Вечорами Ріє розмовляв з Граном. Потроху до цих вечірніх розмов вони залучили й Тарру, і Гран з явною втіхою відкривав свою душу перед двома приятелями.
Переконавшись, що законним шляхом з міста йому не вибратися, Рамбер зібрався скористатися з інших каналів. Випадково зустрівшись у Ріє з Коттаром, Рамбер отримав надію. Коттар був причетний до контрабанди нормованим крамом. Він перепродував цигарки та кепську горілку, ціни на які зростали щодня, і вже збив собі таким чином невеличкий капіталець. Якось Коттар повів Рамбера у кав'ярню у Флотському кварталі і познайомив з чоловіком, який обіцяв допомогти випустити Рамбера з міста. Та ця спроба нічого не дала. Він вирішив почати все заново.
Для Коттара чума була вигідна, а допомагати у дружині він не хотів. Тарру знав, що якби не чума, Коттара заарештували б, бо йому світила в'язниця. Друга спроба Рамбера вибратися з міста знову не вдалася. Увечері, коли Ріє і Тарру прийшли до нього, Рамбер спитав у Ріє, як працюють санітарні дружини. Чоловіки міркували, яким чином вони можуть боротися проти чуми. Ріє говорив, що єдина зброя проти чуми – це чесність, бути чесним – значить робити свою справу. Рамбер не знав, в чому полягала його справа, можливо, він помилися, обравши любов. Коли гості йшли, Тарру сказав Рамберу, що дружина Ріє зараз у санаторії, за кількасот кілометрів звідси. Назавтра рано-вранці Рамбер зателефонував лікареві і сказав, що хоче вступити в дружину.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина третя
У середині серпня можна було сміливо сказати, що чума здолала всіх і вся. Жодна крапля дощу не освіжила Орана. Вечорами по вулицях уже не юрмився люд. Досі чума косила людей здебільшого по околицях, але раптом наблизилася до ділових кварталів. Люди, які вернулися з карантину і знетямилися від втрат і горя, підпалювали свої власні оселі, гадаючи, ніби чума згине у вогні. Знову вночі на міські ворота було вчинено кілька наскоків, але цього разу невеличкі ватаги нападників були озброєні. Кілька чоловік зуміло вирватися на волю.
Людей ховали з квапливістю, було спрощено всі формальності, і саму жалобну церемонію, як таку, скасовано. Хворі вмирали не вдома, сім'ю, зрозуміло, сповіщали, але здебільшого рідні не могли вільно ходити по місту, бо сиділи на карантині, якщо вони були в контакті з хворим. З часом префектурі довелося заборонити родичам бути присутніми на похороні, бо з часом похоронний обряд виродився в досить-таки непривабливу формальність. Ще через деякий час в далекому кінці цвинтаря викопали два величезні рови: для чоловіків і для жінок. Пізніше мерців почали ховати купою. На дні кожного з ровів булькало й шипіло негашене вапно. Починаючи від серпня, кількість жертв набагато перевищувала можливості цвинтаря. Трупи почали спалювати.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина четверта
У вересні і жовтні чума все ще підминала під себе місто. Небо насилало то туман, то спеку, то дощ. На початку жовтня були зливи. Ріє та його друзі, члени санітарних дружин були дуже втомлені.
Тарру довелося перебратися до Ріє, бо готель перевели під карантин. Кастель повідомив, що сироватка готова. Коттар не виглядав ні втомленим, ні зажуреним. Він тримався і далі осторонь, але взаємин з людьми не поривав. Особливо він прихилився до Тарру, і вчащав до нього. Коттар вважав, що зараза його не візьме. Він хотів жити в облозі разом з усіма, ніж стати в'язнем самотою. Словом, чума йому вигідна.
У перший вересневий тиждень Рамбер знову спробував вибратися з міста. Перед тим, як втекти, Рамбер подався до Ріє. Той саме розрізав бубони в пахвині хворого. Був там і Тарру, який сказав, що сьогодні ввечері Рамбер буде далеко, а сам Рамбер додав: "Теоретично". Пізніше Рамбер і Ріє їхали машиною, вів машину Тарру. Рамбер сказав, що передумав тікати з міста, бо якщо він поїде, йому буде соромно. Ну, коротше, це завадить йому любити ту, яку він залишив. Ріє сказав, що нітрохи не соромно віддати перевагу щастю. "Воно то так, – відповів Рамбер. – Але все-таки соромно бути щасливим одному".
Кастелеву сироватку випробували тільки наприкінці жовтня. Напередодні занедужав син слідчого Отона. Ріє розумів, що випадок безнадійний, але вирішив випробувати на ньому Кастелеву сироватку. Лікарі зробили хлопчикові краплинне вливання. З четвертої ранку доктор Кастель і Тарру не відходили від його постелі, щохвилини стежачи, як хапає або відпускає недуга. Ріє, отець Панлю, Жозеф Гран і Рамбер теж там були. Вони спостерігали неймовірні муки хлопчика, поки той не помер. Смерть дитини вразила Ріє, а отець Панлю виголосив проповідь, зовсім відмінну від тої, що була на початку чуми. Проповідник несподівано гучно виголосив, що багато чого можна пояснити перед лицем Господа Бога, а інше так і не поясниться, наприклад, скін невинної дитини. Йому нічого не коштувало сказати, що вічне раювання, яке чекає на дитину, може сторицею винагородити його за земні муки, але, по правді кажучи, він і сам не знає, чи так воно. Бо хто ж візьметься запевняти, що століття райського блаженства можуть оплатити бодай мить людського страждання? Цього разу отець говорив про те, що не треба вклякнути і дати подіям іти своєю чергою. Навпаки, треба тихенько пробиватися в пітьмі, хай навіть наосліп, і намагатися робити добро. А щодо решти, то мусимо покластися смиренно на Господа.
Через кілька днів після казання отець Панлю захворів, його забрали в лазарет, у руках він весь час тримав розп'яття. Скоро він помер.
Сироватка Кастеля в кількох випадках несподівано дала чудові наслідки. Раптом чума забрала також і доктора Рішара. Кастель почав готувати свою сироватку ще старанніше, ніж раніше. Тепер ширилася ще й легенева форма чуми. У місті на харчі ставало все сутужніше. Спекулянти, звісно, не стояли осторонь. Бідні родини опинилися в скруті, тоді як багатим не бракувало майже нічого.
Наприкінці листопада почалися приморозки. Одного вечора Тарру і Ріє провідали старого ядушника, а потім вибралися на його терасу. Там друзі щиро розмовляли. Тарру розповів, що вже пережив чуму ще до того, як попав до цього міста. Його батько був багатим суддею і якось взяв сина на судове засідання. Там Тарру запам'ятав образ підсудного: його так щиро жахало те, що він вчинив, і те, що зроблять з ним самим! Батько Тарру приговорив підсудного до страти. Від того дня Тарру зацікавився правосуддям, смертними вироками, стратами і в якомусь очманінні твердив собі, що батько з обов'язку не раз був присутній при вбивстві. Ще рік Тарру прожив удома, а потім пішов. Коли батько помер, забрав до себе матір. У вісімнадцять років він спізнав бідність. Чого тільки він не перепробував, аби заробити собі на прожиття. Хлопець почав політикувати, не було в Європі такої країни, де б він не брав участі в боротьбі проти смертної кари. Протягом довгих років Тарру вважав себе наче зачумленим, хоч усіма силами душі вірив, ніби саме з чумою і бореться. Тарру вважав, що кожен носить чуму в собі, бо не існує такої людини на Світі, якої б вона не торкнулася. І тому треба безупинно стежити за собою, щоб, випадково забувшись, не дихнути в обличчя іншого і не передати йому зарази. Бути зачумленим вельми стомливо. Але ще стомливіше не бажати ним бути.
Після цієї розмови Ріє і Тарру пішли скупатися в морі, бо мали перепустки. Там вони відчули себе нарешті вільними від міста й чуми. Тієї ночі друзі поріднилися серцем.
Рамбер з міста не вибрався, але йому пощастило зав'язати таємне листування з дружиною. Вряди-годи він діставав від неї звістку. Рамбер запропонував лікареві скористатися його каналами, і Ріє погодився. Вперше за довгі місяці він написав дружині, але відповідь барилася. Зате Коттар благоденствував і багатів на своїх махінаціях. А ось Гран захворів. Під час хвороби він попросив Ріє дати йому рукопис, що лежав у шухляді. Рукопис був коротенький, усього сторінок п'ятдесят. Лікар погортав його і побачив, що кожен аркуш списаний однією й тією самою фразою, нескінченними її варіантами, переробленими і сяк і так. Але наприкінці останньої сторінки було старанно виведено: "Люба моя Жанно, сьогодні Різдво…" Гран наказав спалити рукопис. Ріє послухався і кинув аркуші в грубку. Хвороба Грана перебігала тяжко, але він зумів вижити. Ріє і Тарру довідалися від ядушника, що в місті знову з'явилися щури. Це означало, що хвороба відступала.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина п'ята
Мертвих було все менше. Якщо раніше Кастелева сироватка майже не діяла, то тепер один успіх побивав другий. Лише іноді чума, відсапавшись, робила наосліп різкий стрибок і забирала трьох-чотирьох хворих.
Наприкінці січня крива смертності так різко пішла вниз, що після консультації з медичною комісією префектура оголосила: епідемію можна вважати за припинену. Через два тижні місто мали відкрити. Якось Тарру побачив кота, а їх у місті не бачили від самої весни. Лише Коттара засмутив відхід чуми. Ним почали цікавитися чиновники.
За кілька днів до відкриття Ріє повернувся додому і дізнався від матері, що Тарру захворів. Ріє скористався сироваткою, щоб врятувати друга. Тарру мав симптоми обох різновидів. Цілу ніч Ріє сидів біля нього. зранку Ріє сказав, що опівдні буде видно, чи настане полегшення. Опівдні лихоманка сягла свого апогею. Нутряний кашель стрясав тіло хворого, він уже почав харкати кров'ю. І коли настав кінець, сльози безсилля застелили очі Ріє, і він не бачив, як Тарру раптом різко повернувся до стіни і випустив дух з глухим зойком. Ріє ясно відчув: зараз це вже остання, безповоротна поразка, якою завершуються війни і яка перетворює навіть мир, що настав, у незцілиме страждання. А вранці Ріє отримав телеграму, яка сповіщала про смерть дружини, вона померла ще тиждень тому.
Чудового лютневого ранку на світанні нарешті відчинилася міська брама, і цю подію радісно зустріли народ, газети, радіо і префектура. Влаштували свято, що тривало весь день і всю ніч.