Оноре де Бальзак — Гобсек (переказ скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 3

Усі жінки були у захваті від цього молодика. Максим добивався зустрічі з адвокатом, адже напередодні добре посварився з Гобсеком і хотів примиритися з ним. Будучи трохи напідпитку, Дервіль погодився привезти юнака до друга-лихваря.

Поки Дервіль та пан де Трай підходили до домівки лихваря, обличчя денді постійно змінювало свій колір та рясно вкривалось потом.

Дервіль представив Гобсеку свого супутника та попросив його повернути свою ласку до де Трая. Молодик нагадав, що хоч він і є людиною без майна, але складно буде знайти когось із більшим капіталом у Парижі. Адже він крутиться у товаристві найзнатніших сімей, грає у карти із одним відомим принцем, має прибутки у іноземних містах. Максим сказав, що без таких марнотратників, як він, лихварям, як Гобсек, буде нічим зайнятись, тому вони не можуть існувати один без одного і мають знов подружитись. Гобсек у свою чергу зазначив, що зараз юнак винен кредиторам величезну суму. Якіможуть бути гарантії, що вони, а також нові позики, будуть оплачені? Після цього питання Максим спустився у двір. Старий лихвар з великою радістю на обличчі дякував адвоката за те, що той привів до нього пана де Трая, адже його друзі-колеги почали глузувати з нього.

Через хвилину Максим повернувся, ведучи за руку гарненьку даму, у рисах якої оповідач вгадував графиню де Ресто. Дівчина недовірливо поглядала на супутника, а пізніше, подаючи старику футляр з діамантовими прикрасами, запитала, чи можна одержати за коштовності гроші з правом викупу прикрас у майбутньому. Дервіль дивувався з того, як Гобсек чотири роки тому так вірно вгадав сутність стосунків цієї пари. Цей хлопець з ангельським обличчям у душі був наче вбивцею, паразитом, що франк за франком розтринькував гроші подружжя де Ресто.

Лихвар взяв у руки футляр і почав розглядати коштовності. Його обличчя засвітилось, очі палали вогнем. Він жадібно і з захопленням перебирав у руках прикраси і виглядав у цей момент, як дитина. Гобсек то щось незрозуміло буркотів собі під носа, то напівголоса промовляв, що це неймовірно чисті камінці, прозорі, без плям чи тріщинок, і у дореволюційні часи за них можна було дати триста тисяч франків. Трай сказав, що їм потрібні сто тисяч на три роки. Гобсек наказав адвокатові писати угоду, одночасно проводячи процес зважування дорогоцінностей. Адвокат на вухо лихвареві сказав, що не буде писати договір, адже заміжня жінка у всьому залежить від чоловіка, угода виявиться недійсною і Гобсек буде змушений віддати діаманти, бо в угоді зазначені усі дані про них. Тому чоловік змінив умову: злочинники отримують вісімдесят тисяч, а коштовності залишаються у нього. Жінка трохи завагалась. Побачивши це, Максим тихо промовив до неї: "Прощайте, люба Анастасі, будьте щасливі. А я… позбудусь усіх тривог." Графиня скрикнула, що приймає пропозицію і пішла з кімнати, а з нею, погрожуючи розправою у випадку витоку інформації про договір, і Максим.

Як тільки зачинились двері, старий почав пританцьовувати зі словами: "Тепер ці діамантики мої. Уявляєте, як шоковані будуть мої друзі?"

Через хвилину-другу у двері квартири хтось почав люто тарабанити. Лихвар відкрив двері. До кімнати увійшов мужчина років тридцяти, чоловік графині, у якого була "аристократична постава державних мужів". Він запитав, чи була тільки що у гостях у Гобсека його дружина. Лихвар відповів, що можливо, адже зранку до нього заходило багато представниць жіночої статі, будь-яка могла виявитись дружиною незнайомця. Граф зауважив, що вони вже бачились у спальні його дружини, коли Гобсек отримував гроші за вексель, підписаний Анастазі, але за яким жінка не отримала грошей. Чоловік також сказав, що тільки що Гобсек за безцінь купив у графині родові коштовності. Лихвар відповів, що хоч вона і підвладна повністю чоловікові, але підписувати документи щодо продажу речей вона може. Лютий граф йшов до дверей зі словами: "Але ще є суд!", та його зупинив Дервіль, який хотів примирити супротивників. Адвокат сказав, що дійсно Гобсек вигідно для себе купив діаманти, але у суді буде доведена сумлінність і правомірність його дій, а ось на подружжя де Ресто може впасти ганьба. Тому графові слід примиритись з Гобсеком.

Після обговорення присутні склали і підписали акт, за яким граф визнавав, що одержав від Гобсека вісімдесят п'ять тисяч франків, а після сплати графом цієї суми з процентами лихвар має повернути коштовності. Але він нічого не міг поробити — він все ще кохав дружину. Він пообіцяв принести гроші наступного дня.

Через декілька днів після цієї події граф де Ресто завітав до Дервіля і запитав, чи можна довіряти Гобсеку. Адвокат сказав, що життя загартувало старого лихваря і незважаючи на його фінансові принципи, він найчесніша людина в усьому Парижі. Граф вирішив висловив бажання скласти фіктивний акт передачі права на майно Гобсекові і розписку про те, що з повноліттям старшого сина вельможі, усі статки перейдуть до нього. Оригінали документів будуть зберігатись у Дервіля, адже нікому у домі не можна довіряти, навіть синові, який занадто прив'язаний до матері. Адвокат сказав, що не візьметься за цю справу, поки граф не вирішить залишити якусь частку спадщини й іншим дітям пані де Ресто, які, як був упевнений граф, були не від нього. Той пустив сльозу, потиснув руку Дервілю і сказав, що це дійсно справедливе рішення.

"От, Камілло, як молоді жінки падають у безодню… Ганьба, муки сумління та злидні — ось ті три фурії, в чиї руки неминуче попадають жінки, як тільки переступлять певні межі…", — промовив адвокат до доньки віконтеси. Пані де Гранльє відправила доньку спати, мотивуючи це тим, що молодій дівчині не слід знати про всі ті страхіття, про які розповідає Дервіль, і попросила гостя продовжувати розповідь.

Пройшло три місяці після візиту графа до адвоката, але контррозписка, що мала свідчити про фіктивність передачі статків Гобсекові, ще не приходила. Дервіль запитав у Гобсека, чи не знає той, що сталось. Лихвар повідомив, що пан де Ресто при смерті і, можливо, скоро помре.

Адвокат, звісно, довіряв лихвареві і знав, що той і без розписки віддасть усе майно синові графа, але все одно рушив до будинку сім'ї де Ресто. Там його прийняла графиня, помарнілі риси обличчя якої все же не втратили свою красу. Вона сказала, що її чоловік нікого не підпускає до себе, окрім лікаря та старшого сина, навіть її саму. Жінка додала, що адвокат може розповісти їй те, що хотів сказати графові, але той відповів, що справа стосується тільки її чоловіка. Анастазі сказала, що повідомить хворому про бажання Дервіля поговорити, але з її погляду адвокат зрозумів, що вона не підпустить його до чоловіка.

Виявилось, що до хвороби, між графом де Ресто та його дружиною відбувались постійні сварки, він відчув огиду до неї та двох останніх дітей. Лікар заборонив будь-кому непокоїти чоловіка, адже це могло погано подіяти на його здоров'я. Графиня бачила, як усе сімейне добро переходить до рук Гобсека; від де Трая вона дізналась, що десь у домі має бути документ, що свідчить про належність усього багатства найстаршому синові, тому постійно чатувала біля кімнати чоловіка, проводила ночі у вітальні, не смикаючи очей. Усім ці дії здавались проявом щирої любові до графа. Але вона просто чекала смерті чоловіка та свого майбутнього багатства, якого вона прагнула не для себе, а для забезпечення майбутнього своїм дітям, які не знали про гріхи матері та любили її від щирого серця.

У візиті Дервіля до її домівки графиня вбачала знаряддя помсти графа, тому намагалась не впускати того до графа. Але адвокат, побачивши, що графові залишилось ще недовго, вирішив будь-якою ціною навідатись до нього. Адже розумів, що якщо документ потрапить до рук Анастазі, між нею та Гобсеком почнеться довгий судовий процес, і лихвар нізащо не віддасть гроші графині та її дітям.

Графиня знала, що Дервіль був довіреною особою графа, якій мало передатись майно, тому намагалась подіяти на гостя. Вона була улесливою, чемною, приязною, користувалась своїм характером спокусниці, але Дервіль залишався непохитним. Покінчивши з намаганнями подіяти на адвоката, вона подивилась на нього з таким повним люті поглядом, що він зрозумів: вона ненавидить його більше всіх на світі. Адвокат прямо сказав, що її чекає розорення у будь-якому випадку, а майно дітей він ще може зберегти, коли побачиться з графом. Анастазі де Ресто відмовила, мотивуючи тим, що у цьому випадку вона повністю залежатиме від Дервіля.

Тому адвокат вирішив сам врятувати цю сім'ю від бідності, навіть якщо це буде незаконним. Почав судовий процес проти графа, у якому вимагав гроші з фіктивного боргу, і виграв його. Він підкупив слугу у домі де Ресто, який мусив покликати Дервіля, коли граф буде конати, щоб одразу після смерті чоловіка, опечатати майно і тим не дати змоги Анастазі знайти контррозписку.

Два місяці смертельна недуга знущалась над графом. Він страждав дивацтвами: велів не прибирати кімнату, не пускати денне світло до свого сховища, не стригти йому волосся. Здавалось, що усе навкруги графа було окутане духом смерті.

Граф постійно чекав візиту Дервіля, одного ранку попросив свого камердинера покликати до нього адвоката. Але той був підкуплений Анастазі, тому за вказівкою жінки сказав графові, що Дервіль виїхав з Парижу.

У графа залишався один вихід із ситуації. Він покликав до себе сина Ернеста, віддав пакет, адресований Дервілюта попросив кинути його таємно від матері до поштової скриньки, сказав, що колись Ернест отримає винагороду за вірність та відданість батькові.

Як тільки хлопчик вийшов зі спальні батька, його зустріла мати і почала просити, щоб той переповів усе, сказане графом. Вона сказала, що злі люди намагаються відібрати майно у їх сім'ї, а граф через хворобливий стан зовсім це не бачить, тому Ернест має усе розповісти, і тоді мати зможе вберегти заможність їх родини.

Це почув граф та покинув пристанище. Він звинуватив дружину у тому, що вона розбещує його дитину, що вона розтринькала увесь свій статок, а тепер простягає руки до його грошей. Анастазі благала графа на колінах, щоб той пожалів дітей. Вона згодна піти у монастир, відмовитись від майна, але нехай діти будуть забезпечені.

1 2 3