Рибалка хотів вигнати собаку і замахнувся ногою. Поліцейський собака не звик до такої гостини і люто вишкірив зуби. В цю мить Піноккіо впізнав Алідоро і попросив допомоги. Пес підстрибнув, схопив Піноккіо і, обережно тримаючи його в зубах, вибіг з печери і помчав як вітер. Рибалка розлютився, що ласа здобич вислизнула з його рук, і погнався за собакою, але пробіг кілька кроків, закашлявся й повернув назад.
Тим часом Алідоро вибіг на стежку, що вела в село, зупинився і обережно поклав на землю Піноккіо. Алідоро, всміхаючись, простягнув дерев'яному хлопчикові праву лапу, яку той міцно-міцно потиснув. На цьому вони й розійшлися.
Пес побіг додому, а Піноккіо, лишившись наодинці, подався до ближньої хатини. Там він спитав у якогось дідуся про Евдженіо. Дідусь сказав, що хлопчик живий і повернувся додому. Дідусь говорив, що поранив хлопця якийсь Піноккіо – шибеник, волоцюга, справжній шибайголова. Але Піноккіо сказав, що це чудовий хлопець, який охоче вчиться, слухняний, дуже відданий своєму батькові і родині...
Отак безсоромно брешучи, дерев'яний хлопчик торкнувся свого носа і помітив, що він став довший на цілу долоню. Страшенно переляканий, він закричав: "Не вірте мені, добрий чоловіче". Тільки-но він вимовив ці слова, його ніс поменшав. Дідусь помітив, що хлопчик не має курточки, штанців й ковпачка, тому він дав йому маленький мішечок з-під квасолі, бо нічого іншого не мав. Піноккіо прорізав ножицями у мішечку маленьку дірку внизу і дві по боках і надяг на себе, як сорочку. В такій одежині він попрямував до села.
Та дорогою він завагався, як з'явиться перед Феєю. Коли він дістався до села, була вже ніч, знялася буря, полив рясний дощ. Піноккіо пішов прямо до будинку Феї з твердим наміром постукати в двері й попросити, щоб йому відчинили. Чотири рази він вагався і відходив від дверей. Аж нарешті тихенько стукнув у двері. На четвертому поверсі відчинилося віконце, і Піноккіо побачив великого Слимака з лампою на голові. Піноккіо попросив відчинити.
Минула година, дві, а двері все не відчинялися. Піноккіо, який тремтів від холоду, дощу і страху, наважився постукати вдруге, на цей раз дужче. Відчинилося вікно поверхом нижче. Слимак сказав, що ніколи не поспішає. Пробило північ, потім годину ночі, потім другу годину після півночі, а двері все не відчинялися.
Тоді Піноккіо урвався терпець, розлючений, він схопив кільце з наміром постукати так, щоб луна пішла по всьому будинку. Але залізне калатало раптом перетворилося на живого в'юна, який вислизнув з рук і зник у рівчаку посеред, вулиці. Піноккіо вирішив бити у двері ногами. Він щосили вдарив у двері ногою. Удар був такий сильний, що нога застряла в дверях і не витягалася. Так він простояв до ранку, поки відчинив Слимак. Він сказав, що фея спить і її не можна будити. Піноккіо попросив їсти. Через три з половиною години Слимак повернувся, несучи на голові срібну мисочку. В ній лежали хліб, смажене курча і чотири спілих абрикоси. Цей сніданок прислала Фея. Та все це було несправжнє. Від голоду Піноккіо зомлів.
Опритомнівши, Піноккіо побачив, що лежить у м'якому ліжку, а поряд сидить Фея. Вона говорила, що на цей раз прощає, але горе йому, якщо знову не послухається. Піноккіо поклявся, що буде вчитися й поводитися добре.
Він дотримав свого слова аж до кінця навчального року. На екзаменах, перед канікулами, він виявився найкращим учнем у школі. Фея пообіцяла, що завтра Піноккіо стане справжнім хлопчиком. Всі його друзі мали бути запрошені наступного дня на великий бенкет у будинку Феї з нагоди такої урочистої події. Фея приготувала двісті чашок кави з молоком і чотириста булочок, намазаних маслом з обох боків. Свято було б дуже гарне і дуже веселе, але...
XXX. ЗАМІСТЬ СТАТИ СПРАВЖНІМ ХЛОПЧИКОМ, ПІНОКІО ПОТАЙ ВИРУШАЄ ЗІ СВОЇМ ДРУГОМ ҐНОТИКОМ У КРАЇНУ РОЗВАГ
Піноккіо попросився у Феї піти в місто, щоб передати запрошення на бенкет товаришам. Фея просила повернутися завидна.
Піноккіо вибіг з дому. Він обійшов усіх своїх товаришів. Але найулюбленішого і найближчого друга на ім'я Ромео (його називали Ґнотик, бо він був худенький і сухенький, а ще був найбільший ледар і бешкетник у школі) Піноккіо ледве знайшов в якомусь дворі. Ґнотик говорив, що не зможе прийти, бо сьогодні опівночі переселяється у країну нероб і ледарів. Там немає ні шкіл, ні вчителів, ні книжок. Кожний тиждень складається з шести четвергів і однієї неділі. А усі розважаються цілісінькими днями.
Піноккіо не піддавався а вмовляння, бо його чекала Фея. Він ступив уже два кроки, щоб піти собі, та раптом повернувся. Тим часом стало зовсім темно, і приїхав фургон, який мав забрати Ґнотика. Піноккіо перепитав, чи правда, що в тій країні не треба вчитися.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XXXI. ПІСЛЯ П'ЯТИ МІСЯЦІВ БЕЗТУРБОТНОГО ЖИТТЯ В ЧУДЕСНІЙ КРАЇНІ ПІНОККІО, НА СВІЙ ПОДИВ, ПОМІЧАЄ, ЩО...
Фургон тягли дванадцять пар осликів різної масті. На ногах вони мали білі шкіряні чобітки. Візник був чоловічок ширший, ніж вищий.
Всі діти, побачивши цього Чоловічка, одразу закохувалися в нього і юрбою поспішали у фургон. Там було повно хлопчиків віком від восьми до дванадцяти років. Ґнотик сів на дишлі, бо місця не було вже, а тоді просив їхати і Піноккіо. Коли почали просити усі хлопці, Піноккіо завагався. Нарешті він згодився. Хотів сісти на ослика, але тварина підкинула бідолаху в повітря. За цей вчинок Чоловічок відкусив ослику половину правого вуха.
Піноккіо підвівся і, страшенно розлючений, одним стрибком скочив на спину бідної тварини. Хлопці закричали: "Хай живе Піноккіо!". Але ослик знову скинув Піноккіо. Знову розлігся регіт. А Чоловічок відкусив половину другого вуха ослика. Піноккіо сів знову, і фургон рушив. Піноккіо почувся тихенький голосок: "Нещасний дурнику, ти зробив по-своєму, тепер начувайся". Це говорив ослик. Згодом Піноккіо почув той самий тоненький голосок, який просив опам'ятатися. Піноккіо скочив з ослика й підбіг до його морди. Ослик плакав.
Чоловічок наказав Піноккіо сідати, і фургон знову рушив. На світанку всі дісталися до Країни розваг.
Жили тут тільки самі діти від восьми до чотирнадцяти років. Усюди вешталися ватаги нероб. Тут грали в піжмурки, там у квача. Одні, одягнуті клоунами, ковтали палаюче клоччя, другі декламували, треті співали. Тут стояв пекельний галас, гармидер, а на всіх стінах, були написані чудові слова, наприклад: "Хай жевуть росвахи", "Ни хочимо хотити до школи", "Геть орихмстику!".
Піноккіо, Ґнотик та інші хлопці, які приїхали, одразу ринули в цей гармидер і за кілька хвилин подружилися з усіма.
Минуло п'ять місяців безтурботного життя в прекрасній Країні розваг. І ось, прокинувшись одного ранку, Піноккіо був страшенно вражений надзвичайно прикрою несподіванкою.
XXXII. У ПІНОККІО ВИРОСТАЮТЬ ОСЛЯЧІ ВУХА, А ЗГОДОМ ВІН ОБЕРТАЄТЬСЯ НА СПРАВЖНЬОГО ОСЛА І НАВІТЬ ПОЧИНАЄ РЕВТИ ПО-ОСЛЯЧОМУ
Прокинувшись, Піноккіо помітив у себе ослячі вуха. Він почав плакати, голосити, битися головою об стіну. Але що більше він бідкався, то швидше росли його вуха.
Почувши розпачливі зойки, до кімнати ввійшов Ховрашок, що жив поверхом вище. Він сказав, що в Піноккіо осляча гарячка і за дві-три години він стане справжнім віслюком. Адже у книзі мудрості записано, що всі ледачі діти, які відмовилися від книжок, школи, навчання, неминуче обертаються на маленьких віслюків.
Піноккіо каявся, що послухався Ґнотика, і вважав себе без глузду і без серця. Він пішов до Ґнотика і побачив, що у друга теж виросли ослячі вуха
Друзі довго реготалися. Але раптом їхні руки перетворились на ноги, обличчя видовжились і стали мордами, а спини покрилися світло-сірою шерстю з чорними цятками. Ззаду в них виросли хвости. Замість плачу у них тепер виходило лиш: "І-га, і-га, і-га!". До них прийшов Чоловічок, візник фургона.
XXXIII. ПІСЛЯ ТОГО ЯК ПІНОККІО СТАВ СПРАВЖНІМ ОСЛОМ, ЙОГО КУПУЄ ДИРЕКТОР ЦИРКУ, ЩОБ НАВЧИТИ ТАНЦЮВАТИ І СТРИБАТИ КРІЗЬ ОБРУЧІ. ТА ОДНОГО ВЕЧОРА, ПОШКОДИВШИ НОГУ, ПІНОККІО ПОТРАПЛЯЄ ДО ІНШОГО ПОКУПЦЯ, ЯКИЙ ХОЧЕ ЗДЕРТИ З НЬОГО ШКУРУ НА БУБОН
Чоловічок погладив їх, обмацав, поплескав по хребту, вичистив шкреблом, надів вуздечки і повів продавати на базарну площу. Покупців довго не довелося чекати. Ґнотика купив селянин, а Піноккіо продали директорові цирку, який хотів навчити його стрибати і танцювати разом з іншими звірятами, що були у нього в трупі.
Для Піноккіо з перших днів почалося тяжке, сповнене злигоднів життя. Коли його привели до стайні, новий хазяїн дав йому сіна і соломи. Піноккіо не їв такого. Хазяїн оперезав Піноккіо по ногах батогом. Той від болю заплакав, заревів. Після другого удару Піноккіо мовчав, щоб не було гірше.
Прокинувшись наступного ранку, він не знайшов у яслах навіть жменьки сіна, бо за ніч усе виїв. Піноккіо вчився стрибати крізь обручі, пробивати головою паперові кружала, танцювати вальс і польку, стояти на задніх ногах.
Одного дня мала відбутися велика святкова вистава. І вперше мав виступити ослик Піноккіо під іменем "Зірка танцю".
Того вечора цирк був повний-повнісінький. Після першого відділу програми на арені з'явився сам директор цирку і оголосив виступ ослика. На арену вийшов ослик Піноккіо. На ньому була нова вуздечка з блискучої шкіри з мідними пряжками і цвяшками. Вуха його прикрашали дві білі камелії, грива була заплетена червоними шовковими стрічками в маленькі кіски, замість попруги був шарф, а хвіст був перевитий стрічками. Директор сказав, що зміг навчити цього ослика танцювати, стрибати крізь обручі й паперові кружала.
Ослик пішов навколо арени, перейшов з кроку на клус, пустився бігти щодуху, прикинувся пораненим і впав на землю, коли вистрелили. Підводячись, він побачив у ложі гарну даму. На шиї в неї був важкий золотий ланцюжок, на якому висів медальйон з портретом дерев'яного хлопчика. Дама виявилася Феєю. Він хотів покликати її, але замість слів, з його горлянки вирвався такий гучний і довгий рев, що в залі знявся регіт.
Директор ударив його пужалном по морді. А Фея раптом зникла. Ослик відчув себе глибоко нещасним. На очі йому набігли сльози, і він гірко заплакав. Директор наказав стрибати в обруч, але Піноккіо пробігав під ним.