Джоан Роулінґ — Гаррi Поттер i Фiлософський камiнь (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 9

Та дядько уже чатував на пошту. Того ранку прийшло аж три листи. Дядько подер їх. Того дня дядько не пішов на роботу і наглухо забив цвяхами вічко для пошти.

У п'ятницю Гаррі прийшло не менше десятка листів. Дядько Вернон знову лишився вдома, попалив всі листи і забив усі двері так, що тепер ніхто не міг би вийти на вулицю. У суботу до будинку потрапили два десятки листів для Гаррі, заховані всередині кожного з двох десятків яєць, що їх через вікно до вітальні передав тітці Петунії вкрай розгублений молочар. У неділю з каміна вилетіли тридцять, а то й сорок листів. Дурслі злякано зіщулились, а Гаррі підскочив, і спробував упіймати бодай одного листа. Дядько Вернон ухопив Гаррі за поперек і жбурнув його в коридор.

Дядько наказав усім збиратися, бо вони кудись поїдуть. Дурслі їхали та їхали. Навіть тітка Петунія боялася запитати, куди ж вони їдуть. Вряди-годи дядько Вернон круто розвертався і їхав у зворотному напрямі. Цілісінький день вони навіть не зупинялися. Ввечері дядько Вернон зупинився біля понурого готелю на околиці великого міста. Та навіть там були сотні листів для Гаррі Поттера.

Дядько Вернон привіз родину на узбережжя, замкнув усіх в автомобілі і зник. Наступного дня Гаррі мало бути одинадцять років. Звичайно, його день народження, власне, ніхто не святкував. Скажімо, торік він отримав від Дурслі вішак для одягу й пару старих дядькових шкарпеток. Та все одно, не щодня ж буває одинадцять.

Дядько Вернон вернувся, усміхаючись. Він приніс якийсь довгий вузький пакунок і нічого не відповів тітці Петунії, коли та запитала, що він купив. Дядько знайшов якусь халупку на острові і завіз туди сім'ю човном. З їжі він прихопив по пачці чипсів на кожного й чотири банани. Він думав, що тепер ніхто сюди не добереться, щоб доставити під час шторму пошту.

Настала ніч, навкруги забушував шторм. Гаррі не міг заснути. Він тремтів і перевертався, щоб влаштуватися вигідніше, а в животі йому бурчало з голоду. О дванадцятій, коли Гаррі уже виповнилося 11 років, хтось постукав знадвору.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Ключник

Дядько Вернон вхопив рушницю (саме вона була у тому пакунку). Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і хряпнулися на підлогу. В одвірку стояв чоловік-велетень. Він проліз у халупу, попросив чаю і гукнув, що ось і знайшов Гаррі. Велетень вихопив у Дурслі рушницю і пожбурив у куток. А потім дав Гаррі великий шоколадний торт, на якому було написано: "Зднем народження, Гаррі!". Чоловік представився: Рубеус Геґрід, ключник і охоронець дичини у Гоґвортсі.

Геґрід розпалив у каміні вогонь і став витягати з кишень плаща різні речі: мідний чайник, пакет із ковбасою, невеличку коцюбу, чайничок для заварки. Велетень узявся готувати чай. Дадлі хотів їсти, але батько наказав йому не брати нічого. Геґрід дав ковбаски Гаррі. Велетень був вкрай здивований, що хлопчик нічого не знав про Гоґвортс та своїх батьків. І раптом Геґрід сказав: "Гаррі, ти – чарівник". Хлопець отримав жовтуватий конверт, підписаний яскраво-зеленими літерами: "Містеру Г. Поттеру, Підлога, Хатинка-на-Скелі, Море". Гаррі витяг листа й прочитав: ГОҐВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІВ І ЧАКЛУНСТВА, Директор школи: Албус Дамблдор. У листі повідомлялося, що Гаррі зараховано до Гоґвортської школи чарів і чаклунства. Був доданий список необхідної літератури і знарядь. Початок навчання – 1-го вересня. Від Гаррі чекали сову не пізніше 31-го липня. Гаррі розгубився і спитав про сову. Геґрід дістав з іншої внутрішньої кишені плаща сову (справжню, живу, трохи розкошлану), довге перо й сувій пергаменту. Велетень написав листа Дамблдору про те, що віддав Гаррі листа. Сова взяла лист і полетіла.

Дядько раптом заявив, що Гаррі не піде до тієї школи. Геґрід сказав, що такий магл (людина, яка цурається чарів) як він, не зможе цього заборонити. Петунія призналася, що знала, що Гаррі чарівник, як і його мама-відьма, яка вийшла заміж за якогось Поттера і народила Гаррі.

Геґрід розповів про злого чарівника Волдеморта, що переманював на свій бік добрих чаклунів. Гоґвортс був тоді одним з небагатьох безпечних місць. Волдеморт боявся тільки Дамблдора. На Гелловін Волдеморт прийшов до батьків Гаррі і убив їх. Але Гаррі, якому тоді було близько року, він убити не зміг, тільки залишив шрам на чолі.

Велетень сказав, що не пускати сина Лілі та Джеймса Поттерів до Гоґвортсу не можна. Дядько сказав, що не платитиме за те, щоб якийсь божевільний Дамблдор вчив Гаррі фокусів. Це розлютило Геґріда, він схопив свою парасольку й розкрутив її над головою. Тоді у Дадлі з'явився свинячий хвостик. Дядько Вернон аж заревів. Тягнучи тітку Петунію й Дадлі, він востаннє нажахано глипнув на Геґріда, вибіг до сусідньої кімнати і щосили гримнув дверима.

Геґрід попросив Гаррі нікому в Гоґвортсі не казати про цю пригоду з хвостом. Велетень розповів, що теж вчився у Гоґвортсі, його відрахували, але Дамблдор дозволив йому лишитися охоронцем дичини.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Алея Діаґон

Зранку до кімнати, де спали Гаррі і Геґрід прилетіла сова і принесла газету. Вона отримала за це нагороду – п'ять кнатів (маленьких мідяків). На нозі сова мала гаманець, куди складала гроші. Велетень сказав, що треба купити усе для школи. Хлопчик сказав, що дядько грошей не дасть. Але Геґрід сказав, що у "Ґрінґотсі" — банку для чарівників, є гроші, які для Гаррі лишили батьки. Банком керують ґобліни, тому це найбезпечніше місце в світі, окрім хіба Гоґвортсу. У "Ґрінґотсі" Геґрід мав ще владнати деякі справи для Дамблдора.

Геґрід і Гаррі попливли від халупи човном, бо велетень уже знайшов хлопця і не мав права користуватися чарами. Та він все одно пришвидшив човен за допомогою парасольки, взявши з Гаррі обіцянку не згадувати про це у школі. Хлопець здивувався, коли довідався, що банк "Ґрінґотс" лежить на глибині сотень миль, глибше, ніж метро. А ще його здивувало, що існує Міністерство магії, яке приховувало від маглів те, що в країні й досі є відьми та чаклуни.

Хлопець і велетень прийшли на вокзал і вирушили до Лондона. Геґрід сів на два місця зразу. Гаррі узявся переглядати список усього необхідного до школи. Потрібно було мати три чорних робочих мантій, гостроверхий чорний капелюх, одну пару захисних рукавиць, одну зимову мантію, підручники "Стандартна книга заклинань", "Історія магії", "Магічна теорія" та багато інших. Також треба було мати чарівну паличку, казанок, один комплект скляних або кришталевих піал, телескоп, мідні терези. Учні могли також взяти з собою сову, або кота, або жабу. Першокласникам не дозволялося мати власну мітлу.

Гаррі ще ніколи не був у Лондоні. Вони зайшли у маленький і задрипаний шинок "Дірявий Казан". Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби тільки вони з Геґрідом можуть його бачити. Геґріда, здається, там знали всі, а коли зрозуміли, що хлопчик – Гаррі Поттер, то усі кинулися вітати Гаррі та тиснути йому руку. Між усіма був професор Квірел – дуже нервовий і блідий молодик, у якого сіпалося одне око. У Гоґвортсі він мав бути одним із учителів Гаррі. Професор сказав, що йому дуже приємно зустріти Гаррі, що він навчатиме хлопця мистецтву захисту від темних сил. Згодом Геґрід пояснив, що Квірел сіпається тому, що раз зустрівся у Чорному лісі з вампірами, а тоді мав прикру пригоду з якоюсь відьмою.

Велетень і Гаррі вийшли з шинку. Геґрід став рахувати цеглини в мурі над сміттєвим бачком. В одну він вдарив кінчиком парасольки. З'явився прохід на алею Діаґон. Гаррі не міг надивитися на все довкола: крамнички, виставлені біля них товари, покупців. З крамнички, де продавали сичів, сов, сипух, долинало низьке приглушене ухкання. Кілька хлопчаків десь такого віку, як Гаррі, вперлися носами у вітрину з мітлами. Далі були крамниці з мантіями, телескопами, чудернацькими інструментами, книжками, пляшечками з зіллям, місячними глобусами.

Геґрід підійшов до банку. Там працювали ґобліни, трохи нижчі від Гаррі. Вони мали кмітливі обличчя, гострі борідки і довжелезні пальці та ступні. Геґрід мав маленького золотого ключика від сейфа Гаррі Поттера. Геґрід, Гаррі і ґоблін візочком поїхали до сейфів. Вони мчали лабіринтом звивистих переходів. Візок ринув глибше і глибше під землю. У сейфі Гаррі лежали гори золотих монет, височіли цілі срібні колони, були купи маленьких мідних кнатів. Друзі набрали грошей у торбину. Золоті монети називалися ґалеонами, в одному – сімнадцять срібних серпиків, а в серпику – двадцять дев'ять кнатів. Потім друзі відправилися до сейфу Дамблдора, який був ще глибше. Там на долівці було щось абияк загорнуте в бурий папір. Геґрід запхав пакунок кудись глибоко в плащ. Гаррі кортіло дізнатися, що то, але він знав, що краще не питати.

Геґрід хотів випити чарчину у шинку, тому Гаррі сам завітав до крамнички мадам Малкін, де продавалися мантії. Там уже був один хлопець, який приміряв мантію. Хлопець мав бліде загострене лице. Він сказав, що тато купує йому книжки, а мама десь шукає чарівні палички. Говорив він повільно й занудно. Гаррі чомусь відразу пригадав собі Дадлі. Юлідий хлопець казав, що буде вчитися у Гоґвортсі, що хоче жити у гуртожитку Слизерин, бо Гафелпаф поганий, що хоче грати у квідич і навіть постарається пронести у школу мітлу, хоч першокласникам це заборонено. Хлопець сказав, що Геґрід просто слуга у школі, який часто напивається, а коли береться до магії, то завжди підпалює своє ліжко. З кожною миттю Гаррі все менше подобався той хлопець.

Повернувся Геґрід, прикупивши морозива. Друзі купили ще пергаменту та гусячих пер. Гаррі поцікавився, що таке квідич. Велетень пояснив, що це такий спорт чарівників, ніби футбол у світі маґлів. Квідичем захоплюються всі, в нього грають у повітрі на мітлах, а м'ячів є аж чотири. А Слизерин і Гафелпаф це шкільні гуртожитки, яких усього є 4. Слизерин вважається найкращим, але всі злі чаклуни саме там.

Друзі купили для Гаррі ще шкільні підручники, гарний комплект терезів і розкладний мідний телескоп. Далі вони відвідали аптеку, купивши компоненти зілля. А тоді Геґрід купив Гаррі справжню гарну полярну сову.

Гаррі прагнув найдужче ще чарівну паличку.

1 2 3 4 5 6 7