Іполит Матвійович витяг маленький блокнотик і каліграфічно записав, скільки йому винен Остап.
РОЗДІЛ VII
СЛІДИ "ТИТАНІКА"
Зранку Іполит Матвійович побачив, що фарба "Титанік", якою він пофарбував волосся і вуса, стерлася. Тепер волосся і вуса мали зелений відтінок. Остап випитав двірника усе про меблі, і тепер чоловіки знали, що всі меблі 1919 року одвезли в житловідділ, опріч одного стільця з вітальні, який зараз мав бути саме тут, у богадільні для старих.
Згодом Остап пішов у аптеку і купив для Іполита нову фарбу. Почався обряд перефарбування, але чомусь вийшов колір сонячного спектру. Довелося поголити і постригти Іполита. За це Остап попросив записати на свій дебет 2 карбованці. Остап рушив у богадільню, а Іполита відправив до житловідділу.
РОЗДІЛ VIII
ГОЛУБИЙ ЗЛОДЮЖКА
Завгосп 2-го будинку Старсоцзабезу був сором'язний злодюга, тому часто червонів. Його звали Олександром Яковичем, а дружину його – Олександрою Яківною. Він називав її Сашхен, вона звала його Альхен. Він був не тільки завгосп, а й загалом завідувач. Альхен з пенсіонерками поводився дуже ввічливо, запроваджуючи в домі важливі реформи і нововведення.
Остап Бендер прийшов у будинок і представився інспектором пожежної охорони. Завгосп почав показувати усе. Обійшовши кімнати вороб'яніновського особняка, Остап ніде не помітив горіхового стільця з гнутими ніжками, оббитого ясним англійським ситцем в квіточках.
Остап ретельно шукав у домі бодай одного кутка, що становив би небезпеку пожежі, але скрізь було гаразд. От тільки розшуки скарбу не мали жодного успіху. Меблі усі були скромними. Єдине, що в домі було зроблено міцно і пишно, — дверні пружини. До дверних приладів Альхен мав особливу пристрасть. І коли Бендер із завгоспом проходили по дому, двері салютували страшними ударами.
Шукаючи пожежну небезпеку, інспектор потрапив до кухні. Потім він попрямував до вогнегасника. Без попередження Остап розбив капсулу і швидко повернув конус догори. Але замість сподіваного пінного струму конус викинув із себе тонке шипіння. Остап пішов далі.
Поки інспектор і завгосп лазили по горищах, знайомлячись з усіма деталями протипожежної охорони і розміщенням коминів, 2-й будинок Старсоцзабезу жив своїм звичайним життям. Був обід, і всі бабусі сіли за спільний стіл. Біля них сіли Сидір Якович, Панас Якович, Кирило Якович, Олег Якович і Паша Емільович. Чотири Яковичі були юні брати Альхена, а Паша Емільович – двоюрідний племінник Олександри Яківни. Молоді люди, серед яких найстарший був 32-річний Паша Емільович, не вважали своє життя в будинку соцзабезу за щось ненормальне. Вони з'їли кашу і пішли шукати на кухні ще щось їстівне.
Альхен збрехав Остапу, що молоді люди у будинку – сироти, і відразу ж запросив Остапа на обід. Обід пройшов весело, і тільки за компотом Остап згадав про мету своїх відвідин. Він запитав, чому в закладі такий бідний інвентар. Альхен сказав, що у червоному кутку є англійський стілець, ще зі старих меблів лишився. Та коли Остап пішов туди, стільця не було. Усі кинулися шукати стілець. Паша Емільович у розшуках стільця виявив велику ретельність. Несподівано вогнегасник почав пускати піну, тому усі кинулися туди. Остап залишився з бабусями і довідався, що сьогодні Паша Емільович виніс і продав стілець. Остап пригрозив Паші, що знає про стілець. Паша описав перекупника, а Альхен дав Остапу червінця. Остап сказав, що хабар карається законом, але гроші взяв і рушив до виходу. Двері з натугою розчинилися і дали Остапові стусана під зад.
РОЗДІЛ ІХ
ДЕ ВАШІ ЛОКОНИ?
Поки Остап оглядав 2-й будинок Старсоцзабезу, Іполит Матвійович рушив вулицями рідного міста. Усе тут дуже змінилося. Йому було ніяково і дивно, немовби і справді він був емігрант і щойно приїхав з Парижа.
На Великій Пушкінській Іполита Матвійовича здивували ніколи не бачені ним у Старгороді рейки і трамвайні стовпи з дротами. У місті саме збиралися відкрити дві трамвайні лінії. На іншій вулиці Іполит Матвійович побачив, як незнайомий громадянин несе стілець. Іполит одразу пізнав свій стілець. Він наблизився до обурливого незнайомця і мовчки смикнув стілець до себе. Незнайомий смикнув стілець назад. Почалася бійка, і раптом Іполит впізнав у незнайомцеві панотця Федора. Обидва чоловіки спитали один одного, де ж їхні вуса і волосся. Вороб'янінов кричав, що стілець – його майно, а панотець казав, що це майно, націоналізоване Радянською владою. Обидва чоловіки трималися за стілець і плювалися. Раптом вони накинулись на стілець, пошматували його, та діамантів не було.
Іполит Матвійович пішов далі, дорогою зустрівши Остапа. Чоловіки розповіли одне одному про свої пригоди. Згодом Остап добував відомості, в якому домі був раніше житловідділ і яка установа міститься в ньому тепер.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ X
СЛЮСАР, ПАПУГА І ВОРОЖКА
Будинок № 7 у Перелешинськім провулку не належав до найкращих будівель Старгорода. На ньому були вивіски: "ОДЕСЬКА БУБЛИЧНА АРТІЛЬ, МОСКОВСЬКІ БАРАНКИ" і "Швидкоупак". Але обидва ці підприємства провадили одну справу: спекулювали мануфактурою. Пройшовши ворота і повернувши праворуч у двір, можна було побачити двоє дверей. На одних була дощечка з ім'ям майстра В. М. Полєсова, на інших – дощечка "МОДИ І КАПЕЛЮХИ". Це теж було лише про людське око.
Усередині, в трикімнатній квартирі жив непорочно білий папуга в червоних спідніх. А його хазяйкою була жінка, яка розкладала карти. Перед нею сиділа вдова Грицацуєва, яка прагла знайти собі нового чоловіка. Ворожка сказала, що на вдову чекають великі і дрібні неприємності, а на серці у неї лежить трефовий король.
Коли вдова пішла, ворожка вийшла по воду. Вона була стара, бруднувата, дивилася на всіх підозріло. Якби Іполит Матвійович побачив її зараз, то нізащо не пізнав би Олени Боур, давньої своєї коханки. Біля колодязя мадам Боур привітав сусіда Віктор Михайлович Полєсов, слюсар-інтелігент. Боур і Полєсов заговорили про те, що цікавило весь Старгород: у місті збиралися пускати трамвай.
Полєсов за натурою був запальний ледар. У власній його майстерні, що містилася в другому дворі будинку № 7 у Перелешинськім провулку, застати його було неможливо. Він завжди кудись ішов, щоб давати свої розпорядження. Наприклад, коли на вулиці зчіплювались осями вози, Віктор Михайлович показував, як найкраще і найшвидше їх розчепити. Коли міняли телеграфний стовп, Полєсов перевіряв його перпендикулярність до землі власним виском. Однак вряди-годи Віктора Михайловича настигала стихія реальної дії. На кілька день він ховався в майстерню і мовчки працював. Одного разу він змайстрував мотоцикл зі шматочків автомобілів, вогнегасників, велосипедів і друкарських машинок. Та при випробуванні мотоцикл вибухнув. Віктор Михайлович уцілів чудом. Вінцем академічної діяльності слюсаря-інтелігента була епопея з ворітьми сусіднього будинку № 5. Йому доручили розібрати, полагодити та пофарбувати ворота. Полєсов розібрав ворота, та коли відволікся на свої справи, діти так гралися чавунними завитками та списами воріт, що половина деталей зникла. Після цього Віктор Михайлович зовсім збайдужів до воріт. А в будинку № 5, розчиненому навстіж, усе пропадало. Але найбільш за всіх потерпів двірник, бо утратив свій щонічний заробіток: воріт не було, нічого було відчиняти, і загулялим квартирантам ні за що було віддавати свої гривеники.
Стоячи біля колодязя, ворожка і слюсар-ентузіаст провадили далі розмову. Полєсов розповів, що бачив сьогодні Вороб'янінова в комунгоспі: з іншим красивим мужчиною він розпитував, що було в тому приміщенні раніше. Полєсов навіть розповів їм, що раніше тут була жіноча гімназія, а потім житловідділ. Олена Станіславівна запросила Полєсова до себе і стала розпитувати про Іполита. Полєсов вважав, Іполит не має вусів тому, що прибув з-за кордону. Олена вирішила, що мусить побачитися Іполитом після 10 років розлуки. Жінка попросила Полєсова знайти Іполита, і майстер пообіцяв це зробити, порекомендувавши їй держати все в найсуворішім секреті.
РОЗДІЛ XI
АЛФАВІТ "ДЗЕРКАЛО ЖИТТЯ"
Другого дня компаньйони переселилися в готель. Остап дав Іполиту підроблений паспорт. Тепер Іполит звали Конрад Карлович Міхельсон. Зупинились чоловіки в мебльованих кімнатах "Сорбонна". Остап переполошив увесь невеликий штат готельної обслуги, оглядаючи усі кімнати. В дорогих кімнатах йому завжди щось не подобалося, тож компаньйони взяли найдешевший номер, де стояли два ліжка і нічний столик.
Того ж дня концесіонери побували в Старкомгоспі, де дістали всі потрібні відомості. Виявилося, що житловідділ був розформований 1921 року і що великий архів його був з'єднаний з архівом Старкомгоспу. Надвечір компаньйони вже знали хатню адресу завідувача архіву Варфоломія Коробейникова, колишнього чиновника канцелярії градоначальства. Остап попрямував з візитом до архіваріуса, а Іполит Матвійович залишився в "Сорбонні".
Коробейников жив на околиці Старгорода. Він був маленьким дідком, чепуруном з надзвичайно гнучкою спиною. Остап представився сином Вороб'янінова. Бендер брехав, що батько помер, а він шукає батькові меблі, щоб мати хоч якусь пам'ятку. Своєю мамою Остап назвав Олену Боур, додавши, що вона теж померла. Коробейников саме сьогодні бачив Олену Станіславівну на базарі, але нічого Остапу не казав. Остап збрехав, що має власну м'ясохолодобойню на артільних засадах у Самарі. Старий із сумнівом глянув на зелений реквізит молодого Вороб'янінова, але не заперечував. "Моторний молодик", — подумав старий. "Дідок – типова сволота", — подумав Остап.
За відомості старий попросив 70 карбованців. Остап поляскав себе по кишені, тож старий відразу повів його в іншу кімнату, де були цілі полиці з документами. Архіваріус тримав вдома ці документи, бо сподівався ще заробити на них. У потрібних записах старий знайшов, що гарнітур для вітальні, горіховий, майстра Гамбса роботи, потрапив в Старгородську філію Головчаю. Стіл круглий і стілець один потрапили у 2-й будинок соцзабезу, ще один стілець – товаришеві Грицацуєву, як інваліду імперіалістичної війни, а десять стільців – у Москву, в музей мебльової майстерності.