Астрід Ліндгрен — Пеппі Довгапанчоха (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 5

Найперше вони допили каву, а Пеппі з'їла чотирнадцять тістечок. Потім Пеппі винесла коня в садок, і вони почали їздити верхи. Ввечері, коли Томмі й Анніка, наїздившись, пішли спати, діти раділи, що з Пеппі їм так весело.

ПЕППІ ЙДЕ ДО ШКОЛИ

Томмі й Анніка, звичайно, ходили до школи. Щоранку о восьмій вони, взявшись за руки й тримаючи під пахвою книжки, виходили з дому. Саме в той час Пеппі або чесала свого коня, або одягала пана Нільсона, або робила ранкову гімнастику. Після того вона сідала до столу в кухні й спокійно, без поспіху, випивала велику чашку кави і з'їдала бутерброд із сиром. Простуючи до школи, Томмі й Анніка завжди з тугою дивилися на віллу "Хованка". Вони б раді були звернути туди й цілий день гратися з Пеппі.

Раз Томмі й Анніка вирішили вмовити Пеппі теж піти до школи. Коли Пеппі почула про канікули, то відразу вирішила йти.

Наступного дня Пеппі о десятій годині верхи на коні поїхала до школи. Усі мешканці містечка кинулись до вікон глянути на дивину. Пеппі вчвал примчала на шкільне подвір'я, зіскочила з коня, прив'язала його до дерева, загрюкала в двері так гучно, що Томмі, Анніка й решта учнів з несподіванки аж підскочили на своїх місцях. Пеппі зайшла у клас і запитала, чи не запізнилася на табличку множення.

Томмі й Анніка попередили вчительку, що до класу має прийти нова учениця, яка зветься Пеппі Довгапанчоха. Вчителька й сама вже чула про Пеппі. А що вчителька була добра й терпляча, то вирішила зробити все, щоб Пеппі сподобалося у школі.

Тим часом Пеппі, не чекаючи дозволу, сіла на вільне місце. Дівчинка сказала, що прийшла сюди тільки через канікули. Вчителька запитала, як записати її у журналі. Пеппі сказала, що її звати Пеппілотта Віктуалія Гардина Рута, дочка капітана Єфраїма Довгапанчоха, колишнього постраху морів, а тепер негритянського короля.

Вчителька хотіла перевірити, що знає Пеппі, і спитала скільки буде п'ять плюс сім. Коли вчителька сама відповіла на своє питання, Пеппі сказала: "Якщо ти знаєш сама, то навіщо було мене питати?". Вчителька вирішила вдати, що нічого не сталося, і знов спитала, скільки буде вісім додати чотири. "Шістдесят сім", — відповіла Пеппі. Їй більше хотілося грати у квача.

Вчителька кинула думку навчити Пеппі рахувати й почала питати інших дітей. Але Пеппі перебивала інших дітей, тому вчителька взялася за читання. Вона витягла невеличку карточку, на якій був намальований їжак. Біля малюнка стояла літера "ї". Пеппі сказала, що ця буква – паличка з двома цятками, такими, наче мухи наслідили. Вчителька остаточно переконалася, що Пеппі важка учениця, тому запропонувала дітям щось намалювати. Пеппі лягла на підлогу й малювала величезного коня.

Коли Пеппі і вчителька залишилися самі, дівчинка сказала, що більше у школу не ходитиме. Але вчителька сказала, що це її дуже смутить, а найбільше смутить її те, що Пеппі не хоче добре поводитись. Пеппі не розуміла, як треба поводитися. Тому вчителька сказала, що розуміє Пеппі, більше не гнівається на неї і сподівається знов побачити її в школі, коли вона трохи підросте. Пеппі аж засяяла з радощів і подарувала вчительці маленького золотого годинника. Вчителька сказала, що не може взяти такого дорогого подарунка. Але Пеппі сказала, що мусить взяти, інакше вона завтра знов прийде, і вчителька матиме мороку.

