Туве Янссон — Наприкінці листопада (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 5 з 7

З усіх денних справ їй найбільше подобалося скликати гонгом на обід мешканців будиночка. А ще, коли стемніє, виносити на поріг кухні відро зі сміттям і слухати Нюхмумрикові пісні.

Одного вечора Чепуруля сиділа на ліжку і намагалася придумати привід, щоб не спати. До неї зайшла Мюмля. Їй була потрібна дощівка, щоб помити волосся. Мюмля розповіла, що хоче помити волосся, бо завтра свято на честь одужання Дядька-панька, а Гемуль сказав, що Чепуруля має прикрасити кухню, бо має артистичну натуру. Мюмля вийшла. Серце Чепурулі несамовито гупало. "Вона артистична натура! Гемуль сказав, що вона має артистичну натуру! Які чудові слова!" Ч

Коли в будинку все стихло, Чепуруля взяла гасову лампу й подалася на пошуки прикрас. Вона знесла усі прикраси до кухні й розклала на столі. Потім вона розпустила волосся й накрутила його на папільйотки.

Мудрик Лавка чув розмови про свято. Гемуль назвав його вечіркою. Мудрик знав, що кожний мав прикластися до розважальної програми і підозрював, що під час вечірки треба бути балакучим та компанійським. А йому зовсім цього не хотілося. Мудрик Лавка прагнув усамітнення, щоб поміркувати, чому він так неймовірно розлютився за недільним обідом. Його налякало відкриття, що у ньому вживаються два різні мудрики: один звичний, а іншого він не знає, і той інший мудрик може повернутися будь-якої миті й осоромити його перед рештою мешканців. Після тієї неділі Гемуль сам, без будь-чиєї допомоги будував дерев'яний будиночок для Мумі-тата. Він більше не покрикував на мудрика, але обоє почувалися незручно.

Мудрик Лавка побрів до великого болота. "Не хочу мати друзів, які привітно поводяться, але насправді цілком байдужі до мене або ж люб'язні тільки з обов'язку. І таких, щоб мене боялися, теж не хочу. Я хочу мати друга, який би мене любив і леліяв, – я хочу мати маму!" На болоті звірятка вже не було. Воно поскрипіло своїми новими зубками й пішло своєю дорогою.

Дядько-панько сидів, дрімаючи, на містку через річку. Коли мудрик проходив поблизу, він прокинувся й сказав, що пращур теж має бути на святі, бо то його найліпший друг. Мудрик не міг думати ні про кого іншого, окрім Звірятка.

Згодом Мюмля заходилася вичісувати кудлату чуприну мудрика. "Мюмле, – озвався він несміливо, – а куди б ти подалася, якби була великим лютим звіром?" — "До страшного похмурого лісу, що починається за кухнею, – відразу знайшлася на відповідь Мюмля. – Вони ходили туди, коли бували не в гуморі…" Вона мала на увазі родину Мумі-тролів. Мудрик не повірив і сказав, що вони ніколи не сердилися. "Мушу тобі сказати, що і Тато, і Мама, і Мумі-троль не раз набридали одне одному…" — сказала Мюмля. Мудрик вискочив з вітальні й хряснув за собою дверима.

Чепуруля почепила останню гірлянду і оглянула свою кухню. То була найбрудніша й найзадимленіша кухня, яку їй будь-коли доводилося бачити, зате вишукано декорована. Чепуруля стиха насвистувала собі під ніс, на її чоло густо спадали цупкі кучері, було помітно, що вона підмалювала брови. Зараз вона не мала часу на свої страхи. Вона замислила показати виставу театру-тіней під назвою "Повернення Родини Мумі-тролів". Чепуруля розклала на столі шмат картону й заходилася малювати, а потім вирізала фігурки.

18

І ось ліхтарики засвітилися – червоні, жовті, зелені. До кухні почали заходити гості, статечно віталися одні з одними й сідали до столу. Тільки Гемуль не сідав, стояв позаду свого стільця. "Ця вечірка присвячується родині Мумі-тролів", – урочисто проголосив він. А потім прочитав вірш, присвячений Мумі-татові. "Я б хотів, щоб ми пів хвилиною мовчання віддали честь родині Мумі-тролів. Ми споживаємо їхню їжу чи, радше кажучи, рештки їхніх запасів, ми гуляємо під їхніми деревами, ми живемо у створеній ними атмосфері порозуміння, приязні та життєрадісності…" — сказав він. Усі встали з-за столу й піднесли угору свої келихи – то була урочиста мить. "Двадцять чотири, двадцять п'ять, двадцять шість", – лічив Дядько-панько. За день у нього трохи стомилися ноги. То мали б бути його секунди, бо ж це його свято, а зовсім не родини Мумі-тролів. У них же не боліли животи… А ще він був невдоволений спізненням пращура.

Доки гості хвилиною мовчання віддавали честь родині Мумі-тролів, десь з-під кухонних сходів долинуло дивне гупання. Здавалося, ніби хтось крався попри стіну будинку. Чепуруля кинула швидкий погляд на двері – засув на місці. Вона зустрілася поглядом з мудриком. Обоє задерли носики, мовчки принюхуючись. Гості випили із келишків.

До слова запросили мудрика Лавку. Він почав читати зі своєї книжки, де йшлося, що істота зберігає характер травоїдних істот та водночас його ставлення до довкілля є достатньо агресивним. "Ми ще будемо слухати чиюсь писанину чи вже врешті почнеться святкова програма?" — запитав Дядько-панько. Він уже почав хвилюватися за пращура. "Щось таки сталося", – сердито думав Дядько-панько.

Мюмля з великою гідністю вийшла на середину кухні. Нюхмумрик заграв, а вона танцювала. Яке це було неповторне видовище! Ніхто не чув, як важкий незграбний Звір знічев'я намотував кола навколо будинку, не розуміючи, що йому тут треба. Усі кричали: "Браво! Браво!"

Встала зі свого місця Чепуруля. Усі схопилися за свої келишки, сподіваючись, що зараз Чепуруля проголосить тост. Коли ж цього не сталося, залунали вигуки з проханням іще пограти. Раптом Дядько-панько підвівся й погупав кулаком по столу. "Ми повелися дуже негарно, – заявив він. – Почали свято без почесного гостя, не допомогли йому навіть зійти униз сходами… я продемонструю вам свого друга – пращура. Він не втомився. У нього не болять ноги! Але він сердитий!"

Доки промовляв Дядько-панько, Чепуруля встигла непомітно подати гарячі канапки з сиром. Дядько-панько проводжав поглядом кожну канапку, бачив, як вони лягали на тарілки. Він щораз підвищував голос, аж врешті рявкнув: "Ти мені заважаєш!"

Тож усі рушили до шафи. Чепуруля піднесла у лапці паперового ліхтарика, а Дядько-панько відчинив одежну шафу і низько нагнувся. Пращур зробив те ж саме. Він простягнув лапку з келихом, скло дзенькнуло до скла, коли вони цокнулися з пращуром. "Нічого не розумію!" – спантеличено вигукнув Гемуль. Мюмля копнула його по нозі. "Ви також повинні цокнутися з ним, – сказав Дядько-панько, відступаючи убік. – Ой, куди ж він подівся?" "Ми занадто молоді, щоб дозволити собі таке панібратство з пращуром, – швиденько заторохтіла Чепуруля. – Ану ж він розсердиться…". "Ліпше гукнемо "Многая літа!" на його честь, – запропонував Гемуль. – Раз-два-три! Многая літа! Многая літа! Многая літа!"

Коли усі повернулися до кухні, Дядько-панько повернувся до Чепурулі й в'їдливо зауважив: "Не така вже й ти молода…" "Так-так, – неуважно відказала вона, принюхуючись. – Який затхлий запах, бридкий сморід тліну". Чепуруля глянула на мудрика Лавку, а той відвів погляд і подумав: "Електрика".

Приємно було знову повернутися до теплої кухні. Чепуруля почала показувати виставу під назвою "Повернення". Вона почепила простирадло на жердину під стелю, позад простирадла поставила на дров'яну скриню гасову лампу, а потім один по одному погасила усі ліхтарики. Чепуруля зникла за яскраво освітленим великим білим простирадлом. Гості, сповнені напруженого очікування, не зводили очей з екрану, тихенько заграла Нюхмумрикова гармонія.

Ось темна тінь, чорний силует, промайнув на білому тлі – то був човен. На носі човна сиділа якась малесенька крихітка з волоссячком, укладеним на потилиці цибулькою. "Та це ж Мю", – подумала Мюмля. У човні сиділа вся родина мумі-тролів: Мумі-троль і його Мама зі своєю неодмінною торбинкою, опертою до поруччя палуби, і Мумі-тато в капелюсі, він стернував, сидячи на кормі. Родина пливла додому.

Дядько-панько сказав, що це найліпша вистава. Завіса опустилася, вистава закінчилася. Чепуруля погасила каганець, і кухня поринула в темряву. "Я не можу знайти сірників", – раптом сказала Чепуруля. І темрява зразу немов ожила: почулося завивання вітру, кухня наче розтягнулася, стіни відсунулися у ніч, в усіх почали мерзнути ніжки. Зашкрябали по долівці ніжки стільців, щось перевернулося на столі. Усі позривалися зі своїх місць, штовхаючись у пітьмі, хтось заплутався у простирадлі, хтось упав, зачепившись за стільчик. Мудрик Лавка підвів голову. Звір уже поруч, його велике важке тіло треться до стіни поряд з кухонним дверима. Знову ударив грім. "Вони під порогом! – верещала Чепуруля. – Вони заповзуть досередини!"

Мудрик Лавка приклав вухо до дверей і прислухався, але нічого не почув, окрім завивання вітру. Він підняв засув, вийшов надвір. Двері безшумно зачинилися за ним.

Нюхмумрик знайшов таки сірники. Кухня знову набула звичного вигляду, але ніхто до столу не сідав. І ніхто не помітив, що мудрик зник. Нікому вже не хотілося продовжувати свято. Усі побажали одне одному на добраніч і розійшлися.

Вийшовши у нічну пітьму, мудрик завмер в очікуванні. "Нумулітику! – тихенько покликав мудрик Лавка. – Маленька радіоляріє, протозоа…" Але нумуліт не міг знати своїх чудернацьких книжних імен. Він, напевно, почувався розгубленим і сам не розумів, чому гарчить. Лавка був більше стурбований, аніж наляканий. Його непокоїло, що Звір поведеться на власний розсуд, а він був надто великий та злий, до того ж, не звичний до такого стану душі. Мудрик зробив крок і відразу ж почув, як Звір відступив назад. "Не втікай, – мовив Лавка. – Лише трохи відійди від Долини…" Він ступав трав'яним моріжком, а Звір незграбною безформною тінню задкував від нього, під його вагою тріщали й ламалися кущі.

Вони йшли далі. Мудрик Лавка безперестанку розмовляв зі своїм звірятком. Так вони добрели до скляної кулі. Лавка заспокоював звірятко. Нумуліт прислухався. Лавка змерз, черевички у нього промокли, він почав втрачати терпець. "Зробися знову маленьким й заховайся, – порадив він Звірові. – Бо інакше тобі не вижити!" Раптом у скляній кулі потемніло. Сині хвилі розверзлися запаморочливою глибиною і знову зімкнулися. Звірятко з родини протозоа вмить змаліло й повернулося до своєї рідної стихії. Татова скляна куля прийняла маленького заблудлого нумуліта. Мудрик Лавка повернувся до будинку і миттю заснув.

Усі розійшлися, Чепуруля стояла сама посеред кухні, поринувши у роздуми.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: