Він сумував лише за Джалі, яка теж була разом з циганкою. Якось Гренгуара зустрів Клод Фролло і сказав, що треба рятувати Есмеральду, бо за три дні правосуддя забере її з Собору і її повісять на Гревському майдані, бо є нова ухвала судової палати. Гренгуар не дуже хотів ризикувати власним життям, тому придумав, що циганське плем'я може повстати і викрасти циганку.
Волоцюги зібралися одного вечора у шинку, де готувалися до повстання. Сформувалося три групи волоцюг: перша на чолі з циганським та богемським князем, друга – з володарем алтинів Клопеном Труйльфу і третя – з Жеаном Фролло, який встиг стати волоцюгою. Був між повстанцями і П'єр Гренгуар. Клопен закликав усіх швидше збиратися, бо за годину вони мали грабувати Собор. Волоцюги раділи, бо бажання наживи було більшим за бажання звільнити Есмеральду. Опівночі усі повалили до Собору.
Квазімодо цієї ночі пильно стежив, бо кілька днів тому він помітив, що навколо Собору, не зводячи очей з притулку молодої дівчини, безперестанку сновигають якісь лиховісні фігури, і йому спало на думку, що проти бідолашної втікачки, можливо, є змова. Він гадав, що народ її ненавидить, що незабаром щось має статись. Отож він одразу помітив стовпище обідраних чоловіків і жінок. На жаль, Квазімодо не міг почути, як Клопен Труйльфу говорив під Собором, що завтра Есмеральду повинні повісити, тому вони прийшли звільнити її. Дзвонар завзято захищав Собор і перешкоджав волоцюгам зайти всередину. Квазімодо скинув на повстанців величезну колоду, сипав на їхні голови каміння і лив розтоплений свинець. Жеан Фролло примудрився дістати довгу драбину і вирішив добратися до галереї королів Франції, звідки можна б було дістатися всередину Собору. Діставшись туди, Жеан опинився в скрутному становищі, бо Квазімодо накинувся на школяра. Дзвонар озтрощив йому череп і поламав кінцівки, а потім скинув вниз.
Про повстання волоцюг дізнався король Людовік XI, що саме перебував у Бастілії. Паризький прево і начальник нічної сторожі повідомили, що народ бунтує проти короля, бо королівський суд засудив на смерть якусь чаклунку, а народ хоче силою взяти її з Собору. До Собору негайно були відправлені загони королівських стрільців.
Тим часом Гренгуар зустрів архідиякона, і обидва поспішили до Собору. Поет знав від волоцюг пароль, тому вони могли дійти до церкви крізь натовп. Священник мав ключі від башт. Вийти з циганкою вони могли через потайні дверцята біля монастиря, а звідти – до річки, де був приготований човен.
Волоцюги оборонялися запекло. Сутичка була жахлива. Королівські кіннотники, серед яких вирізнявся відвагою Феб де Шатопер, не милували нікого. Клопен Труйльфу загинув, волоцюги здалися. Квазімодо дуже зрадів і побіг до келії Есмеральди, та дівчини там уже не було, бо вона втекла з Гренгуаром.
Поет сказав дівчині, що її хочуть повісити, тому вона мусить йти з ними. Вона не впізнала Клода Фролло, бо той закутався у чорне. Есмеральда опинилася з ними біля річки, потім вони сіли в човен. Гренгуар був щасливий, бо Джалі вони теж врятували. Поет багато базікав і раптом сказав, що бачив смерть одного хлопчиська від рук Квазімодо. Клод Фролло з опису поета зрозумів, що це Жеан. Архідиякон припинив веслувати, руки його повисли, немов зламані, голова впала на груди, і Есмеральда почула судорожне зітхання. Вона затремтіла, бо впізнала зітхання – це був Клод Фролло. Діставшись берега, Гренгуар непомітно зник з кізкою, а Клод схопив Есмеральду за руку і потягнув до Гревського майдану. Дівчина не мала сил опиратися. Вони опинилися біля шибениці. Клод Фролло сказав дівчині, що в неї ще є вибір: є ухвала вищої судової палати, яка знову засуджує її до шибениці. Але він може врятувати її, якщо вона захоче. Дівчина вибрала шибеницю. Він затулив обличчя руками і заридав. Це було вперше. Клода розізлило те, що вона байдуже дивилася на його сльози. Він був розлючений, бо його брат загинув через неї. Він накинувся на дівчину і сказав, що вона все одно буде його. Дівчина почала кусати архідиякона, говорити, що належить Фебові. "Так умри ж!" – вигукнув він, заскреготівши зубами. Він потягнув дівчину до башти, покликав Гудулу і наказав тримати за руку збіглу циганку, поки він піде по сторожу. Затворниця міцно схопила руку Есмеральди.
Есмеральда просила затворницю відпустити її, але жінка почала розповідати про свою Агнесу, про циган, які з'їли її. Ось уже п'ятнадцять років, як це сталося. Потім Гудула показала циганці черевичок своєї донечки. Раптом Есмеральда своєю вільною рукою розкрила невеличку ладанку, що висіла у неї на шиї. Циганка вийняла з ладанки черевичок, точнісінько такий, як і перший.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Затворниця зрозуміла, що Есмеральда – її дочка. Жінка обома руками розхитала грати свого лігва, розбила стару хрестоподібну поперечку, якою було заґратоване вікно, схопила доньку за стан і втягла до своєї нори. Мати з дочкою були щасливі, та раптом долинув брязкіт зброї і тупіт коней, що швидко наближалися. Циганку шукали тут, бо священник сказав, що вона біля башти. Затворниця заховала свою доньку у найдальшому кутку келії, а сама почала брехати, що циганка втекла. Раптом один із стрільців помітив, що грати на віконці поламані. Стару почали допитувати. Нарешті, один старий стрілець підтвердив, що Гудула ненавидить циганку. Втративши надію чогось домогтися від затворниці, військові уже забиралися геть, та раптом почувся голос Феба. Той говорив, що покінчив з вішанням волоцюг і повертається до свого загону.
Почувши голос Феба, циганка скочила зі своєї схованки і вигукнула: "Фебе! До мене, мій Фебе!" Але Феба вже не було. Він галопом завертав за ріг вулиці. Зате стрільці і кат почули її. Вони почали кайлами та ломами пробивати вихід, щоб забрати циганку. Нещасна мати почала благати, розповідати, що щойно знайшла доньку. Її слова вразили усіх, але вони мусили виконати наказ короля.
Мати обхопила доньку, і їх разом потягнули до шибениці. Коли кат накинув зашморг на шию дівчини, він швидко розімкнути руки матері, щоб звільнити циганку. Мати кинулася на ката, але солдати штовхнули її, вона впала на брук, а коли її підвели – була мертва.
Тим часом Квазімодо прийшов до висновку, що саме архідиякон відібрав у нього циганку. Горбань побачив на верхньому ярусі Собору архідиякона. Той став до дзвонаря спиною і дивився на Гревський майдан. Там кат готувався повісити Есмеральду. Кат відштовхнув драбину, над бруком загойдалося тіло нещасної дівчини з людиною, що скочила їй на плечі. Квазімодо побачив, як по тілу циганки пробігли страшні судороги. І в найстрашніший момент пролунав страшний регіт архідиякона. Квазімодо не чув цього реготу, але він побачив його. Дзвонар схопив Клода і кинув вниз. Деякий час архідиякон намагався врятуватися, бо ринва затримала його падіння. У цей час Квазімодо дивився на циганку і плакав. Архідиякон впав на брук з великої висоти і уже не ворухнувся. Квазімодо подивився на тіло циганки, потім – на архідиякона і промовив з риданням: "Ось усе, що я любив."
Приблизно через півтора або два роки після подій, що завершили цю історію, у склепі Монфокона, що знаходився під найбільшою шибеницею Франції, знайшли два скелети, з яких один стискав другий в обіймах. Один скелет був жіночий. На ньому збереглася невеличка шовкова порожня ладанка. Другий скелет, який міцно обнімав перший, був скелет мужчини. Помітили, що спинний хребет його був скривлений, голова глибоко сиділа між лопаток і одна нога була коротша за другу. Однак його шийні хребці не були пошкоджені, і це свідчило про те, що він не був повішений. Отже, чоловік цей прийшов сюди сам і тут помер. Коли цей скелет хотіли відділити від того, який він обнімав, він розсипався на порох.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу