Ви б навчили їх, що вони є людьми і що це означає – бути людиною. Ви б постаралися обернути їх у свою віру й переконати їх, що люди стоять вище машин. І зрештою, якби вам вдалося цього добитись, якби машини не вбили й не вигнали вас, не лишилося б жодної людини, котра працювала б на машини.
Могло бути три можливих наслідки. Ви могли переправити людей на якусь іншу планету, щоб вони могли вирішити свою долю самі, без панування машин. Ви могли повернути планету машин людям, убезпечивши їх на випадок будь-якого повернення влади машин. Ви могли, якби були в змозі, примусити машини працювати на людей. Або, найпростіше, ви могли знищити машини й тим самим дати цілковиту гарантію того, що люди будуть вільними від будь-якої загрози нового панування. А тепер склади це все, сказав собі Крейн, і прочитай інакше. Читай "машини" замість "люди" і "люди" замість "машини".
Він простував вузенькою стежиною, яка в'юнилася берегом річки, з таким відчуттям, ніби він був сам у цілому світі, ніби більше жодна людська душа не рухалася поверхнею планети. Більш ніж вірогідно, він був єдиною людиною, котра знала, що свідомі машини хотіли, щоб він знав. Чому він? Чому пересічна людина?
Опір! Ось де відповідь! Вони захочуть дізнатись, якого опору можна сподіватися. А як можна дізнатися, на який опір наштовхнешся в чужій цивілізації?
Отже, вони перевірили мене, думав він. Мене, пересічну людину. Вони дали мені це зрозуміти й тепер спостерігають, що я роблю. Як можна б учинити в такому випадку? Звернутись у поліцію, але що б вони зробили? Засадили за грати.
Піти в газету, надто якщо ти сам газетяр, і написати... На думку про це Крейн затремтів. Він міг собі уявити, що станеться.
Коли він вернувся додому, вже споночіло. Через кущі, які оточували ґанок, пробігла кицька, а на другому боці вулиці завив собака.
Він відімкнув двері й зайшов у дім. Друкарська машинка так само стояла на столі. Відрізок труби так само лежав на раковині. Його увагу привернув жирний шрифт нагорі другої колонки. Заголовок: ХТО КОГО ДУРИТЬ?
"Кембрідж, Массачусетс (ЮПІ). Хтось пожартував з Гарвардським університетом, органами преси країни і редакторами всіх постійних газет.
Повідомлення проскочило по каналах новин сьогодні вранці, як інформація про зникнення електронного мозку Гарварду.
Повідомлення виявилося голослівним. Мозок перебуває в Гарварді. Він нікуди не зникав…"
Крейн випростався. Ілюзія чи прикриття? "Ілюзія", — сказав він уголос. Машинка дзвякнула в тиші кухні. "Не ілюзія, Джо", — написала вона.
Він ухопився за край столу і повільно опустився у крісло. Щось пробігло по підлозі вітальні, Крейн устиг його помітити краєчком ока. Машинка застрекотала. "Джо!" "Що?" — запитав він. "В кущах біля ґанку була не кицька".
Він звівся на ноги, пішов у вітальню і зняв телефонну трубку. Гудка не було. Лінію перерізали. Він підійшов до вхідних дверей, розчинив їх, але тут-таки смикнув назад, замкнув на замок і засув. Боже мій, сказав він собі, двір кишить ними! Він вернувся назад у кухню.
Вони хотіли, щоб він знав. Вони промацали його, щоб подивитись, як він зреагує. Тому що вони були змушені взнати. До того, як почати діяти, вони повинні були дізнатися, з якою небезпекою вони зіткнуться, якої реакції чекати від людей.
А я не реагував, сказав він собі. Я був пасивним. Вони обрали не ту людину. Я нічого не зробив. Я не виправдав їхніх надій.
Чотири варіанти, думав Крейн. Вони можуть спробувати прикінчити людей. Вони можуть створити цивілізацію машин з людьми – слугами машин, тобто переставити ролі, які існують нині.
Або вони можуть просто прибрати машини з Землі – масове зникнення пробуджених і свідомих машин, – щоб розпочати нове життя на якійсь далекій планеті, залишивши людину зі слабкими й порожніми руками позаду. Або вони, живі машини, зазнають невдачі, або зрозуміють, що вони зазнають невдачі, і, знаючи цей факт, покинуть Землю назавжди.
Він обернувся і подивився на двері між вітальнею і кухнею. Вони сиділи, вишикувавшись у ряд, і дивились на нього своїми безокими обличчями. Звичайно, він міг покликати на поміч. Він міг відчинити вікно й закричати, щоб підняти сусідів. Але Крейн вирішив завдати якомога більшої шкоди і відступити з честю.
Тепер їх стало більше. Вони пропиляли, чи прогризли, чи якось проробили щурячу нору в замкнених вхідних дверях і тепер підходили, змикалися, щоб здійснити вбивство. Крейн випромінював цілковиту впевненість у собі. Він взяв шматок труби. Це була замашна і важка зброя.
Після цього будуть нові, подумав він. І вони можуть придумати щось хитріше. Але це перший двобій, і я відступлю з честю, наскільки мене стане.
Він тримав трубу напоготові. "Прошу, панове!" — сказав він.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу