Ці ненажерливі люди, ці худі хижаки, що нарешті допались до радощів життя, гучно вітали новонароджену Імперію, період дільби багатющої здобичі. Державний переворот, який повернув щастя Бонапартам, водночас закладав підвалини кар'єри Ругонів.
П'єр підвівся, високо підняв келих і вигукнув;
— П'ю за принца Луї, за імператора!
Гості, які свою заздрість втопили у шампанському, схопилися з місць і, цокнувшись, привітали цей тост гучними вигуками. Це було чудове видовище. Плассанські буржуа — Рудье, Грану, Вюйє та інші — плакали, обнімалася, наступивши ногою на ще теплий труп Республіки. Та ось Сікардо спала блискуча думка. Він зняв з голови Фелісіте рожевий шовковий бантик, який вона кокетно приколола над правим вухом, десертним ножем одрізав клаптик шовку й урочисто встромив його Ругонові в петельку. П'єр скромно відмовлявся й випручувався із сяючим обличчям, мимрячи:
— Ні, ні, прошу вас, ще надто рано. Треба зачекати, поки буде опубліковано декрет.
— Хай йому біс! — вигукнув Сікардо. — Будь ласка, не заперечуйте! Вас нагороджує старий наполеонівський солдат!
У жовтому салоні вибухнули оплески. Фелісіте завмирала від захоплення. Мовчазний Грану, сп'янівши від ентузіазму, виліз на стілець і, вимахуючи над головою серветкою, виголошував промову, яку ніхто не розчув серед загального галасу. Жовтий салон божеволів, торжествував.
Але клаптик рожевого шовку, що стирчав у П'єровій петельці, був не єдиною яскравою плямою на тріумфі Ругонів. У сусідній кімнаті під ліжком ще валявся забутий черевик із закривавленим каблуком. Свічка, що горіла над тілом пана Пейрота на другому боці вулиці, кровоточила в нічній пітьмі, немов відкрита рана. А вдалині, у глибині площі Сен-Мітр, на могильній плиті застигала калюжа крові...
Переклад за ред. Л. З. Волковиської та Г. Н. Волковиського