Тому вона взяла дітей до своєї церкви, що називалася "Перша Покупка". Це була африканська методистська церква в негритянському кварталі. Називалася вона так тому, що побудували її на перші гроші, зароблені визволеними рабами. В неділю тут молилися негри, а в будні білі грали в карти.
У церкві, забачивши поряд з Келпурнією білих дітей, чоловіки трохи відступили і зняли капелюхи; жінки склали руки на животі – на знак шанобливої уваги. Діти звикли бачити в церкві піаніно чи орган, збірники псалмів, програму богослужіння – тут не було цих атрибутів. Преподобний Сайкс, що правив службу, спочатку згадав Аттікуса, привітав дітей і зачитав різні оголошення. Люди співали, але трохи своєрідно: вони повторювали рядок за рядком, після того як його читав один сміттяр на ім'я Зібо. Потім преподобний Сайкс почав молитися за хворих і стражденних. Так молились і в церкві, до якої ходили Фінчі, правда, преподобний Сайкс просив бога зглянутися на деяких хворих особливо. У своїй проповіді він засуджував гріх, застерігав свою паству від спиртних напоїв, азартних ігор та сумнівних жінок. Преподобний Сайкс закінчив свою проповідь і закликав парафіян вносити пожертвування. Один за одним виходили парафіяни наперед і кидали в бляшанку від кави хто п'ять, хто десять центів. Згодом Сайкс висипав гроші на стіл і полічив. Він сказав, що треба ще 10 доларів. Ці гроші мали віддати Гелен, яка не могла залишити дітей і піти працювати, поки її чоловік Том у тюрмі. Поступово десять доларів зібрали.
Коли усі виходили, Кел зупинилася, щоб поговорити з Зібо та його сім'єю, а Джін з Джемом тим часом перекинулися словом з преподобним Сайксом. Дівчинка спитала Сайкса, чому збирали гроші для дружини Тома Робінсона, хіба вона не може взяти дітей з собою на плантації бавовника. Преподобний Сайкс сказав, що тепер Гелен важко знайти роботу. Кел забрала дітей, перш ніж вони дізналися, чому Гелен не може знайти роботу. Згодом Келпурнія розповіла, що старий містер Боб Юел заявив, що Том Робінсон учинив насильство над його дочкою. Тома арештували і кинули до в'язниці. А Гелен тепер ніхто не хоче брати на роботу. Того Тома і захищав Аттікус.
Діти цього дня дізналися багато цікавого про Кел. Виявилося, що вона вміє читати, на відміну від усіх, хто були у церкві. Письменних у церкві могло назбиратися хіба четверо. Зібо виявився старшим сином Келпурнії. Кел виросла, між "Пристанню" і садибою Б'юфордів. Весь час працювала то на Б'юфордів, то на Фінчів, а в Мейкомбі опинилася, коли Аттікус одружився. А навчилася Кел читати з книги, яку їй дав дідусь Джін і Джема. Це була книга "Коментарі" Блекстоуна. Дідусь казав, що Блекстоун писав чудовою мовою... "Ось чому ти розмовляєш не так, як усі інші", — мовив Джем. Але діти помітили, що з чорними Кел розмовляла простою мовою, не показуючи, що вміє говорити літературною мовою. "Необов'язково виставляти напоказ людям усе, що знаєш", — казала Кел.
Тітка Олександра залишила "Пристань" і переїхала до брата Аттікуса, щоб зайнятися вихованням Джін. Дітей заполонив легенький смуток. Мейкомб зустрів тітку Олександру привітно. Міс Моді Аткінсон спекла свій улюблений торт. Міс Стефані Крофорд навідувалася в гості і довгенько засиджувалася. Міс Рейчел, що жила поруч, запрошувала тітку на чашечку кави, і навіть містер Натан Редлі якось зайшов у двір, щоб засвідчити їй своє шанування. Репутацію бездоганної господині тітка здобула своїм частуванням на зборах місіонерського товариства; її обрали членом і секретарем мейкомбського жіночого клубу. Тітка стала своєю людиною у вищих колах округу. До тітки часто приходили в гості жінки.
