У крамничці з паличками продавав старий чоловік – містер Олівандер, який звідкись знав, що перед ним Гаррі Поттер. Він знав маму і тата Гаррі, навіть пам'ятав, які чарівні палички вони купували. Стрічка виміряла руку Гаррі, а тоді містер Олівандер почав підбирати паличку. Для Гаррі підійшла паличка з гостролиста і феніксової пір'їни. Від цієї палички Гаррі відчув у пальцях тепло. Він підняв паличку над головою, махнув нею, і з її кінця зірвався струмінь червоних і золотистих іскор. Олівандер дуже здивувався, бо саме "сестра" цієї палички, що належала Волдеморту, зробила шрам на чолі Гаррі…
Це був найкращий день народження в житті Гаррі. Геґрід посадив Гаррі на поїзд, що мав відвезти його назад до родини Дурслі, а тоді дав йому конверт з квитком до Гоґвортсу. Першого вересня хлопець мав прибути на вокзал Кінґс-Крос.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті
Тепер Дадлі так боявся Гаррі, що не лишався з ним в одній кімнаті, а тітка Петунія й дядько Вернон уже не зачиняли Гаррі в комірчині, не силували нічого робити й навіть не говорили до нього. Єдиним товариством Гаррі була сова, яку він назвав Гедвіґою. Шкільні підручники виявилися дуже цікавими. Гаррі читав їх, а сова літала на полювання. Останнього серпневого дня Гаррі сказав дядькові, що його треба підвезти на вокзал Кінґс-Крос, а поїзд має рушити з платформи номер дев'ять і три чверті об одинадцятій годині. Дядько сказав, що такої платформи не існує, але підвезе хлопця, бо повезе у Лондон Дадлі, щоб там вирізали йому хвоста.
Наступного дня Гаррі прибув на Кінґс-Крос. Дядько Вернон підвіз валізу Гаррі аж до колій. Але платформи були лише дев'ята і десята. Дядько пішов, лишивши Гаррі самого. Гаррі побачив, як Дурслі від'їхали в машині. Всі вони вмирали зі сміху. Гаррі зупинив якогось контролера, та він нічого не чув про Гоґвортс і сказав, що такого поїзда, який відходить об одинадцятій, немає.
Залишалося ще десять хвилин до одинадцятої. На щастя, Гаррі почув розмову якоїсь жіночки з чотирма вогненно рудими хлопцями. Кожен хлопець штовхав перед собою десь таку саму валізу, як у Гаррі, і крім того, вони мали сову. Гаррі попхав свій візочок за ними. Вони зупинилися, і він став коло них досить близько, аби чути, про що вони говорять. Маленька дівчинка Джіні хотіла їхати з братами. Близнюки Фред і Джордж зникли між 9 і 10 платформами. Зник і третій брат. Гаррі звернувся до жінки. Вона сказала, що її син Рон теж вперше вирушає у Гоґвортс. Жінка показала на останнього, найменшого сина. Він був високий, худий і довгов'язий, мав ластовиння, великі руки й ноги та довгий ніс.
Виявилось, що треба просто йти або бігти до турнікета між дев'ятою й десятою платформами. Гаррі побіг і заплющив очі, чекаючи зіткнення. Але нічого не сталося. Гаррі розплющив очі. Біля платформи, заповненої людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. Угорі на ньому був напис: "Гоґвортський експрес, 11-та година". Гаррі побачив ковану залізну арку з написом "Платформа номер дев'ять і три чверті".
Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця. Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. У хвості потяга Гаррі знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета, спитав, чи помогти. З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе. Близнюки Візлі були просто вражені, коли побачили шрам Гаррі. Їх покликала мама, усе руде сімейство прощалося. Найстаршого хлопця звали Персі, у нього на грудях був блискучий срібний значок із літерою "С" (він був старостою). А близнюкам мати наказала приглянути за Роном.
Поїзд рушив, і навпроти Гаррі сів Рон Візлі. Він був вражений, побачивши шрам Гаррі. Рон розповів, що у його родині усі чарівники, а він вже шостий з родини, хто йде до Гоґвортсу: Білл та Чарлі вже закінчили школу, Персі вже староста, Фред і Джордж великі бешкетники, але мають високі оцінки. Рон мусив обходитися чарівними речами, що лишились від братів, бо батьки були незаможними. Так йому дістався щур Скеберс, який майже не прокидався. Вони розмовляли, а поїзд лишав позаду Лондон. Згодом Гаррі накупив пиріжків, тістечок та іншої смакоти, і нові друзі частувалися. У шоколадних жабках були картки із зображеннями відомих чарівниць і чаклунів. Виявилось, що Рон назбирав майже п'ятсот. Гаррі дісталося зображення Албуса Дамблдора. На звороті розповідалося, що він теперішний директор Гоґвортсу, чи не найбільший чарівник нашого часу, що уславився своєю перемогою 1945 року над чорним чаклуном Ґріндельвальдом. Зображення директора зникало і з'являлося.
До купе увійшов заплаканий кругловидий хлопець на ім'я Невіл, який загубив свою жабку. Але Рон і Гаррі сказали, що не бачили її. Згодом цей хлопець знову прийшов, з ним була дівчинка, вже одягнута в нову гоґвортську мантію. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликі передні зуби. Її звали Герміона Ґрейнджер, і в її родині зовсім не було чарівників. Вона сказала, що читала про Гаррі у декількох книжках. Дівчинка мріяла потрапити до гуртожитку Ґрифіндору, бо сам Дамблдор жив у ньому. Рон боявся потрапити до Слизерину, бо там жив Волдеморт, тобто Відомо-Хто.
