І вони почали міркувати усі троє, звідки взялися Кенга і Ру. Кроликові не подобалася та Чужинська Тварина, яка носить своїх дітей у кишені. Кроликові було дивно: якби він носив своїх родичів у кишенях, йому би знадобилося сімнадцять кишень і ще одна для носовичка. Усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.
А потім Кролик придумав викрасти Крихітку Ру, сховати його, а коли Кенга запитає: "Де ж це моя Крихітка Ру?", сказати: "Ага!" так, щоб Кенга зрозуміла, що вони знають, де її Крихітка Ру. Таке "ага" означає: "Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися".
Паць сказав, що говорив з Крістофером, який сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. І якщо в неї забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. Кролик назвав Паця найбільшим боягузом. Паць зашморгав носом: він був найменшим, тому боявся.
Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони – Найсумирніші Створіння. Паць перестав боятися. Кролик склав план, як викрасти крихітку Ру: Пух має заговорити до Кенги так, щоб вона глянула в інший бік. За цей час Паць вскочить до неї в кишеню. А Кролик тим часом втече з Ру. Коли Кенга помітить, що то не Ру, тоді друзі скажуть: "Ага!".
Паць засумнівався у тому, що Кролик говорив про зиму. Але Кролик заспокоїв його. А Пухові наказав говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала. І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.
Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці. Крихітка Ру стрибав у пісочку. З-за пагорба й вигулькнув Вінні-Пух. Він привітався, а Крихітка Ру показав, як вміє стрибати. Кролик та Паць вигулькнули з-за пагорба з іншого боку, й собі привіталися з Кенгою і Ру. Пух почав відволікати Кенгу, розповідаючи вірш. Але вона не зводила очей із Крихітки Ру. Вона сказала, що йде уже з сином додому. Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік. Пух показав їй дерево праворуч. Але вона далі дивилася на Крихітку Ру. Пух сказав, що на дереві сидить пташка. І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Паць вскочив у кишеню, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним. "Куди ж це Кролик подівся? Ну як, любий Ру, все гаразд?" — питала Кенга. Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру. Кенга пострибала додому. Дорогою Паць у Кенжиній кишені підлітав, як м'яч.
Звісно, вдома, щойно Кенга розстебнула свою кишеню, вона одразу помітила, що її підманули. Спершу вона ледь не злякалася, та наступної миті збагнула, що лякатися нічого: бо ж вона була цілком певна, що Крістофер Робін нікому не дозволить скривдити Крихітки Ру. Кенга вирішила покепкувати з Кроля, Паця і Пуха.
В цей час Кролик сидів у себе вдома й любесенько грався із Ру, відчуваючи, що з кожною миттю все дужче й дужче любить Крихітку Ру, а Пух, якому враз заманулося стати Кенгою, ще й досі стрибав на піщаній галявці посеред Лісу.
Кенга сказала Паці, що сьогодні має бути холодна ванна. Паць, який узагалі не терпів ніяких ванн, затремтів від обурення й, зібравши усю свою хоробрість, рішуче сказав, що він Паць. Але Кенга все одно називала його Ру. Не встиг Паць навіть зойкнути, як уже опинився у ванні. Кенга заходилася щосили терти його великою кудлатою мочалкою з милом. Потім – витирала. Нарешті, настав час випити риб'ячий жир.
У цей час хтось постукав у двері. Зайшов Крістофер Робін. Він сказав, що бачив Ру в гостях у Кролика. Коли Паць попросив Крістофера сказати Кензі, що він дійсно Паць, Крістофер сказав, що це ніякий не Паць. Паць роззявив рота, щоб сказати щось інше, і в цей час Кенга засунула йому в рот ложку з ліками, а тоді ніжно поплескала по спині й сказала, що риб'ячий жир дуже-дуже смачний, коли до нього гарненько звикнеш.
Паця випручився з обіймів Кенги і скочив на долівку. На його щастя, Крістофер Робін не причинив дверей. Ніколи за все своє життя Паць не бігав так швидко, як тепер. Він летів, мов на пожежу.
Отак Кенга й Крихітка Ру зосталися жити в Лісі. І щовівторка Крихітка Ру на цілий день ішов у гості до свого щирого друга Кролика, а Кенга проводила кожний вівторок зі своїм щирим другом Пухом, навчаючи його стрибати, а Паць щовівторка гостював у свого давнього щирого друга Крістофера Робіна. І всім було страшенно весело.
Пригода 8, у якій Крістофер Робін веде "ех-спотикацію" до Північного Полюсу
Одного чудового дня Пух чалапав на другий кінець Лісу, щоб провідати Крістофера Робіна. Пух ішов і співав пісеньку про ведмедя, яку тільки-но придумав.
Крістофер Робін сидів на порозі й натягав свої Похідні Чоботи. Тільки-но Пух побачив Похідні Чоботи, він ураз зрозумів, що незабаром має трапитися Пригода, тож він хутенько злизав з губів рештки меду і підтягнувся, як тільки міг, щоб показати, що він готовий до всього. Крістофер Робін сказав, що вони підуть в експедицію. "В ех-спотикцію?" – з цікавістю перепитав Пух. Крістофер пояснив, що йде шукати Північний полюс. Пух побіг розказати про це усім друзям.
Першим, кого зустрів Пух, був Кролик. Пух розповів усе, так як сам зрозумів, а потім подався до Пацевої хатки. Паць сидів на ґанку. Він зрадів, бо з Крістофером не боявся йти куди завгодно.
Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і "ех-спотикція" почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі – Іа, а в самому кінці тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі. Іа говорив, що прийшов тільки з почуття обов'язку.
Крістофер Робін кричав: "Уперед!". З ним кричали Пух і Паць, Сова, Кролик. Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню про експедицію.
"Ех-спотикція" дійшла до річки. Усі дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води. Крістофер Робін скомандував, щоб усі посідали перепочити. Усі почали їсти. Пух ненароком сів на будяки, які мав їсти Іа. Ослик сказав друзям, що ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього, і треба дбати не тільки про себе.
Крістофер Робін упорався зі своїм сніданком, а потім тихо порозмовляв з Кроликом. Вони говорили, як би їм знайти Північний Полюс, але вони не знали як. Паць лежав горілиць на траві й мирно собі хропів. Крихітка Ру хлюпався в річці, а Сова розповідала Кензі дуже цікаву історію, хоча Кенга її зовсім не слухала.
Від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги. Виявилося, що Ру упав у воду. Крістофер побіг рятувати Ру. А течія прудко несла малюка до водоспаду. Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: "Ру, любий мій, ти й справді не потонув?", а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: "Дивіться, як я плаваю!".
Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Іа хотів, щоб Ру зловився за хвоста. Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом.
І тут Пух щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку. Мить – і Кенга теж була біля нього. Схопивши тичку за другий кінець, вона одним махом перестрибнула через річку. Тепер Пух тримав тичку з одного, а Кенга – з другого боку річки, а далі вони разом опустили її до самої води, і невдовзі Крихітка Ру вчепився за тичку й вибрався на берег. Крістофер сказав, що це не просто тичка, а вісь, і Пух відкрив Північний полюс. Пух зрадів.
Коли всі повернулися на лужок, Іа все ще сидів на тому самому місці, де його залишили, і мочив у воді свого хвоста. Побачивши Ру, Іа витяг хвоста з води і помахав ним, бо він затерп і занімів. Крістофер Робін пожалів ослика, витяг носовичок і став витирати хвоста. Крістофер розказав Іа, як Пух знайшов земну вісь.
Друзі встромили вісь у землю, і Крістофер Робін прив'язав до неї дощечку з написом: "Північний полюс. Відкритий Пухом. Пух його нашов". Потому всі розійшлися по домівках. Пух так пишався своїм подвигом, що, опинившись у власній хатці біля власного буфета, мусив перш за все гарненько підкріпитися.
Пригода 9, у якій паць із усіх усюд оточений водою
Дощ усе хлюскотів, і Паць сказав собі, що ніколи за все своє життя не бачив стільки дощу одразу. А дощ усе періщив – з ранку до ночі, день за днем. Паць уявив собі, що він сидить у гостях у Пуха й вони розмовляють про дощ. Отак любенько погомоніти – хіба то не радість, не насолода?! Бо навіщо тоді взагалі здалися такі незвичайні речі, як повені чи потопи, коли тобі навіть ні з ким про них погомоніти?
А видовище було-таки справді незвичайне. Маленькі сухі рівчачки стали струмками; маленькі струмки стали річками; а річка розлилася широко та далеко. Паць боявся, що оточений водою, нічого не зможе робити. Ось вода вже й підступила майже до самого віконця. Паць і досі не спромігся щось вдіяти.
Паць думав, як зараз добре Пухові, Сові, Кроликові, Кензі, Іа... Раптом Паць згадав історію, що її колись давно розповідав йому Крістофер Робін,– історію про моряка на безлюдному острові, який написав усе, що треба, на папірці, поклав той папірець у пляшку, а пляшку кинув у море...
І Паць написав: "Ой порятуйте" Паця (мене)". А на звороті: "Це я, Паць! Мерщій допоможіть!". Потому він запхнув папірця у пляшку, яку міцно закоркував і, висунувшись у віконце якомога далі, але так, щоб не випасти, щосили кинув її у воду.
Коли почався дощ, Вінні-Пух спав. Напередодні Пух страшенно стомився, бо після того, як відкрив Північний полюс, подався сам відкривати Східний полюс. Відкрив він його чи ні, я забув, але додому він повернувся стомлений. Пухові снилося, що він уже на Східному полюсі, і цей полюс страшенно холодний. Пух розшукав бджолиний вулик і ліг у ньому спати, але для задніх лапок у вулику місця не вистачило, тому їх довелося залишити надворі. Нараз прийшли Дикі Бабаї, що живуть на Східному полюсі, і почали вискубувати хутро на його лапках, аби вимостити гнізда своїм малюкам. Лапкам ставало холодно. Пух прокинувся, а його ноги були у воді і скрізь довкола нього – також вода! Треба було рятуватися.
Пух схопив найбільший глечик з медом і врятувався з ним на товсту-претовсту гілляку свого дерева, що стриміла високо-високо над водою.