Персонажі п'єси поділяються на позитивних і негативних, у їхніх характерах чітко окреслюється певна домінуюча риса, а головна проблема, що її ставить комедія, має виховну функцію.
П'єса "Міщанин-шляхтич" вбирає у себе жанрові ознаки поширених у той час комедії характерів і комедії звичаїв. Якщо в комедії характерів ставилось завдання розкрити морально-психологічний стан героя, то в комедії звичаїв висміювалися традиції, уподобання певного суспільного прошарку.
Мольєр уже працював над п'єсою, коли Людовік XIV наказав увести до неї сцени з турецьким балетом. Увівши танцювальні сцени до своєї комедії, Мольєр зміг, тим не менше, зберегти єдність її структури. Основний закон структури полягає в тому, що комедія характеру постає на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це всі герої комедії, за винятком головної дійової особи — Журдена. Сфера звичаїв — традиції, звички суспільства. Персонажі здатні виразити цю сферу лише разом (такими є дружина й дочка Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Дорімена). Усі вони наділені характерними рисами, але не характером; ці риси комічно загострені, але не порушують правдоподібності.
Журден, багатий буржуа, який вирішив стати дворянином, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Його мрія визначає всі його дії, повністю підкоряє його натуру, стає сенсом усього життя, але його уявлення про виключність дворянства — облудні, тому з невідповідності суджень про велич і шляхетність знаті і справжньої ціни панівного стану народжується сатира. Сміючись над Журденом, Мольєр одночасно сміявся і над тим ідеалом, який той вигадав для себе: хоч як намагався Журден змінитися, усе ж таки залишався таким, яким був (позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су; під час сварок із кравцем, служницею чи дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі "великосвітські" уроки; вивчаючи науки, обирає ту з них, яка, на його погляд, має практичну цінність). Однак жага Журдена до дворянства — не розрахунок хитрого буржуа, а щира мрія, яка цілком захопила його натуру. Це призводить навіть до того, що шановний пан Журден бере участь у маскараді посвячення в сан "мамамуші".
У композиції п'єси її карнавальний фінал був спрямований на осміяння вульгарної пристрасті — і пан Журден стає загальним посміховиськом. Проте у цій атмосфері веселощів усе-таки лунають серйозні слова, що виражають позицію автора: на запитання Журдена, чи є Клеонт дворянином, наречений Люсіль відповідає, що не є дворянином і не має наміру привласнювати собі дворянське звання; він гордий тим, що шість років прослужив в армії, почуває себе гідною людиною, яка корисна державі й суспільству. Шляхетність Клеонта набута його способом життя і діяльності, тоді як поведінка аристократів — графа Доранта й маркізи Дорімени — повністю позбавили їх тієї шляхетності, що була надана їм від народження.
Усі музично-танцювальні вкраплення доповнюють характеристики героїв, увиразнюючи ті чи інші їхні риси, створюючи необхідний авторові емоційний колорит, проте справжнє безсмертя комедії "Міщанин-шляхтич" забезпечив усе-таки образ пана Журдена.