У місті Джін і Джем часто чули в свою адресу: "Он його діти!", "Глянь – Фінчі йдуть!". А один чоловік навіть сказав: "Розпустилися до того, що скоро гвалтуватимуть на кожному кроці, а нашим властям хоч би що!". Згодом дівчинка запитала батька, що таке насильство. Вона розповіла, що Кел тоді у церкві не хотіла їй пояснити про це. Так батько і тітка дізналися, що діти ходили у негритянську церкву. Це дуже рознервувало тітку, і вона попросила брата звільнити Кел. Але він сказав, що цього не зробить.
Того ж дня Джін виявила під своїм ліжком Діла. Той був голодний і розповів, що втік з дому. Хлопчик брехав, що новий тато тримав його у наручниках у підвалі. Але Ділу вдалося втекти і приїхати поїздом. Джем покликав Аттікуса. Батько сказав, що мусить сказати тітці Рейчел, щоб родичі не хвилювалися. Діла нагодували, і тітка Рейчел, що прибігла до Фінчів, дозволила хлопчикові заночувати тут. Згодом діти пішли спати. Діл спав з Джемом, але вночі прийшов до Джін. Дівчинка спитала, нащо він втік. Діл пояснив, що батьки не звертають на нього уваги, рідко бувають вдома. Джін намагалася пояснити, що Аттікус теж цілими днями не буває вдома, інколи до півночі затримується. Але хлопець говорив, що батькам справді без нього багато краще, він їм нічим не допомагає. Вони були не злі, купляли йому все, що він хотів, цілували, обіймали, казали, що люблять. Згодом Джін запитала Діла: "Як ти думаєш, чому Страхолюд Редлі не втік з дому?" Діл протяжно зітхнув і одвернувся. "Можливо, йому нікуди тікати…" — промимрив сонно.
Діл лишився на літо в Мейкомбі. Якось увечері у двері Фінчів постукав містер Гек Тейт – шериф, і сказав, що з Аттікусом хочуть поговорити люди. Аттікус вийшов надвір, усі, хто прийшли, радили Аттікусу передати справу в інший округ, бути обережним, бо братія з Старого Сарема може помститися. Чоловіки навіть не хотіли, щоб Том сидів тут у в'язниці, чекаючи на суд, бо над негром могли вчинити самосуд. Аттікус сказав, що цей чоловік, можливо, сяде на електричний стілець, але спершу люди мають почути правду, хоч вони її і так знають.
На другий день була неділя. Під час перерви між недільною школою і церковною відправою всі вийшли трохи розім'ятись. Аттікуса у дворі оточили люди. Там стояв і містер Гек Тейт. Раніше він ніколи не ходив до церкви. Навіть містер Андервуд – редактор місцевої газети був тут. Аттікус сказав Джін, що Тома Робінсона переводять до мейкомбської тюрми.
Джін розповіла Ділу про різні події минулої зими, які стосувалися Страхолюда. Її розповідь справила на Діла враження, і він вже не хотів виманювати його з будинку.
Увечері Аттікус узяв електричний шнур і лампочку і кудись поїхав, хоч по місту ніколи не їздив своєю машиною, а ходив пішки. Коли тітка лягла спати, Джін і Джем вирішили піти у місто і розшукати батька. З собою вони покликали Діла. Діти підійшли під будинок суду. Коли Аттікус ще тільки починав адвокатську діяльність, його контора містилася в будинку суду, але через кілька років він переїхав у в приміщення міського банку. Навпроти банку діти побачили знайомий шевроле. Одначе Аттікуса не було. Контора була зачинена. Діти підійшли до окружної тюрми. Біля дверей у кріслі, певно принесеному з контори, сидів Аттікус. Він читав під світло тієї лампочки, що взяв з собою. Джін хотіла побігти до тата, але Джем спинив її і сказав, що вони переконалися, що з татом усе добре, тому можна вертатися додому. Та раптом з боку Мерідіанського шосе одна за одною повільно під'їхали чотири запорошені автомобілі і зупинилися навпроти тюрми. З машин по одному і по двоє почали виходити люди. Це були кремезні чоловіки. Чоловіки підійшли ближче і заступили Аттікуса. Діти зрозуміли, що кремезні чоловіки приїхали покарати Тома Робінсона, а Аттікус сидів тут, щоб охороняти негра. Джін зірвалась зі схованки і чимдуж побігла до батька. Джем скрикнув і разом з Ділом кинувся за нею. Від чоловіків несло спиртним, перегаром і хлівом. Аттікус сказав дітям іти додому, але вони ніяк не погоджувалися. "Сину, я сказав: іди додому". Джем похитав головою. "Я йому швидко покажу дорогу, — втрутився якийсь здоровань і, схопивши Джема за комір, турнув так, що той ледве втримався на ногах". "Не чіпай його!" — скрикнула Джін і вдарила чоловіка ногою. "Коротше, містер Фінч, зробіть так, щоб їх тут не було, — заревів котрийсь із чоловіків. — Даю вам на це п'ятнадцять секунд". І тут між чоловіками Джін впізнала батька Уолтера Канінгема. Вона почала говорити до чоловіка, розповідати про його сина, про те, як одного разу Уолтер снідав у неї вдома. Чоловік спочатку не звертав уваги на дівчинку, а тоді присів біля неї навпочіпки, взяв її за плечі обома руками і сказав, що передасть Уолтеру привіт. Коли він підвівся, то сказав чоловікам, що треба звідси йти. Кремезні постаті сіли в старенькі автомобілі і зникли. Згори раптом хтось запитав, чи вони вже поїхали. То був Том. Аттікус заспокоїв його і сказав спати. В цей час іще один голос, уже з іншого кінця, порушив нічну тишу. Це був містер Андервуд з двостволкою в руках. Він допомагав Аттікусу охороняти Тома.
Додому усі поверталися тихо, щоб не збудити тітку. Зранку тітка довідалася про те, що сталося. Аттікус був радий, що діти прийшли вчора вчасно, і це допомогло врятувати Тома. Тітку дивувало, що Брекстон Андервуд, який терпіти не може негрів, взявся захищати Тома. Вся розмова відбувалася при Кел, а коли вона вийшла, тітка сказала Аттікусу, що треба при куховарці бути обережними. Батько вважав, що Кел можна довіряти, а щодо Канінгема сказав, що він порядна людина.
У той день мав бути суд, і Аттікус пішов на роботу, попросивши дітей не йти в місто. Діти вийшли надвір і побачили багато людей, які прямували на суд. Аттікус прийшов на обід додому і сказав, що весь час, з самого ранку, відбирали присяжних. По обіді Джін і Джем заскочили до Діла і втрьох подалися в місто, де було повно людей, і всі чекали суду.
Джем, Джін і Діл сіли біля негрів, поруч із преподобним Сайксом у галереї, бо в залі місць уже не було. Галерея для негрів у залі засідань тяглася вздовж трьох стін і скидалася на велику веранду, з неї було все чудово видно.
Присяжні сиділи ліворуч, під високими вікнами. Усі вони, певно, були фермери, і це природно, серед присяжних городян майже немає: або їхні кандидатури відхиляють, або вони самі просять, щоб їх звільнили. Окружний прокурор і ще якийсь чоловік, Аттікус і Том Робінсон сиділи за столиками спиною до дітей. За бар'єром, що відділяв суд від публіки, сиділи свідки, теж спиною до дітей. Суддя Тейлор сидів на своєму місці на підвищенні.