Спочатку квадрієри відповіли, що судити про божевілля дон Кіхота не їх справа і що вони повинні виконати розпорядження начальства, а потім погодились. Також квадрієри помирили цирульника і Санчо, порадивши їм помінятися сідлами, а попруги та вуздечки залишити без змін. Отже, в корчмі знов запанували мир та спокій. Через два дні друзі дон Кіхота вирішили їхати далі, але вони не знали, яким чином звільнити Доротею й Фернанда від потреби їхати з ідальго до його села. Нарешті, всі спинилися на такому плані. Вони змовилися з селянином, що на той час випадково проїздив мимо корчми, щоб він дав їм свій віз. До цього возу пристосували зроблену з дерев'яних прутів клітку, де міг досить зручно поміститися дон Кіхот.
Тоді Фернандо, квадрієри, корчмар наділи маски й переодяглися в інше вбрання. Вони увійшли в кімнату, в якій спав ідальго, зв'язали йому руки і ноги, внесли в кімнату клітку і посадили туди дон Кіхота. Прокинувшись, дон Кіхот уявив, що це зробили примари зачарованого замку. А коли клітку виносили на подвір'я, цирульник сказав, щоб Рицар Сумного Образу не сумував через ув'язнення.
"Так треба, щоб сталася якомога швидше пригода, на яку тебе зрушила твоя відвага".
І Санчо Пансо хай теж не турбується, бо обіцянки його пана обов'язково будуть виконані. Цирульник наказав зброєносцю іти слідом за відважним і зачарованим паном, бо їм личить скрізь бути в купі.
Почувши таке пророцтво, дон Кіхот заспокоївся і глибоко зітхнув. Він попрохав тільки про те, щоб попередили його чарівника — охоронця про пригоду яка відбулася з ним, а Санчо Панса обіцяв заплатити за послуги, які той робив протягом мандрів рицаря. Санчо Панса з великою пошаною вклонився дон Кіхотові й поцілував руки. Після цього клітку поставили на віз.
Розділ XXVIII
(де оповідається про звичайний спосіб, яким зачаровано дон Кіхота Ламанчского та про інші цікаві події)
Побачивши, що його посаджено в клітку й поставлено на віз, дон Кіхот здивувався, бо у жодній з рицарських книжок він не читав, щоб рицарів возили в клітці. Тим часом Фернандо і Карденіо, щоб Санчо остаточно не догадався про їхні вигадки, вирішили прискорити від'їзд дон Кіхота з корчми. Вони наказали корчмареві сідлати Росінанта й осла, а священик найняв поденно квадрієрів супроводити ідальго аж до села. Карденіо причепив до сідла Росінанта з одного боку щит, а з другого таз і звелів Санчеві сісти на осла та взяти за повід коня. Перед самим від'їздом з корчми вийшли корчмариха, її дочка та Маріторнесі, вдаючи, що плачуть, почали прощатися з дон Кіхотом. Цирульник і священик попрощалися з дон Фернандом та його товаришами та вирушили в дорогу.
Дон Кіхот сидів весь час у клітці з зв'язаними руками, витягнувши ноги, притулившись до ґрат, і мовчав, немов то була кам'яна постать, а не жива людина. Через шість днів доїхали вони до села, де жив дон Кіхот. Трапилось це в неділю, і селяни були на майдані в той час, коли через нього проїздив віз із дон Кіхотом. Всі підбігли до воза, щоб подивитися, що там таке, і, впізнавши земляка, здивувались. Один з хлопців одразу побіг до ключниці й небоги й розповів, що ідальго приїхав скудлий, пожовклий, в клітці на возі. Ключниця з небогою зустріли дон Кіхота, роздягли й поклали на ліжко. Він скоса поглядав на них і не розумів, що дома. Священик доручив їм гарно доглядати ідальго, щоб він знову не втік, і розповів, яких заходів довелося вжити, щоб привезти дон Кіхота додому. Обидві жінки почали плакати і проклинали всі рицарські книжки. Хвилювання й острах довго не залишали ключницю й небогу, бо вони вважали, що тільки дон Кіхот трохи одужає, вони знову лишаться без нього. І як вони гадали, так і сталося.