Рон розповів, що хтось хотів пограбувати сейф Гоґвортсу у "Ґрінґотсі", але дивно, що нічого не вкрали, можливо, за цим стоїть Відомо-Хто. Згодом Рон почав пояснювати Гаррі все про квідич: про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Раптом у купе зайшло троє хлопців, між ними був блідий хлопчисько з салону мантій. Два інших хлопці були кремезні й вельми непривітні і стояли обабіч блідого хлопця, мов охоронці. Їх звали Креб і Ґойл. Блідого звали Драко Мелфой. Всі три прийшли подивитися на Гаррі, бо весь поїзд говорив про нього. Драко насміявся з Рона, сказавши, що Візлі мають руде волосся, ластовиння й більше дітей, ніж можуть прогодувати.
Драко звернувся до Гаррі, щоб той обирав собі кращих друзів. Він подав Гаррі руку, але той її не потиснув. Назрівала бійка, Ґойл простяг руку за шоколадними жабками, але раптом гострі зуби пацюка Скеберса вп'ялися в його палець. Ґойл, завиваючи, скинув пацюка, і всі три хлопці вибігли з купе.
Прибігла Герміона і сказала хлопцям одягнути мантії, бо вони вже під'їжджають.
Поїзд зупинився, учні вийшли на темну, холодну платформу. Першокласників зустрічав Геґрід. Ковзаючись і спотикаючись, учні спускалися крутою і вузькою стежиною, яка привела на берег широкого чорного озера. На тому боці озера на верхівці високої гори здіймався великий замок з численними вежами й башточками. Маленькими човниками усі попливли до замку.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Сортувальний капелюх
За дверима замку учнів зустріла сувора на вигляд професорка Макґонеґел. Вестибюль був величезним, стіни освітлювали смолоскипи, стеля була дуже високою, а на горішні поверхи вели розкішні мармурові сходи. Учні рушили слідом за професоркою у невеличку кімнатку. Макґонеґел оголосила, що буде святковий бенкет, але спочатку усіх розподілять по гуртожитках, які називаються Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов і Слизерин. Учні мають збирати очки для свого гуртожитку, а за кожне порушення правил очки зніматимуть. У кінці року найкращий гуртожиток здобуде кубок. Макґонеґел вийшла, а діти надзвичайно хвилювалися. І раптом вони побачили привидів. Білосніжні і ледь прозорі, вони линули кімнатою, розмовляючи між собою, і майже не звертали уваги на першокласників. Два привиди сперечалися, але їх прогнала професорка, яка повернулася. Дітей повели у Велику залу.
Гаррі ніколи навіть уявити собі не міг такого дивного й розкішного приміщення. Воно було затоплене сяйвом тисяч і тисяч свічок, які плавали в повітрі над довжелезними столами, де примостилися всі інші школярі. Столи були накриті блискучими золотими тарелями й келихами. На підвищенні в кінці зали стояв ще один довгий стіл, за яким сиділи викладачі. Професорка Макґонеґел підвела туди першокласників, які стали обличчям до решти школярів, а плечима – до вчителів.
Макґонеґел поставила на ослінчик гостроверхий капелюх чарівника. Він був полатаний, обшарпаний і страшенно брудний. Раптом капелюх заспівав, що він – Сортувальний Капелюх. Професорка викликала до ослінчика дітей, вони по черзі сідали, одягали капелюх, а він казав, у котрий гуртожиток потрапляє дитина. Потім дитина йшла до того столу, за яким сиділи учні з його гуртожитку.
Гаррі помітив, що капелюх інколи називав гуртожиток одразу, а часом задумувався. Герміона потрапила у Ґрифіндор. Невіл Лонґботом, який губив свою жабку теж потрапив до Ґрифіндора. Мелфой потрапив у Слизерин. Гаррі Поттер потрапив у Ґрифіндор. Староста Персі і близнюки Візлі раділи, що Гаррі буде з ними.
Гаррі розглянув Албуса Дамблдора. Його волосся сяяло на всю залу чи не яскравіше від привидів, що теж тут були. Помітив Гаррі й професора Квірела, того нервового молодика з "Дірявого Казана". У великому пурпуровому тюрбані він мав доволі химерний вигляд.
Рон теж потрапив у Ґрифіндор. Коли усі учні були розподілені між гуртожитками, Албус Дамблдор привітав усіх із початком нового навчального року в Гоґвортсі! А тоді сказав: "Бовдур! Булька! Кулька! Круть! — Дякую!" — і на столах з'явилася їжа. Все було дуже смачне.
Якийсь привид жалівся, що не їв уже 400 років. Рон сказав, що знає про цього привида з розповідей братів. Привида називають Майже-Безголовий Нік. Адже він міг відірвати свою голову, яка потім звисала з плечей. Хтось колись, мабуть, хотів відтяти йому голову, та не зробив це як слід. Майже-Безголовий Нік сказав, що Ґрифіндор (де він жив) уже дуже давно не вигравав першості. А Слизерин завойовує кубок шостий рік підряд, і його привид називається Кривавий Барон. Гаррі глянув на слизеринський стіл і побачив жахливого привида з безтямними очима, кощавим обличчям і заляпаним сріблистою кров'ю одягом.
За десертом Невіл розповів, що його виховувала бабця, а вона чарівниця.