Стендаль — Червоне і чорне (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 5 з 6

Князь був у захваті від Жульєиа. Не знаючи, як виразити йому свою раптову прихильність, він запропонував юнакові руку однієї зі своїх кузин, багатої московської спадкоємиці. Від такої блискучої перспективи Жульєн відмовився, але вирішив скористатися іншою порадою князя: викликати ревнощі у своєї коханої і, повернувшись до Парижа, почати залицятися до світської красуні пані де Фервак.

За обідом у домі де Ла-Молів він сів поряд з маршальшею де Фервак, а потім довго і надто просторікувато розмовляв з нею. Матильда ще до приїзду Жульєна дала зрозуміти своїм знайомим, що шлюбний контракт з головним претендентом на її руку — маркізом де Круазнуа — можна вважати справою вирішеною. Але всі її наміри миттєво змінилися, тільки-но вона побачила Жульєна. Вона чекала, коли колишній коханий заговорить з нею, але той не зробив жодної спроби.

Усі наступні дні Жульєн чітко дотримувався порад князя Коразова. Його російський друг подарував йому п'ятдесят три любовних листи. Прийшов час відправляти перший пані де Фервак. Лист містив усілякі пишномовні слова про доброчесність — переписуючи його, Жульєн заснув на другій сторінці.

Матильда, з'ясувавши, що Жульєн не тільки сам пише, але й одержує листи від пані де Фервак, вчинила йому бурхливу сцену. Жульєн докладав усіх зусиль, щоб не здатися. Він пам'ятав поради князя Коразова про те, що жінку треба тримати в страху, і хоча бачив, що Матильда є глибоко нещаслива, постійно повторював собі: "Тримати її в страху. Тільки тоді вона не буде ставитися до мене з презирством". І продовжував переписувати і відправляти листи пані де Фервак.

...Один англійський мандрівник розповідав про те, як він дружив з тигром: він виростив його, пестив, але завжди тримав у себе на столі заряджений пістолет. Жульєн віддавався своєму безмежному щастю лише в ті хвилини, коли Матильда не могла прочитати вираз цього щастя, в його очах. Він незмінно дотримувався приписаного собі правила і розмовляв з нею сухо й холодно. Лагідна і майже покірлива з ним, вона стала тепер ще більш зарозумілою з домашніми. Увечері у вітальні вона підкликала до себе Жульєна і, не звертаючи уваги на решту гостей, довго розмовляла з ним.

Незабаром Матильда з радістю повідомила Жульєну, що вагітна і почувається тепер його дружиною назавжди. Ця звістка вразила Жульєна; необхідно було повідомити про те, що сталося, маркіза де Ла-Моля. Який удар очікував людину, що бажала бачити свою дочку герцогинею! .

На запитання Матильди, чи не боїться він помсти маркіза, Жульєн відповів: "Я можу жаліти людину, яка зробила для мене стільки благодіянь, тужити за тим, що завдав їй лиха, але я не боюся, і мене ніхто ніколи не злякає".

Відбулася майже безумна розмова з батьком Матильди. Жульєн запропонував маркізу, щоб той убив його, і лишив навіть передсмертну записку. Розлючений де Ла-Моль вигнав його.

Між тим Матильда божеволіла з відчаю. Батько показав їй записку Жульєна, і з того моменту її переслідувала жахлива думка: чи не вирішив Жульєн накласти на себе руки? "Якщо він помре, я помру теж,— заявила вона.— І це ви будете винні в його смерті. Клянуся, що тут же надіну жалобу і повідомлю всім, що я вдова Сорель... Майте це на увазі... Ні боятися, ні ховатися я не стану". Кохання її сягало божевілля. Тепер уже сам маркіз розгубився і вирішив подивитися на те, що сталося, більш тверезо.

Маркіз розмірковував кілька тижнів. Увесь цей час Жульєн мешкав в абата Пірара. Нарешті після довгих розмірковувань маркіз вирішив, щоб не знеславитися, дати майбутньому подружжю землі в Лангедоці і створити Жульєну певне становище в суспільстві. Він виклопотав для нього патент гусарського поручика на ім'я Жульєна Сореля де Ла-Верне, після чого той мав відправитися до свого полку.

Радість Жульєна була безмежною. "Отже,— сказав він собі,— роман мій врешті-решт закінчився, і я маю дякувати тільки самому собі. Я зумів примусити покохати себе цю жахливу гордячку... батько її не може жити без неї, а вона без мене".

Маркіз не бажав бачити Жульєна, але через абата Пірара передав йому двадцять тисяч франків, додавши: пап де Ла-Верне повинен вважати, що одержав ці гроші від свого батька, називати якого немає необхідності. Пан де Ла-Верне, можливо, визнає доречним зробити подарунок пану Сорелю, теслі у Вер'єрі, який турбувався про нього в дитинстві.

За кілька днів кавалер де Ла-Верне гарцював на чудовому ельзаському жеребці, який коштував йому шість тисяч франків. Його зарахували в полк у чині поручика, хоча він ніколи не був підпоручиком. Його безпристрасний вигляд, суворий і майже злий погляд, блідість і постійна холоднокровність — усе це змусило заговорити про нього з першого ж дня. Дуже швидко його бездоганна і дуже стримана ввічливість, спритність у стрільбі і фехтуванні відбили бажання в дотепників голосно Жартувати з нього. Жульєн відправив своєму вихователю, колишньому вер'єрському кюре, пану Шелану, п'ятсот франків і попросив роздати їх біднякам.

І ось у розпал його честолюбних мрій спалахнула гроза. До Жульєна прибув посланець з листом від Матильди: вона вимагала його негайного повернення до Парижа. Коли вони зустрілися, Матильда показала йому лист від батька: той звинувачував Жульєна в користолюбстві і повідомляв, що ніколи не погодиться на цей шлюб. З'ясувалося, що маркіз звернувся до пані де Реналь з проханням написати будь-які відомості про колишнього вихователя її дітей. Лист-відповідь був жахливим. Пані де Реналь вельми докладно, посилаючись на свій моральний обов'язок, писала, що бідність і жадібність спонукали цього юнака, здатного на надзвичайне лицемірство, звести слабку і нещасну жінку, і таким чином створити собі становище і вийти в люди. Жульєн не визнає жодних законів релігії, а одним із способів досягти успіху для нього є зваблення жінки.

"Я не смію засуджувати пана де Ла-Моля,— вимовив Жульєн, дочитавши до кіпця.— Він учинив правильно і розумно. Який батько погодиться віддати свою кохану доньку такій людині? Прощавайте!" Сівши в поштову карету, Жульєн помчав до Вер'єра. Там у крамниці зброяра він купив пістолет і увійшов до церкви.

Пролупав благовіст церковного дзвону. Усі високі вікна храму були затягнуті темно-червоними завісами. Жульєн зупинився позаду лавки пані де Реналь. При погляді на цю жінку, яка його так кохала, рука Жюльєна здригнулася, і він схибив. Тоді він стрелив ще раз — вона впала. Жульєна схопили, наділи наручники й ув'язнили. Усе сталося так швидко, що він нічого не відчув і вже за кілька секунд спав мертвим сном.

Пані де Реналь не було поранено смертельно. Одна куля пробила її капелюх, друга влучила в плече і — дивна річ! — відскочила від плечової кістки, ударившись об стіну. Пані де Реналь уже давно всім серцем бажала померти. Лист пану де Ла-Молю, якого її примусив написати теперішній духівник, був останнім відчаєм ЇЇ душі. Померти від руки Жульєна вона вважала для себе за блаженство. Ледве прийшовши до тями, вона послала покоївку Елізу до тюремника Жульєна з декількома луїдорами і проханням заради Бога не поводитися з ним жорстоко. .

До тюрми явився слідчий. "Я здійснив убивство із заздалегідь обміркованими намірами,— заявив Жульєн.— Я заслуговую на смерть і чекаю на неї".

Потім він написав мадемуазель де Ла-Моль: "Я помстився за себе... На жаль, ім'я моє потрапить у газети, і мені не вдасться щезнути з цього світу непомітно. Прошу вибачити мене за це. За два місяці я помру... Не говоріть про мене ніколи, навіть моєму синові: мовчання — це єдиний спосіб вшанувати мою пам'ять. Ви мене забудете... виявіть же за цих обставин гідну твердість. Нехай те, що має статися, відбудеться потайки, не знеславивши Вас... Через рік після моєї смерті одружитесь з паном де Круазнуа, я Вам наказую, як ваш чоловік. До Вас звернені мої останні слова, як і мої останні палкі почуття".

Він став думати про каяття: "А в чому, власне, я повинен каятися? Мене образили найжорстокішим чином, я вбив, я заслуговую на смерть, але це й усе. Я помираю після того, як звів рахунки з людством. Мені нічого більше робити на землі!" Через деякий час він довідався, що пані де Реналь лишилася жива. І тільки тепер Жульєн відчув каяття у здійсненому злочині: "Значить, вона буде жити! — повторював він.— Вона буде жити, і вибачить, і буде кохати мене..."

До Вер'єра прибула Матильда де Ла-Моль, з паспортом на ім'я пані Мішле у вбранні простолюдинки. Вона цілком серйозно запропонувала Жульєну здійснити подвійне самогубство. Їй здавалося, що вона бачить у Жульєні воскреслого Боніфаса де Ла-Моля, але тільки ще більш героїчного.

Матильда бігала по адвокатах, і нарешті після тижневих клопотань їй вдалося добитися прийому в пана де Фрілера. Йому знадобилося усього кілька секунд, щоб примусити Матильду зізнатися, що вона дочка його могутнього супротивника, маркіза де Ла-Моля. Обміркувавши користь, яку можна було отримати з цієї історії, абат вирішив, що тримає Матильду в руках. Він дав їй зрозуміти (звичайно, він брехав), що в нього є можливість вплинути на прокурора і присяжних з тим, щоб пом'якшити вирок.

Жульєн відчував себе негідним такої самовідданої прив'язаності Матильди. І, правду кажучи, йому було не по собі від усього її героїзму: він розпізнав у ньому таємну потребу вразити світ своїм незвичайним коханням. "Як дивно,— говорив собі Жульєн,— що подібне палке кохання залишає мене до такої міри байдужим". Честолюбство померло в його серці, і з праху з'явилося нове почуття; він називав його каяттям. Він знову був до нестями закоханий у пані де Реналь і ніколи не згадував про свої успіхи в Парижі.

Він навіть попросив Матильду віддати їхню майбутню дитину якій-небудь годувальниці у Вер'єрі, щоб пані де Реналь могла наглядати за нею. "Мине п'ятнадцять років, і це кохання, яке ви зараз відчуваєте до мене, буде здаватися вам навіженством",— сказав він їй і подумав, що через п'ятнадцять років пані де Реналь буде обожнювати його сипа, а Матильда його забуде.

Пані де Реналь, ледве встигши приїхати до Безансона, відразу ж власноруч написала кожному з тридцяти шести присяжних листи, благаючи їх виправдати Жульєна. Вона писала, що не зможе жити, якщо безвинну людину засудять на смерть. Адже всі у Вер'єрі знали, що на цього нещасного юнака і раніше находило якесь затьмарення.

1 2 3 4 5 6

Інші варіанти твору "Червоне і чорне" скорочено: