменовують в Нью-Москву, Москву – в Старі Васюки. Нью-Москва стає найелегантнішим центром Європи, а незабаром і цілого світу. Таке світле майбутнє малював васюкінцям Остап.

Він попросив одноокого та усіх, що зібралися, дати гроші на телеграми. Назбиралось лиш 20 карбованців. Заховавши гроші в зелений похідний піджак, гросмейстер нагадав зборам про свою лекцію і сеанс одночасної гри на 160 шахівницях, ґречно попрощався до вечора і пішов до клубу. Киса уже сидів за касовим віконечком, але не зібрав ще жодної копійки. Вороб'янінов боявся, щоб їх не побили, коли про все здогадаються.

О 6 годині вечора гросмейстер увійшов до каси клубу "Картонажник". Вороб'янінов жваво торгував квитками. За годину в касі було 30 карбованців. Публіка хвилювалась у залі. Киса отримав від Остапа 5 карбованців і наказ приготувати човен, щоб тікати. Вороб'янінов мав дочекатися Остапа у човні.

Гросмейстер увійшов до зали. Його зустріли оплесками. Лекція Остапа була короткою, і після неї він перейшов до одночасної гри з усіма 30-ма аматорами. Багато з них були цілком розгублені і боялись програти. Остап безстрашно взявся до роботи. На всіх шахівницях він проробив ту саму операцію. Один по одному аматори хапались за волосся і заглиблювались у гарячкові міркування. Ті, що не грали, водили очима за гросмейстером.

Згодом Остап почав програвати партії. Залишався один одноокий. На початку партії він з остраху наробив безліч помилок і тепер ледве провадив гру до переможного кінця. Остап, непомітно для сусід, вкрав із шахівниці чорну туру і сховав її в кишеню. Одноокий це зрозумів. Почався конфлікт. Гросмейстер зачерпнув у пригорщу кілька фігур і жбурнув їх у голову одноокому супротивникові. Не гаючи жодної дорогоцінної хвилини, Остап жбурнув шахівницю в лампу і, б'ючи в раптовій темряві по чиїхось щелепах та лобах, вибіг на вулицю. Васюкінські аматори ринули за ним.

Остап кинувся на пристань, а коли був уже в човні, переслідувачі сіли у великий човен і попливли за втікачами. У човен набилося чоловік 30. Усім хотілося взяти участь у розправі з гросмейстером. Обидва човни йшли вниз за водою. Відстань між ними зменшувалась. Остап підупадав на силах. Концесіонерів дожидала сумна доля. Радість на барці така була велика, що всі шахісти перейшли на правий борт, щоб, порівнявшися з човником, переважними силами напасти на злочинця-гросмейстера. Барка несподівано перехилилась і правим бортом зачерпнула воду. Надто багато аматорів скупчилось на правому борті васюкінського дредноута. Перемінивши центр ваги, барка перестала вагатись і, згідно із законами фізики, перевернулася. Усі опинились у воді. Вони швидко випливали на поверхню і один по одному чіплялись за перевернуту барку. Останнім причалив одноокий.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ XXXV

ТА ІН.

Ранок застав концесіонерів біля Чебоксар. Остап дрімав коло стерна. Іполит Матвійович сонно водив веслами по воді. Від холодної ночі обом пробігав мороз поза плечима.

Ще перед тим, як друзі наблизились до пристані, їхню увагу привернув стілець, який вони викинули у воду зі "Скрябіна". Остап сказав, що вони з Іполитом теж, наче той стілець: "Ми теж пливемо за водою. Нас топлять, ми виринаємо, хоч, здається, нікого цим не тішимо. Нас ніхто не любить, якщо не брати до уваги карного розшуку, а втім, і він нас не любить".

Увечері, збільшивши капітал на 5 карбованців продажем човна, друзі сіли на теплохід і попливли до Сталінграда. "Скрябін" прийшов до Сталінграда на початку липня. Друзі зустріли його, ховаючись за ящики на пристані. Коли виносили колумбівське речове оформлення, друзі побачили стільці. На вокзалі з'ясувалось, що театр їде до П'ятигорська через Тихорєцьку – Мінеральні Води. Грошей у концесіонерів вистачило тільки на один квиток. Для Іполита Матвійовича куплено квиток у безплацкартному твердому вагоні. Остап добирався зайцем і на станцію Мінеральні Води Північно-Кавказьких залізниць прибув аж ввечері. Друзі поїхали до підніжжя Машука.

РОЗДІЛ XXXVI

ВИД НА МАЛАХІТОВУ КАЛЮЖУ

Був недільний вечір. Усі прохожі ходили у білих штанах, в сандалях і сорочечках апаш. Концесіонери, у важких, брудних чоботищах, важких запорошених штанах, гарячих жилетах і розпечених піджаках, почували себе чужими. Прочитавши свіжонаклеєну афішу про гастролі в П'ятигорську театру Колумба і випивши за гривеник дві склянки нарзану, мандрівники дістались у місто трамваєм лінії "Вокзал – Квітник". У "Квітнику" ніхто не звертав уваги на двох брудних шукачів діамантів. "Ех, Кисо, — сказав Остап, — ми чужі на цьому святі життя".

Першу ніч на курорті концесіонери провели біля нарзанного джерела. Тільки тут, у П'ятигорську, коли театр Колумба ставив утретє перед здивованими городянами своє "Одруження", компаньйони зрозуміли всі труднощі гонитви за скарбами. Пробратись у театр, як вони гадали перед цим, було неможливо, бо за кулісами ночували Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд.

Минали дні, друзі вибивалися з сили. Вони жили з переноски багажів туристів-середнячків. На шостий день Остапові пощастило завести знайомство з монтером Мечниковим, який продавав на ринку деякі речі з театрального реквізиту Колумба. За стільці Мечников попросив 50 карбованців. Друзі вирішили дістати гроші. Остап вимазав піджак і капелюх Киси пилюкою і наказав французькою, німецькою і російською просити милостиню. Кисі довелося піти до "Квітника" і просити подачок. Друзі розійшлись. Остап побіг до паперової крамнички, купив там на останній гривеник квитанційну книжку і з годину нумерував квитанції і розписувавсь на кожній з них. Потім він пішов до Провалля.

Невелика, висічена в скелі галерея вела до конусоподібного Провалля. Галерея кінчалась балкончиком, стоячи на якому можна було побачити на дні Провалля невеличку калюжу малахітової смердючої рідини. За вхід у провалля Остап збирав з відвідувачів гроші: по 10 копійок, діти і червоноармійці безплатно, студенти – 5 копійок, не членам профспілки – 30. Надвечір він зібрав гроші навіть у харківських міліціонерів, що приїхали на екскурсію.

Поки великий комбінатор спритно торгував краєвидом на малахітову калюжу, Іполит Матвійович, згорбившись і відчуваючи непереможний стид, стояв під акацією і, не дивлячись на перехожих, жував три вручені йому фрази: "Мосьє, же не манж па… Гебен зі мір біте… Подайте що-небудь депутатові Державної думи…".

4 5 6 7 8 9 10

Дивіться також: