Трохи позаду їхала карета, оточена вершниками, а ще позаду йшли два погоничі. Як потім з'ясувалося, в кареті їхала жінка. Монахи подорожували окремо і цілком випадково зустрілися з нею в дорозі. Побачивши їх, дон Кіхот уявив собі, що монахи, то якісь чарівники, які везуть у кареті вкрадену принцесу. Дон Кіхот зупинився серед дороги і, коли монахи наблизились до нього, він сказав, щоб ті негайно звільнили вкрадену принцесу. Монахи почали пояснювати, хто вони насправді, але ідальго їм не повірив і наставив на одного з них спис. Бенедиктинець впав з переляку з мулу, а другий бенедиктинець почав тікати. Санчо Панса, побачивши, що монах лежить на землі, підбіг до того і заходився здіймати з нього одяг, бо це була законна здобич дон Кіхота. На цей час до зброєносця під'їхали погоничі і побили його за непристойне поводження з монахом. Ідальго ж цього не бачив. Він стояв біля карети і пояснював сеньйориті, яка в ній сиділа, що жінка звільнена мандрівним рицарем дон Кіхотом Ламанчським. На подяку за його вчинок, дон Кіхот просив сеньйориту поїхати до Тобоса до незрівнянної Дульсінеї Тобоської та розповісти про нього.
Один з вершників, що супроводжував даму, зрозумівши намір дон Кіхота повернути карету в іншому напрямку, під'їхав до нього і закричав:
"Геть, рицарю, геть; бо я вб'ю тебе, якщо ти не даси нам їхати далі..".
І вони почали битися. Решта вершників намагалися заспокоїти їх, та не могли нічого вдіяти. Тим часом ворог дон Кіхота ударив його мечем по плечу, а другий удар зірвав панцер з лівого боку ідальго. Але, ставши на стременах і націливши меча, наш мандрівний рицар ударив мечем вершника по голові так, що в того потекла кров з носа, з рота, з ушей і він упав. Дон Кіхот дивився на це цілком спокійно, зліз з коня, швидко підійшов до супротивника і грозився відтяти тому голову, якщо вершник не здасться. Тоді жінка, що сиділа в кареті почала благати ідальго помилувати її підлеглого. Дон Кіхот погодився, якщо "...цей рицар повинен обіцяти мені поїхати до Тобоса, з'явитися від мого імені до незрівнянної сеньйори Дульсінеї і здатися на її волю".
І наполохана жінка пообіцяла йому виконати всі розпорядження.
Розділ VIII
(про цікаві розмови між дон Кіхотом і його зброєносцем Санчом Пансою)
Тим часом Санчо Панса підвівся й пильно стежив за битвою. Побачивши, що вона скінчилась, він підбіг до дон Кіхота і почав благати подарувати йому острів, який ідальго здобув у цім страшнім бою. Але дон Кіхот відповів, що такі дорожні сутички мають наслідком не острови, а тільки розбиту голову. Він попросив трохи потерпіти Санчо Пансу, і тоді дон Кіхот призначить його не тільки на посаду губернатора, а й на вищу. Санчо дуже зрадів, допоміг господарю сісти на Росінанта, а сам сів на осла і поїхав за дон Кіхотом. Незабаром вони в'їхали у лісок, що був поблизу. Зброєносець сказав, що їм краще десь заховатись, бо вершник, з яким бився його пан, може сповістити про цю пригоду Святе Братство.
"Я не знаю нічого про вбивства, і сам я нікого не вбив за своє життя,— сказав Санчо,— але добре знаю, як поводиться Святе Братство з тими, хто б'ється на шляхах".
Дон Кіхот заспокоїв його, бо він ніде не читав, щоб мандрівного рицаря судили, скільки б він не вчинив убивств.
Тоді ідальго запитав, чи бачив його слуга кращого за нього рицаря. Чи читав у якій-небудь історії? Санчо відповів, що він не вміє читати, але такого відважного пана ніколи не бачив.
"Тим часом я благаю вашу милість звернути вашу увагу на те, що з вашого вуха точиться багато крові".
І дон Кіхот почав розповідати про рецепт бальзаму, яким можна вилікувати розрубану пополам людину.
Санчо ГІанса почав благати ідальго дати йому цей рецепт, на якому можна заробити гроші. Ідальго попросив його зачекати, і тоді Санчо витяг з торбини ліки для розрубаного вуха пана. Коли дон Кіхот зняв з голови шолом і побачив його розбитим, він трохи не втратив розум, але потім заспокоївся, пообіцявши собі обов'язково здобути такий же у битві з яким-небудь рицарем.
Зброєносець на це відповів:
"Подивіться ж, ваша милость,— цими шляхами їздять не озброєні люди, а самі погоничі мулів та візники, які не тільки не мають шолома, а й ніколи не чули про нього".
Дон Кіхот же не хотів відмовлятись від своїх намірів. Через деякий час вони сіли поїсти, а потім вирушити у пошуках замку, де можна б було переночувати та приготувати бальзам. Санчо спочатку турбувався, що з їжі в них тільки цибуля, сир та хліб, бо як можна годувати мандрівного рицаря таким злиденним обідом. Дон Кіхот сказав, що мандрівні рицарі взагалі можуть довго не їсти, бо здебільшого перебувають у лісах та пустелях, і зброєносець заспокоївся. Поївши, вони поїхали далі, але замість замку натрапили на халупу козопасів, де змушені були заночувати.
Розділ IX
(де оповідається про нещасливу пригоду, яка спіткала дон Кіхота, коли він зустрівся з немилосердними янгуесцями)
Переночувавши в хатині козопасів, дон Кіхот та його зброєносець заглибились у ліс. Проблукавши там понад дві години, вони опинились на лузі. Дон Кіхот і Санчо Панса злізли на землю, пустили Росінанта й осла пастися на розкішну пашу, а самі посідали снідати.
Санчо не подбав про те, щоб стриножити Росінанта. Але випадок привів пастись на цей луг табун галісійських коней, яких доглядали погоничі з Янгуеса. Трапилось так, що Росінантові захотілося порозва-житися з цими кіньми. Тоді погоничі табуна кинулись на того з палицями і побили Росінанта так, що той звалився ледве живий на землю. Дон Кіхот і Санчо, побачивши це, кинулись на янгуесців. Дон Кіхот ударив мечем першого, що нагодився під руку. Янкуесці, зрозумівши, що нападаючих тільки двоє, а їх багато, оточили ідальго і зброєносця та дуже побили. Перший опам'ятався Санчо, коли янгуесці вже втекли. Він попросив дон Кіхота дати йому лікувального бальзаму, але у пана його не було. Тоді дон Кіхот сказав, що не треба було такому рицарю як він битися з людьми, які не мають рицарського звання, і тому бог битв покарав їх. І на майбутнє ідальго зробив зауваження зброєносцю: надалі самому битися з простим людом.
"А якщо на поміч їм стане який-небудь рицар, я захищу тебе усією силою моєї міцної руки".
На це Санчо відповів, що він взагалі не збирається більше ні з ким зв'язуватися. Потім зброєносець на превилику силу підвівся з землі. Він посадив на осла дон Кіхота, який ледве ходив, прив'язав до осла Росінанта і, взявши осла за уздечку, пішов туди де повинен бути шлях. Доля вивела їх на шлях, а недалеко від нього Санчо Пансо побачив корчму. Санчо переконував, що то корчма, а його пан казав, що це не корчма, а замок. Вони довго сперечалися, поки не дійшли до воріт будинку.
Розділ X
(про те, що трапилося з вигадливим ідальгом у корчмі, яку він прийняв за замок)
Побачивши дон Кіхота, що лежав упоперек на ослі, корчмар спитав Санчо, яке нещастя спіткало його, Санчо відповів, що рицар упав із скелі. Корчмариха була зроду жаліслива. Вона звеліла своїй дочці й служниці Маріторнес допомагати й лікувати дон Кіхота. Вони приготували йому дуже погане ліжко на горищі і почали обліплювати рани пораненого пластирями. Зброєносець попросив корчмариху і його полікувати, бо він так турбувався за господаря, що в самого заболіло тіло. Тоді служниця Маріторнес поцікавилась, як звуть цього рицаря. І поцікавилась, що ж воно таке мандрівний рицар? Санчо відповів:
"Чи ви зараз жінки народилися, що не знаєте цього. Це така штука, яку то б'ють, то вона стає імператором".
Прислухаючись уважно до цих розмов, дон Кіхот підвівся, сів на ліжку, взяв господарку корчми за руку і сказав, що та може вважати себе щасливою, бо дала пристановище в замку такій людині як він.
"Зазначу тільки, що спогади про ваші послуги лишаться мені в пам'яті".
Господарка, дочка і служниця здивовано слухали мандрівного рицаря і мало розуміли його слова.
Вночі дон Кіхот прокинувся і почав звати Санчо. Коли Санчо прокинувся, ідальго попросив його сходити до корчмаря і взяти отцу, вина, солі та розмарину, щоб сьогодні ж зробити лікувальний бальзам. Санчо, у якого боліли всі кістки, через силу встав і пішов виконувати наказ пана. Корчмар дав усе, і Санчо поліз на горище до дон Кіхота, який, схопивши руками голову, скаржився на біль од ран. Ідальго узяв принесене, перемішав і варив, аж поки бальзам, на його думку, був готовий. Тоді він вирішив спершу спробувати на собі самому діяння цього чудесного бальзаму, випивши не менш як півлітра. І одразу ідальго стало погано, він "почав блювати", а потім заснув міцним сном.
Проспавши понад три години, мандрівний рицар прокинувся бадьорий і почував себе цілком здоровим. Санчо Панса вважав за диво одужання свого пана і попросив дати йому решту бальзаму, якого лишилося ще чимало. Випивши, він стільки разів падав непритомний, що здавалося, ніби прийшла вже його остання година. Дон Кіхот, побачивши це, вирішив:
"Мабуть, Санчо, таке лихо трапилося з тобою тому, що тебе ще не висвячено на рицаря, бо, пригадується мені, ця рідина корисна тільки для рицарів".
Зброєносець почував себе таким кволим, що не міг триматися на ногах, а дон Кіхот пожвавішав, вважав себе за здорового і бажав негайно їхати та шукати пригод. Виконуючи своє бажання, він осідлав Росінанта, допоміг Санчові одягтися, злізти на осла і, "під'їхавши до рогу садиби, узяв собі за спис гостру ломаку, що стояла там".
Біля дверей корчми ідальго гукнув корчмаря:
"Багато великих послуг зробили ви мені в своєму замку, сеньйоре коменданте, і я буду вдячний та зобов'язаний вам за них усе моє життя. ...Я можу віддячити вам, помстившися за вас над ким-небудь, хто насмілився вчинити вам яку образу."..
Корчмар відповів, що він сам зможе за себе помститися, а тепер дон Кіхот повинен заплатити за ночівлю у корчмі та корм для тварин. Ідальго дуже здивувався, що це корчма, а не замок, як він вважав. Він сказав, що платити не буде, бо цим зрадить звичаям мандрівних рицарів, які ніколи не платять ні за ночівлю, ні за інше, чим доводиться їм користуватися по корчмах. Дон Кіхот стиснув шпорами Росінанта і, розмахуючи ломакою, виїхав з корчми. Корчмар побачив, що гість поїхав не заплативши, і вирішив справити гроші з Санчо Панси. Але той сказав, що коли не схотів платити його пан, то він теж не буде.