Дізнавшись, що Маккар осів у мерії, він разом із кількома товаришами вдерся туди і зв'язав Антуана. Потім вони влаштували щось на зразок бійки, а містом поповзли чутки, що група з сорока одного чоловіка, котру очолював Ругон, звільнила місто. Із цього дня Ругон перетворився на справжнього героя.
Фелісіте була щаслива: "Вони перемогли; буржуазія склонилася до їхніх ніг. Жовтий салон був ніби освячений цією перемогою. Покалічені меблі, потертий оксамит, люстра, яку засіли мухи, — усе це перетворювалося в її очах на славетні останки на полі битви. Видовище Аустерліцької рівнини не могло б сильніше схвилювати її".
VII
Тим часом Ругон офіційно приймав справи у мерії. Залишилося лише вісім радників — решту, разом із мером та його помічниками, було взято повстанцями у полон. Ругон пояснив усім, що місто знаходиться у критичному стані. "Щоб зрозуміти паніку, яка кинула їх в обійми Ругона, треба знати, з яких телепнів складаються муніципальні ради багатьох маленьких міст. У Плассані мера оточували неймовірно дурні, пасивні знаряддя його волі".
П'єр започаткував тимчасову комісію. Потім розпочав реорганізацію гвардії і призначення відповідальних за головні пости.
Сільвера та інших селян, яких було взято у полон, стратили. За дивним збігом ця страта відбулася на тому самому місті, де юнак проводив час з М'єттою. Ці плити ще зберігали її тепло, вони були стоптані її ногами. Про це думав Сільвер в останню мить свого життя, коли голова його впала на цю плиту.
"А у Ругонів увечері, за десертом, лунав сміх серед теплих випаровувань наїдків, над столом, заставленим залишками страв. Нарешті й вони пристали до насолоди багатіїв. їхні жадання, загострені тридцятьма роками стримуваних бажань, сластолюбно вищиряли зуби. Ці незадоволені, кволі хижаки, долучившись нарешті до радощів життя, вітали новонароджену Імперію, довгоочікуваний час розподілу здобичі... Державний переворот, що повернув щастя Бонапартам, поклав початок кар'єрі Ругонів".
Коментар
Роман "Кар'єра Ругонів" (1871) — перший з епізодів великого циклу "Ругон-Маккари" — має наукову назву "Походження". Він є своєрідним прологом до всієї соціальної епопеї Золя.
Відносячи час дії роману до днів державного перевороту Луї Бонапарта, Золя обрав місцем дії не Париж, а маленьке провінційне містечко Плассан на півдні Франції, де все дещо спрощене, але саме завдяки цьому розташування політичних сил напередодні й у момент державного перевороту вимальовується якнайвиразніше. Голос народу був непомітний, і політика була привілеєм духовенства, дворянства та, почасти, буржуазії; ненависть до нового, республіканського режиму об'єднала рантьє і торговців із дворянами й служителями церкви, підготувала ґрунт для бонапартистського перевороту.
У романі Золя діють колоритні персонажі — майбутні бонапартисти, які, інтригуючи, пристосовуючись, розчищають шлях для Другої імперії. Серед цих персонажів одне з чільних місць належить Ругонам.
П'єр Ругон — чіпкий і жадібний до грошей крамар, син селянина, намагався "вийти в люди" і якийсь час процвітав у справах, однак не зміг вдовольнити свою непомірну жадобу. Вічна заздрість, нестримний потяг до наживи, схильність до авантюризму привели чоловіка й жінку Ругонів до лав бонапартистів. Серед персонажів, які пов'язали свою долю з державним переворотом, — два сини П'єра Ругона: Аристид і Ежен. Аристид — безпринципний журналіст, який, за словами автора, опікується лише тим, як "дорожче продати себе", "щоб перейти на бік тих, хто дасть йому щедру винагороду в годину торжества". Його хитрування спочатку приносять йому мало користі, але пізніше, за допомогою брата Ежена, він стає всемогутнім фінансистом. Ежен — майбутній міністр Другої імперії — рідко з'являється на сторінках роману. Він потрібний Золя тільки для того, щоб простягнути нитки між Плассаном і Парижем. Через Ежена, безпосереднього учасника бонапартистської змови, відвідувачі "жовтого салону" довідуються про події, які відбуваються за межами Плассану, і залежно від цього зважуються на певні дії. Такий табір реакції, табір бонапартистів, який Золя розвінчує й засуджує його з величезною переконливістю. Усі симпатії автора на боці республіки та повсталих проти Бонапарта робітників і селян.
Письменник захоплено, з романтичною піднесеністю говорить про грізний і величний хід народу, що піднявся на боротьбу. Він порівнює цей людський потік із гігантським водоспадом; відзначає організованість беззбройних і не звиклих до війни людей; любується їхньою братерською солідарністю та знаходить для них слова, сповнені глибокої любові й шани. Революційний порив мас, шляхетну чистоту народних поривань і прагнень Золя втілив в образах юнака Сільвера та його подруги М'єтти. Історія їхнього кохання, їхнє романтичне захоплення ідеями істини й справедливості якнайяскравіше відтінюють моральну ницість представників антиреспубліканського табору. Сільвер і М'єтта гинуть під час зіткнення повстанців з військами; їхня драматична смерть знаходиться у повному контрасті з мерзенними, безчесними вчинками Рутове, Грану, Вюйє.
Основні персонажі соціальної епопеї, на характери яких, на думку Золя, повинні впливати як фаталізм законів спадковості, так і навколишнє оточення, були розроблені уже 1869 р. Важливо, що вже на початку роботи Золя ставить перед собою дві мети: художню ілюстрацію фізіологічних і соціальних законів. Хоча впродовж усієї роботи над "Ругон-Маккарами" другий, соціальний, план набуває для нього все більшого й більшого значення. Важливу роль у появі цієї тенденції відіграли події 1870-1871 pp.: падіння Другої імперії й Паризька Комуна. У передмові до роману "Кар'єра Ругонів" Золя із задоволенням міг сказати: "...падіння Бонапарта, яке потрібно було мені як художнику і яке неминуче повинне було за моїм задумом завершити драму... дало мені жорстоку і потрібну розв'язку".