Радар погукав Марго. Вона довго не відповідала, а тоді сказала дати їй п'ять хвилин і продовжила писати.
Стислий переказ по частинах і главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Марго спочатку обійняла Лейсі, потім привітала за руку Бена, Радара. "Привіт, К.", — обійняла Квентина, поспішно і неміцно. Квентин думав, що зустріч буде більше емоційна. Марго здогадалася, що Лейсі і Бен зустрічаються. Вона назвала Бена "Кровавим Беном", і це не сподобалося Лейсі. Дівчата посварилися, і Лейсі вийшла, сказавши, що Марго повелася як стерво, коли вони її знайшли, щоб переконатися, що в неї все гаразд. Бен пішов за Лейсі. Радар теж вийшов, сказавши Марго, що її підказки йому подобалися більше, ніж вона сама. "Чого ти поводишся як свиня?" — спитав Квентин Марго, коли його друзі вийшли. Марго сказала, що вони сюди приперлися без попередження, і по-іншому вона не могла повестися. Квентин подумав, що дівчина виявилася не тією Марго, яку він очікував зустріти. Не тією Марго, яку він собі малював останнім часом. Він запитав, навіщо вона втекла, нікого не попередивши. Дівчина відповіла, що тільки так і можна йти. Для цього треба зібрати всю себе і враз відірвати – мов пластир. Квентин і Марго почали сваритися. Вона говорила, що хлопець їхав сюди не для того, щоб переконатися, чи все з нею гаразд, а їхав порятувати бідолаху Марго від її розладнаної особистості, хотів, щоб вона до кінця життя дякувала, щоб скинула одяг і благала взяти своє тіло. "Маячня!" — кричав хлопець, бо це майже так і було. "Ти гніваєшся на образ тієї Марго, що живе у тебе в голові з самого дитинства, і, крім нього, нічого не бачиш!" — говорила дівчина. Квентин спитав, чи подумала вона про батьків, сестру, друзів. Він почав говорити з нею, як його мама-психотерапевт. "Я гадав, ти хотіла, щоб ми тебе знайшли", — сказав Квентин уже тихо. "І близько ні", — відповіла вона. Тоді хлопець почав перелічувати усі підказки, які знаходив, розповів, що об'їхав купу занедбаних присілків, бо боявся, що вона наклала на себе руки. Марго почала вибачатися, що зустріла їх, як стерво. Вона пояснила, що це було так несподівано, що вона мало не обдзюрилася.
Згодом дівчина сказала, що багато думала про нього, про Руті, про батьків. "Так, можливо, я найбільша егоцентристка в історії людства. Але невже ти вважаєш, що я так учинила б, якби не відчувала потреби?" — питала Марго.
Подзвонив Бен і сказав, що Лейсі хоче поговорити з Марго. Дівчина взяла трубку і вибачилася перед Лейсі. Потім дівчата розмовляли, Марго сміялася, а Квентин обдивився "помешкання" дівчини: у протилежному кутку біля стіни Марго облаштувала ліжко – чотири в'язанки сіна, а на них – надувний помаранчевий матрац. На окремій в'язанці лежав охайний стос одягу. Була зубна щітка і паста, багато книжок.
Після розмови по телефону Марго сказала, що Бен, Лейсі і Радар у мотелі в парку. Лейс веліла передати Квентину, що вони вранці повертаються, незалежно від того, їде Квентин чи ні. Марго розповіла, що тут їй усього вистачає, вона їздить на стоянку для вантажівок на схід від Роско. Там є і душова, у жіночій кабінці досить чисто, бо далекобійниць не так багато. Інтернет є теж. Дівчина витратила всього три сотні. А сьогодні вона їде в Нью-Йорк, розпочинає справжню подорож. Спочатку вона збиралася цього дня виїхати з Орландо – хотіла все ж таки отримати атестат, потім улаштувати традиційну випускну ніч, а наступного ранку вшитися. Але коли довідалася про зраду Джейса, вирішила втекти негайно.
І Марго розповіла усю свою передісторію. Вона показала свій чорний нотатник і сказала, що це все почалося дуже давно. Класі в четвертому вона почала в цьому нотатнику писати повість. Такий собі детектив. У головній ролі – дівчисько на ім'я Марго Шпігельман, їй десять років, тільки в неї люблячі заможні батьки, які купують їй усе, що їй заманеться. Марго закохана в хлопчика на ім'я Квентин, який відрізняється від справжнього Квентина тільки тим, що він безстрашний герой, готовий померти за неї і все таке. Квентин з Марго розслідують таємничу смерть Роберта Джойнера, який загинув так само, як і в реальності, тільки не сам застрелився, а хтось йому допоміг. З'ясовується, що злочинець – брат колишньої дружини Роберта Джойнера, яка любила випити. Він збожеволів, бо ним заволодів дух лютої домашньої кицьки, яка жила ще в Давньому Єгипті. Марго і Квентин знаходять вбивцю, він намагається пристрелити Марго, але Квентин кидається під кулю і героїчно вмирає у неї на руках.
Цю історію Марго закінчила у п'ятому класі. За кілька років вона вирішила втекти в Міссісіпі. І почала записувати план утечі просто згори на цьому старому творі, а потім поїхала маминим автом за тисячу миль, залишивши в тарілці підказку. До початку першого курсу вона списала пів нотатника і вирішила, що викине ще одного коника – справжнього коника – і втече. Коли вона вчилася на першому курсі, Гас відвіз її в Оспрі, в той занедбаний торгівельний центр. І потім вона почала регулярно їздити туди сама, просто тусуватися і плани свої писати. І до останнього курсу планувала втечу. Може, через те, що вона цю свою давню писанину перечитала, але Марго вирішила включити у свої плани Квентина. А тоді дізналася про зраду Джейса, але їй все одно хотілося, щоб Квентин був поруч, вона хотіла зробити його бодай трохи схожим на крутого героя зі своєї дитячої повісті. Тої ночі Квентин її здивував. Усі ці роки вона вважала його паперовим хлопчиком. У ту ніч він виявився справжнім. Вранці вона навіть сумувала за ним, але вже вирішила, що втече. У останню секунду їй спало на думку заповісти йому Оспрі. Тому вона і лишила записку у дверях. Марго не хотіла, щоб Квентин шукав її, тому і замалювала напис у торгівельному центрі, видерла сторінки з календаря, якими користувалася, зняла мапу. Тоді вона дві ночі провела у закинутому торгівельному центрі. Може, сподівалася, що Квентин знайде її швидше.
Квентин запитав, чому вона обрала саме Аґлое. "Паперове місто для паперової дівчини", — сказала Марго. Вона призналася, що думала не про те, що всі люди з паперу, а що з паперу вона сама. Це вона квола, це її можна зім'яти, а не всіх інших. Людям подобається цей образ паперової дівчини. Завжди подобався. Вона сама до кінця не могла повірити в свою паперовість. А Аґлое – те місце, де паперове стає реальним. Цятка на мапі стала справжнім містечком, набагато реальнішим, ніж могли уявити ті хлопці, які втицьнули його на мапу. І Марго подумала, що паперова дівчина тут теж зможе знайти справжнє життя.
"Не можу повірити, що ти не хотіла, щоб я тебе знайшов". – "Вибач. Якщо тобі від цього стане легше, ти мене вразив. І я рада тебе бачити. З тобою добре подорожувати". "Це що – пропозиція?" — "Можливо", — усміхається вона. Квентин почав умовляти дівчину повернутися: його батьки казали, що вона може пожити у них, вона може знайти собі роботу і квартиру, а потім поїхати учитися, і більше їй не доведеться жити зі своїми батьками. Хлопець просив подумати про майбутнє. "Майбутнє – це безліч нині", — відповіла Марго словами Емілі Дікінсон. Квентин зрозумів, що він не зможе переконати дівчину.
Вони вийшли надвір. Марго попросила телефон і подзвонила додому. Вона сказала мамі, що знаходиться в Аґлое, і поговорила з сестрою.
Квентин розповів дівчині, як з друзями втік з вручення атестатів, як потрапили в аварію, про бал, про те, як Лейсі посварилася з Беккою, як він ночував у Оспрі.
Вони лягли у траву. Марго сказала, що її здивувало, що Квентин дійсно виявився схожим на того Квентина з її дитячої повісті. Хлопець думав, що міг би перевернутися набік і поцілувати Марго, про що так довго мріяв, але розумів, що це зараз ні до чого не приведе. Вони лежали, як у Квентиновій фантазії у "Морському світі". Для цього довелося проїхати тисячу миль. Згодом вони заснули.
Коли Квентин прокинувся, то побачив, як Марго копає яму. Дівчина сказала, що це яма для Маленької Марго, Маленького Квентина, бідолахи-мерця Роберта Джойнера. Хлопець допоміг копати, а згодом вони "поховали" чорний нотатник Марго.
Квентин сказав, що вони з Марго, наче судна. Коли люди їх кидають, не люблять, не розуміють, а вони не розуміють їх, і вони втрачають, підводять, ображають одне одного, судно дає тріщини. І коли з'являється перша тріщина, кінець стає неминучим. Але поміж тією миттю, як з'являється тріщина, і тією, як судно потоне, є час. І тільки в цей час є шанс побачити одне одного, тому що поглянути за межі себе вдається лише через ці тріщини, зазирнути вглиб іншого – теж. Усередину потрапляє світло, і світло виливається назовні. "А ти неабищо!" — нарешті мовила вона і пильно подивилася на хлопця. Квентин подумав, що якщо поцілує Марго, то нічого не досягне. Але йому вже нічого й не потрібно досягати. "Я маю дещо зробити", — сказав хлопець, і Марго ледве помітно кивнула, ніби знала, про що мова. Квентин поцілував її. Дівчина сказала, що він може приїхати до неї у Нью-Йорк. Квентин сказав, що вдома – усе його життя, і він – не вона, але договорити йому не вдалося, бо Марго поцілувала його. Квентин остаточно зрозумів, що тут їхні з нею шляхи розходяться.
Дорогою назад в універмаг Аґлое вони сплели шорсткі від землі долоні. Квентин допоміг Марго перенести її речі до машини, а потім вони підійшли до одноповерхового мотелю, де Квентина чекали друзі. Марго пообіцяла, що дзвонитиме і писатиме на мейл. Дівчина заплакала.
Квентин усвідомив, що ще ніколи в житті не був так далеко від домівки, що він закоханий у Марго, але не може поїхати з нею. Вони поцілувалися в темряві, і довго притулялися чолами і довго дивилися одне на одного.
Стислий переказ по частинах і главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу