Будинок по сусідству від Губерманнів орендувала сім'я Штайнерів. У них було шестеро дітей. Один із них, Руді, незабаром стане найкращим другом Лізель. Вони познайомилися на вулиці, під час гри у футбол. Під час гри Лізель вдалося відбити м'яч, який Руді вдарив у ворота. Це розлютило хлопця, і він кинув їй сніжкою в обличчя.
Руді був на вісім місяців старший за Лізель, мав худі ноги, гострі зуби, блакитні очі і волосся лимонного кольору. Він завжди був голодним. На Небесній вулиці його вважали трохи схибленим, бо одного разу він вимазався вугіллям (хотів виглядати як темношкірий олімпійський чемпіон Джессі Овенс) і вночі прийшов на місцевий стадіон, щоб пробігти стометрівку.
Лізель ходила до школи зі Штайнерами. Руді подобалися дівчата, і Лізель зокрема (звідси й сніжка). По дорозі до школи він намагався показувати їй місцеві цікавинки. Наприклад, будинок Томмі Мюллера. Коли йому було п'ять, він загубився на ринку, було холодно і відтоді у нього страшенно боліло вухо, йому зробили декілька операцій й пошкодили нерви. От він тепер і смикається. Далі була крамничка пані Діллер. Її крамниця жила для Третього рейху. На стіні висіло фото Гітлера в рамочці. Кожен, хто заходив у крамничку, мав привітатися "Хайль Гітлер", інакше жінка нічого не продавала. За рогом була Мюнхенська вулиця (головна дорога), заляпана грязюкою. Руді показав Лізель кравецьку крамницю свого батька.
По дорозі до школи діти бачили будинки євреїв із пошматованими вікнами і пощербленими стінами. На дверях були зірки Давида.
Руді і Лізель вешталися Небесною вулицею і побачили Пфіффікуса. Ніхто не знав, як його звали. Він любив свистіти, тому йому дали таке прізвисько. Лізель автоматично повторила свист Руді, і Пфіффікус побіг за дітьми. Чоловік назвав десятилітню дівчинку шльондрою. Отакий він був, той Пфіффікус. Багато хто вважав, що вони з пані Гольцапфель були б пречудовою парою.
Руді привів Лізель на "Овал Губерта", де стався випадок із Джессі Овенсом, і вони побились об заклад, хто швидше пробіжить сто мерів. За свою перемогу Руді хотів поцілунок з Лізель. Та діти на фініші впали у грязюку і вийшла нічия. Лізель вирішила, що ніколи не поцілує того жалюгідного брудного свинтуса.
Руді Штайнер дуже захоплювався Овенсом, який у 1936 на Олімпійських іграх Гітлера виграв чотири золоті медалі. Але у всьому світу гомоніли про те, що він неповноцінна людина, бо темношкірий, і саме тому Гітлер відмовився потиснути йому руку. Після того, як Руді хотів повторити успіх Овенса, його батько Алекс Штайнер провів із сином розмову. Алекс був членом нацистської партії, але не відчував ненависті до євреїв чи ще когось. Батько пояснив синові, що не треба намагатися стати чорним, чи євреєм, бо його можуть покарати. Руді має радіти, що йому дісталося світле волосся й блакитні очі.
Одного разу Лізель разом із татом і Руді дивилася на мітинг нацистської партії. Ганс не підтримував нацистів. На це він мав причину. А вночі Лізель снилися уже звичні сни. Спершу вона побачила, як крокують брунатні сорочки, а невдовзі вони привели її до потяга, де лежав мертвий братик. Дівчинка прокинулася обпісяною. Ганс помив її і, коли міняв простирадла, з ліжка випала чорна книжка. Ганс запропонував прочитати книжку. І так о другій ночі почалися нічні читання Ганса і Лізель.
Ганс мусив читати книжку для гробарів, бо іншої просто не було. Він погано вмів читати, не кажучи вже про невеселу тему. А от у дівчинки виникло несподіване бажання прочитати книжку. Згодом Ганс приніс малярського олівця і купку наждачного паперу, на звороті якого писав букви і малював до них ілюстрації. Так Лізель вивчила алфавіт.
Декілька наступних тижнів, а потім і влітку, опівнічні уроки починалися після чергового нічного кошмару. За той час трапилося ще два випадки обмоченого ліжка, та Ганс Губерманн героїчно прав простирадла, а тоді брався до читання, малювання і розповідання.
Одного разу Ганс сказав Розі, що дівчинка вміє читати. Тато взяв Лізель з собою до річки Ампер, де він колись вчився грати на акордеоні. Біля річки вони писали слова і читали їх уголос, потім Ганс грав. Якщо випадала гарна погода, вони ходили до річки. Коли погода їм не сприяла, вони спускалися в підвал. Під час одного з підвальних уроків тато придумав писати букви на стінах.
Літо 1939 швидко минуло, а восени сталися дві події: почалася Друга світова війна, Лізель Мемінґер побилася з хлопцями.
За місяць після початку навчального року її перевели до класу, що відповідав її віку. Але не через вміння читати, а через погану поведінку. Раз у школі перевіряли читання: усі виходили і читали, в міру своїх можливостей. Руді читав напрочуд непогано. Вчителька не викликала Лізель. Дівчинка сказала, що уже вміє читати. Але коли вийшла, не змогла нічого прочитати, тож почала цитувати "Посібник гробаря" . Лізель вигнали з класу. Потім всі з неї сміялися, крім Руді. Через насмішки дівчинка не втрималася і побила Людвіга Шмайкля, а потім – Томмі Мюллера, який просто попався під гарячу руку.
Того дня Руді і Лізель дорогою додому потрапили під зливу. Лізель сиділа на дорозі і мокла, а Руді стояв і чекав. Коли вона нарешті заспокоїлась, він обійняв її за плечі, як найкращого друзяку, і вони пішли додому. Він не вимагав поцілунку.
Стислий переказ по частинам, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Частина 2
Перша вкрадена книжка: 13 січня 1939 року. Друга вкрадена книжка: 20 квітня 1940 року.
Німці любили палити крамниці, синагоги, рейхстаги, будинки, особисті речі, вбитих людей і, звісно ж, книжки. Підчас одного спалювання книжок Лізель Мемінґер здійснила свою другу крадіжку книжки під назвою "Знизування плечима".
Під кінець 1939 року Лізель уже непогано призвичаїлася до життя в Молькінґу. У неї досі траплялися нічні кошмари за участі братика, і вона сумувала за мамою, але тепер її було кому втішити. Вона любила тата Ганса і навіть прийомну маму, хоча та й розсипалася прокльонами і лайливими словами. Вона любила й ненавиділа свого найкращого друга Руді Штайнера.
Прийшла зима. У Святвечір, після опівнічної відправи у церкві, де Лізель була з мамою, татом, Гансом молодшим і Труді, вона знайшла під ялинкою дві книжки: "Собака на ім'я Фауст" Маттеуса Оттлеберґа і "Маяк" Інґрід Ріппінштайн. Книжки Ганс виміняв на цигарки у якогось цигана.
Через декілька тижнів почалися проблеми з пранням. Ернст Фоґель повідомив, що прання і прасування йому більше не по кишені, бо зараз війна. Відтоді Лізель мала роботу – забирати і відносити прання, адже Роза надіялась, що багатії, бачачи дівчинку, не відмовлятимуться від послуг.
Спершу робота була досить самотньою, проте дівчинка не скаржилась. З часом Лізель почали подобатися і люди: Пфаффельгюрвери, що ретельно перевіряють одяг, лагідна Хелена Шмідт, що передає гроші покрученою артритом рукою, Вайнґартнери, чия кривовуса кішка відчиняла двері разом з ними, пані Германн, дружина мера, що була завжди мовчазна і самотня. Іноді з Лізель ходив Руді.
Одного разу Лізель написала листа до своєї мами. Після цього підслухала розмову Рози і Ганса. Роза говорила, що з мамою Лізель "вони" щось уже зробили. Лізель думала, що вони зробили з мамою і, врешті решт, хто такі ті вони ? Відповіді на лист до мами не було. А у 1943 році Ганс признався Лізель, що хотів тоді відписати від імені мами дівчинки, але не наважився.
Пфаффельгюрвери із Вересової вулиці теж відмовилися від послуг Рози.
Лізель написала вже п'ятого листа до мами (їх усіх, окрім першого, ще треба було надіслати). Одного разу Лізель взяла частину грошей за прання і надіслала листи до матері. Вдома Роза лютувала через це і побила дівчинку, хоч згодом і вибачилася. Лізель не тримала зла ні на Розу, ні на свою маму, бо вони були заручницями обставин.
Молькінґ, як і вся Німеччина, готувався до дня народження Гітлера. Мав бути парад, марш, музика, співи, багаття. Поки Лізель обходила Молькінґ, забираючи і розносячи прання, члени нацистської партії збирали поживу для вогню: газети, плакати, книжки, прапори та іншу ворожу пропаганду.
У день народження Гітлера Ганс молодший і Труді прибули додому. Син був уже під впливом фюрера, був нацистом. Труді жила і працювала покоївкою в багатому районі Мюнхена. Ганс-молодший знав, що батька називали "єврейський маляр", бо раніше фарбував будинки євреїв. Син весь час радив батькові вступити у нацистську партію, але батько не хотів. У майбутньому молодшого Губерманна закине аж до Сталінграда.
Люди вишикувалися на вулицях, а німецька молодь, між якою була Лізель, марширувала до ратуші і міської площі. Коли марш закінчився, підрозділам "Гітлер'юґенд" дозволили розійтись. Посеред площі розкладали багаття. Лізель почула слово "комуніст". Перед Лізель постала чітка картина: її виснажена голодом мама, її тато, який зник безвісти, її мертвий братик.
Багаття палало. До Лізель підійшов Людвіґ Шмайкль, хлопчик, якого вона побила в школі. Натовп поранив йому щиколотку. Лізель допомогла йому вибратися. Діти попросили вибачення одне в одного.
Лізель чекала на тата і дивилася на ширяння попелу і трупи книжок. Ганс Губерманн підійшов до дівчинки. Вона запитала, чи її мама комуністка, сказала, що ненавидить фюрера. Ганс вдарив її по лиці і сказав, що такого не можна говорити, хіба тільки вдома.
Лізель і Ганс рушили додому. Аби покинути площу, їм слід було оминути згарище. Ганса покликав знайомий, а дівчинка побрела до гори попелу. Там були три вцілілі книжки. Одну дівчинка заховала під форму. Книжка почала її обпалювати. Коли Лізель з татом віддалялася від місця злочину, книжка уже добряче обпікала її. "Знизування плечима" припеклася до її ребер.
Частина 3
"Моя боротьба" Гітлера – третя книжка, що потрапила до Лізель Мемінґер, тільки цього разу вона її не крала.
Коли до їхнього дому прийшов Ганс-молодший, то побачив, що Лізель читає "Посібник гробаря", "Собака на ім'я Фауст", "Маяк" і "Знизування плечима". Ці книжки він назвав непотребом. Тоді тато Ганс за свої останні копійки і дюжину цигарок купив у відділенні Нацистської партії вживаний примірник книжки Гітлера. У цьому відділенні він раніше подав заявку на вступ до партії, але коли виходив, почув розмову чоловіків за дверима, які казали, що Ганса до партії не приймуть.
Лізель хвилювалася, бо коли крала "Знизування плечима" з багаття, бачила мера.