Пеппі вибігла на подвір'я й скочила на коня. Дівчинка сказала іншим дітям, що вчилася у аргентинській школі, де всі діти не вчаться, а їдять цукерки, а вчителька підбирає за дітьми папірці. І, дзвінко зареготавши, Пеппі помчала до брами, аж камінці полетіли з-під копит у коня і в класі задзвеніли шибки.

ПЕППІ СИДИТЬ НА ХВІРТЦІ Й ЗАЛАЗИТЬ У ДУПЛО

Якось теплого сонячного дня в кінці серпня Пеппі, Томмі й Анніка гралися у віллі "Хованка". Пеппі сиділа на одному стовпці хвіртки, Анніка – на другому, а Томмі вмостився на самій хвіртці. Груша, яка росла біля самої хвіртки, опускала своє віття так низько, що діти могли сидячи рвати солодкі груші.

Вілла "Хованка" стояла на самому краю містечка, там, де вулиця переходила в шосе. Мешканці містечка дуже любили гуляти поблизу вілли, бо тут були наймальовничіші місця. Ось і тепер, саме коли діти ласували грушами, на дорозі з'явилася якась дівчинка. Побачивши їх, вона зупинилася й спитала, чи не бачили її батька. Діти не бачили її батька, але Пеппі розповіла про одного китайця, що мав величезні вуха, якими накривався від дощу. І у нього був син Петер, який мав їсти ластів'ячі гнізда, бо у Китаї всі їх їдять. Дівчинка, роззявивши рота, слухала Пеппі, а Томмі й Анніка навіть перестали їсти груші. Коли дівчинка дізналася, що Пеппі бреше, то швидко пішла геть.

Садок у Пеппі був дуже гарний. Щоправда, занедбаний – там росла буйна трава, якої ніхто не косив, і на старих трояндових кущах було повно білих, жовтих та рожевих квіток, може, й не найкращих, зате як вони пахли! Там було також багато яблунь і груш, але найважливіше, що серед них росло кілька старезних дубів та берестів, на які можна було так легко вилазити.

Пеппі вирішила вилізти на дуба. Томмі й Анніці мати забороняла лазити по деревах, але діти теж вилізли. За два метри від землі стовбур розгалужувався і утворював зручне місце, ніби курінь. Скоро вже всі троє сиділи в тому курені. За кілька хвилин Пеппі принесла кавник, булочки і чашки. Томмі й Анніці здавалося, що вони ще зроду не пили такої смачної кави.

Коли діти випили каву, Пеппі покидала чашки в траву, щоб перевірити, чи міцний посуд. Якимось дивом уціліла одна чашка і всі блюдця, а в кавника відпав тільки носик. Пеппі подерлася вище і знайшла велике дупло. Дівчинка залізла у нього і опинилася у стовбурі: дупло сягало землі. Пеппі сказала, що не зможе вилізти. Анніка заплакала і злізла з дерева, коли Пеппі запросила її лізти у дупло. Анніка підійшла до дуба і крізь маленьку шпарку побачила кінчик пальця Пеппі. Це її трохи втішило, але вона все-таки була схвильована.

Пеппі виборсалася з дупла й стрибнула на землю. Тоді побігла по драбину, витягла її на дуба і всунула в дупло. Томмі теж забрався у дупло. Анніка вже не так боялася і теж залізла туди.

Виявилося, що в дуплі не так уже й темно, бо крізь потрісканий стовбур туди пробивалося світло. Діти придумали, що тут буде їх сховок. Почулися удари гонга: Томмі й Анніку кликали на обід. І діти вилізли драбиною вгору.

ПЕППІ ВЛАШТОВУЄ ПРОГУЛЯНКУ

Томмі й Анніка одного дня не ходили до школи, бо був санітарний день. Брат і сестра прийшли подивитися, як Пеппі митиме підлогу. Пеппі нагріла великий казан води й вилила її просто на підлогу. Тоді скинула свої великі черевики й поставила їх рівненько на хлібницю. Далі поприв'язувала до ніг щітки й почала їздити по підлозі, розбризкуючи воду. Підлоги вона не витирала. Томмі й Анніка злізли зі столу і обережно, щоб не замочити ніг, вийшли надвір.

Був вересень. Пеппі запропонувала піти на прогулянку. Томмі й Анніка помчали додому спитати дозволу й швидко вернулися назад. Пеппі чекала на них біля хвіртки. В одній руці вона тримала палицю, а в другій – кошик з їжею. На плечі в неї сидів пан Нільсон. Діти дійшли до гайка з огорожею. Там стояла корова й не думала сходити їм з дороги. Анніка крикнула на неї, Томмі відважно підступив ближче й хотів її прогнати, але корова не зрушила з місця. Пеппі поставила кошик на траву й штовхнула корову так, що та помчала в кущі.

У гайку Пеппі видряпувалась на кожен камінь, що траплявся їм на дорозі. Томмі взяв із собою ножика, який йому подарувала Пеппі, й вирізав собі та Анніці палиці. Правда, він трохи порізав собі пальця, але й не думав плакати. А Пеппі знайшла мухомора і навіть трішки спробувала.

Діти почали шукати гарного місця, щоб сісти. Друзі знайшли невисокий пагорб, і вони легко на нього вибралися. Нагорі була рівна місцинка. Там вони й посідали. Пеппі розклала маленькі смачні бутерброди з котлетами й шинкою, оладки, посипані цукром, кілька копчених ковбасок і три ананасові пудинги. Діти так наїлися, що навіть не мали сили поворухнутись і тільки мовчки грілися на сонці.

Пеппі стала на краю урвища і сказала, що хоче навчитися літати. Вона звела руки й скочила з кручі. За мить унизу щось глухо гупнуло. Це Пеппі ляпнула на землю. Томмі й Анніка підлізли до краю каменя і злякано глянули на неї згори. Пеппі підвелась і обтрусила коліна.

Раптом діти похопилися, що пан Нільсон кудись зник. Пеппі так розсердилася, що вкинула один черевик у глибокий рівчак. Пеппі полізла в рівчак по свого черевика. Вода сягала їй по живіт. Дівчинка вирішила помити там відразу голову.

Вона вилізла з рівчака, взула черевика, і всі троє подалися на пошуки пана Нільсона. Томмі запропонував, щоб вони шукали кожен окремо. Анніка спершу боялася йти сама, але Томмі присоромив її. І діти розійшлися в різні боки. Томмі подався на луг. Він не знайшов папа Нільсона, зате побачив бугая. Він опустив голову, заревів і кинувся на Томмі. Томмі так заверещав на весь луг, що Пеппі й Анніка почули крик і прибігли глянути, чого Томмі так верещить. Бугай саме взяв хлопчика на роги й підкинув високо вгору.

Пеппі підскочила до бугая й схопила його за хвіст. Дівчинка відламала йому роги. Бугай про всяк випадок вирішив трохи побуцати дівчинку, і якби це була не Пеппі, то з неї нічого б не лишилося. Пеппі стрибнула йому на спину. Бугаєві не сподобалося, що хтось сидить у нього на спині. Він почав вистрибувати й вихилятися на всі боки, щоб скинути Пеппі. Але вона стиснула дужче ноги її не падала. Бугай ревів, бігав по всьому лузі, аж у нього пара йшла з ніздрів.

Нарешті бугай так утомився, що ліг на землю, проклинаючи всіх дітей на світі. Пеппі злізла з бугая і пішла до Томмі й Анніки. Томмі вже перестав плакати. Падаючи, він подряпав собі руку, але Анніка перев'язала подряпину своєю хусточкою, і йому вже не боліло.

А пан Нільсон сидів на сосні. Він підігнув під себе хвоста і був якийсь смутний. Бо такій маленькій мавпочці не дуже весело залишитися самій у лісі. Пан Нільсон відразу стрибнув Пеппі на плече й заходився вимахувати бриликом, як завжди робив, коли йому було весело.

Діти пішли додому. Пеппі й далі шурхотіла мокрою сукенкою і хлюпала черевиками. Томмі й Анніка вважали, що хоч їх перелякав бугай, вони чудово провели день і заспівали пісеньку, якої навчилися в школі.

1 2 3 4 5