Джон Фаулз — Хмара (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 4

Його більше нема. Його більше нема.

Тепер Кетрін сиділа, трохи скулившись, наче від холоду, обхопивши себе руками. Заплакала. Здавалось, без всяких емоцій. Сльози поволі народжувалися в її очах і збігали по щоках під темними окулярами. Вона не робила найменшої спроби їх витерти.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець. Авторські права на переказ належать Укрлібу

***

Бела гукнула з-під дерев; біля неї на картатій рожевій підстилці було розкладено їжу. Усі пішли під дерево. Пол приніс охолоджені напої. І діти, і дорослі напівлежали навколо підстилки. Коли Саллі нахилилася вперед, щоб налити дітям кока-коли, Пітер ляснув її по сідницях. Усі побачили, що нема Кетрін. Дівчатка почали суперечки, як завжди.

Пол звернув погляд нагору, в бік валунів, а потім – униз, на Белу. Та ледь помітно кивнула. Чоловік пішов шукати Кет. Кандіда зиркнула на матір: "Закладаємось, що вона знов десь рюмсає". "Пітер і Саллі все розуміють. Ми всі розуміємо. Й не хочемо балакати про це", — сказала Бела. Вона непомітно підморгнула Саллі, яка у відповідь посміхнулася.

Пол знайшов Кет і сів біля неї. Вона надягла окуляри. "Якби ж то ми знали, що робити", — сказав Пол. Жінка закурила і сказала: "Ще нічого не сталося. Все ще попереду. Я знаю, що це станеться так, як уже ставалось. І нічого не можу вдіяти". Пол згорбивсь, упер лікті в коліна й кивнув, немовби подібні фантазії цілком зрозумілі й він сам поділяє їх. Така гарна людина, й така нестерпна саме тому, що завжди аж із шкіри пнеться. Будь, як я – самцем, заспокойся на тому, що маєш: хоч не ім'я, так тиражі. Навіть через стільки років ця коротка борідка, тонкі губи примушували думати про аскетизм, вишуканість, методичний інтелект, а не просто посередність, слушність, пристосовництво. "Кет, ти не така людина, щоб до тебе можна було застосувати штампи. Це вельми спутує язик нам, простим смертним". Вона втупилася в свої руки. "Це ви з Белою боги. А я проста смертна" — "Тому що ми віримо в штампи?" Кет сказала: "Це Бела розтривожила мене. Вона не винна. Я так по-свинячому ставлюся до цих двох". А потім додала: "Я втратила почуття минулого. Все в теперішньому. Минуле допомагає дивитися на все крізь пальці. А от коли не можеш утекти від…" — "А хіба майбутнє не повинно допомагати?" — "Воно недосяжне. Людина прикута до теперішнього. До того, чим вона є".

Пол натякнув, що треба розірвати ланцюги і примусити жити себе нормально. Вони сиділи поруч, утупившись у воду. Згодом Кет сказала: "Це просто повна втрата сили волі. Почуваєшся у владі першого-ліпшого зауваження. Того, що стається. Знову сумніваєшся в усьому. Шукаєш причини. Чому він? Чому я? Чому так? Скрізь "чому", "чому"…" — "Шкода буде, якщо не напишеш усього цього" — "Не можу. Неможливо писати про те, чим живеш".

"Мене треба набити. Дорікнути, а не вмовляти", — говорила Кет. Пол озвався не відразу: "Шкода, що ми такі різні люди" — "Я тобою не нехтую, Поле" — "Не мною, так моїми книжками" — "Маєш тисячі щасливих читачів. І я б не заздрила так Белі, якби нехтувала тобою".

Кет звелася; він також устав і пошукав її погляд за темними окулярами. "Ми обговоримо це, Кет. Коли гості поїдуть". Вона зненацька обняла його й відчула, як Пол здригається від несподіванки. Обличчя Кет на мить сховалося в нього на плечі, його руки несміливо обгорнули її. Він поплескав своячку по спині, потім торкнувся губами маківки. Бідолаха розгубився, й Кет подумала: суко, акторко, спокуснице, — на біса ти це зробила? Й дурка: який же єпископ носить з собою вибухівку… або тримає її в своєму соборі?

Милий бугай: це жорстоко – зарізати таке неперевершене теля. Кет відхилилась і посміхнулася йому просто в спантеличені очі; потім зітхнула, наче зовсім зелена юнка: "Ото щастя мусульманкам".

***

Аннабела сиділа, прихилившись спиною до стовбура бука, мати-богиня, простоволоса, боса, в легкій блузці. На колінах у неї лежить голова Кандіди, що випила добру склянку вина і тепер спить. Бела раз по раз гладить її по голові. Саллі розташувалась осторонь, на сонці, і лежала навзнак на траві. Пітер лежав обличчям до Пола, який ніяк не міг умоститися. Двоє менших дітлахів будували в воді загату з камінців. Кет сиділа, спершись на руку, між Пітером та Аннабелою.

Пол у загальних рисах описував дивні міщанські взаємини Англії та Франції. Ще з часів мілордів типовий приїжджий з Англії тут завжди був освіченим, досить заможним і неодмінно консерватором, а відтак склалось уявлення про англійський вибагливий добробут, снобізм у їжі, вині та всьому іншому, а Франція – відмінне місце для того, щоб забути всі знегоди життя в суто пуританській країні. Пол говорив, що найбільш архіцентралістська нація в Європі – саме англійська. Хто ще так, як ми, мавпує всіх у поведінці, мові, одежі? Подивіться хоча б, як французи дбають лише про кухню та якість продуктів, тоді як нас тільки і обходить, чи слушно, правильно зодягнені інші відвідувачі і чи гарні та чисті ті кляті столові прибори.

Пол говорив, що сюди не приїздять англійські пролетарі, бо це скорше зненависть до країни, яка подобається тільки освіченим та ерудованим; що французи думають про англійців, як націю фанатичних, пихатих монархо-маніяків у циліндрах, мета життя яких – коні, пси, спорт, славнозвісна холоднокровність і такі інші дурощі.

"Робітники не їздять до Франції, бо це надто дорого. Все дуже просто", — сказала Бела. Пітер посміхнувся: "Жартуєш. Ти просто уяви не маєш, скільки деякі з них зараз заробляють". "Причина лише в тому, що саме туристських маршрутів Франція й не може запропонувати. Тут і досі мусиш усе відкривати для себе сам", — говорив Пітер. "А на це потрібна певна освіченість?" — "Просто широта поглядів. Не затягнених у гамівну сорочку пуританської етики". І вони гомоніли й гомоніли.

Кет спостерігала, як Бела у цій розмові, та й взагалі, в дечому навіть під'юджувала Пола. А одного разу Кетрін у себе вдома бачила, коли вони зібралися були вчотирьох, як геть куди жорстокіше Бела шпигала Пола, аж той зірвався на ноги і вискочив у садок. Запала хвилина напруженої мовчанки. Потім Бела так само раптово, як і він, підхопилася й вибігла надвір. Всі бачили у вікно, як вона знайшла Пола в кінці стежки, повернула його обличчям до себе й рвучко обняла. Це скидалось майже на нотацію. Пол посміхнувся. Ніхто ніколи не згадував про той випадок. Помінятися б місцями з Белою, щоб належати самій собі, піднестися над усякою пихою.

Кетрін не розмовляла, а потім сказала, що думала про те, що говорив Барт. Жінка розповіла, що він проаналізував путівники для туристів. У книжці нарисів. Як вони поширюють думку, що все утилітарне та сучасне – страшенна нудота. Єдине, що може зацікавити, — це стародавні пам'ятки та мальовничі краєвиди. Як мальовничість стала асоціюватися майже виключно з горами та сонячними пляжами. Як у путівниках присвячується цілих три абзаци якійсь церкві в тому чи іншому місті, а потім зо два рядки про саме місто – й крапка. Бела муркнула: "Кет редаґувала одну з його книжок в Англії" — "Не редаґувала, а коригувала".

Згодом Кетрін розповідала, що існують усілякі категорії знаків, за допомогою яких ми спілкуємось. І одна з найбільш ненадійних систем – мова, для Барта головним чином тому, що її безжально спотворила і перекрутила капіталістична структура влади. Втім, те ж саме стосується багатьох інших несловесних знакових систем, через які ми спілкуємось. Речення означає не тільки те, що хоче повідомити промовець, а й те, чого не хоче повідомляти. Те, що він додумує. А це може бути зовсім протилежне. Свідоцтво його справжньої природи, його біографії, його інтелекту, його чесности й так далі.

Кетрін бачила краєм ока (бо ввесь цей час її погляд був спрямований додолу, на Емму, яка лягла їй на коліна), як Пітер киває. Вона розуміла, що ненавидить його; нехай випадково й несвідомо, але він мимохіть починає ставати символом, огидним знаком. Бо випробовує (або передражнює) не Барта й семантику, а її саму. На думці в нього звичайнісінькі чоловічо-дитинячі дурощі: "Чому ти не хочеш мені посміхнутися?", "Ну що я такого зробив?", "Стався, будь ласка, до мене з повагою, коли я стежу за своєю мовою, адже я знаю, як вона тобі не до вподоби".

Пітер спитав Кет, чи можна на телебаченні пропхати те, що вона говорила про Барта. "Я думала, це треба лише читати". "Тебе не цікавить? Накидати ідею… тобто, якщо ці знаки не всі словесні, може, їх пощастило б проілюструвати". "Який з мене фахівець? Ніякісінький. Є сотні людей…" Піднявши голову, Пітер всміхнувся: "Хай фахівці пишуть свої ідіотські сценарії. З ними можна звіритись або ще взяти інтерв'ю. А я б з більшою радістю взяв людину, яка знає основне, яка мусила сама для себе в усьому розібратися". Бела уточнила: "Тобі пропонують роботу". Кетрін запанікувала: "Але ж я…" Пітер перебив: "Серйозно. Якщо схочеш, приходь, ми з тобою це обговоримо. Як тільки повернешся до Лондона". Він спитав, як називається книжка Барта. "Мітологія", — відповіла Кет. Пітер занотував це собі в записничку. Але Кет сказала, що відмовляється працювати з ним.

Емма попросила тітку розповісти казку, і вони пішли за дерево і далі стежкою, якою прийшли. Пітер стежив за їхнім зникненням, потім швидко глипнув на Белу й потупив зір. Тоді він сказав Белі: "Вона повернеться до…" — "Думаю – так. Коли змириться з тим, що трапилось" — "Який жах", — сказав Пітер і спитав: "Я чув, залишилася ще сила матеріалу. Пол казав" — "Так. Вони сподіваються, що вистачить на заключну книгу". "Жах. — Пітер потряс головою. — Така людина. Така людина".

Пол хропів. Бела заплющила очі й замріялася про одного знайомого, якого прагнула, але з невідомих причин так ніколи з ним і не переспала. А Пітер пішов до Тома, поки Саллі лежала.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець. Авторські права на переказ належать Укрлібу

***

Емма і Кетрін зайшли у видолинок, де росли стокротки, блакитна в'юнка шавлія, конюшина та самотній кущик червоного маку. Вони сіли під деревцем. Поки Кетрін збиралась з думками і придумувала казку, дівчинка збирала квіти. А потім Кет розповіла казку про принцесу. "Вона була гарна?" — спитала Емма. "Ще б пак.

1 2 3 4

Дивіться також: