Те, що колись здавалося йому прекрасним і загадковим, тепер обтяжувало.
Емма згадувала всі етапи свого життя — монастирські мрії, заміжжя, бал із віконтом, Родольфа, театр, Леона — і дедалі гостріше відчувала, що жодна здійснена мрія не дала їй того абсолютного щастя, на яке вона сподівалася.
Тим часом борги зростали. Лере почав вимагати гроші, а кредитори погрожували описом майна. Емма продавала старі речі, але продовжувала витрачати великі суми під час зустрічей із Леоном. Одного разу вона навіть віддала йому весільні срібні ложечки, щоб той заклав їх у ломбарді.
Леон усе більше бажав припинити стосунки. До того ж його мати отримала анонімного листа про зв'язок сина із заміжньою жінкою, а начальник Леона змусив його пообіцяти, що він припинить ці зустрічі.
Емма теж уже не знаходила в їхньому романі колишнього захвату, проте відчайдушно трималася за нього. На масницю вона залишилася в Руані, пішла з компанією знайомих Леона на маскарад і танцювала всю ніч. Уранці, опинившись у дешевому портовому ресторанчику, вона раптом згадала про Берту й поспішила додому.
В Йонвілі на Емму чекала катастрофа. За рішенням суду протягом двадцяти чотирьох годин необхідно було сплатити вісім тисяч франків. Лере відмовився допомагати, а судовий пристав почав опис майна. Еммі ще деякий час вдавалося приховувати все від Шарля.
Вона поїхала до Руана й намагалася позичити гроші в банкірів та знайомих, але всюди отримувала відмову. Емма звернулася до Леона й навіть натякнула, що він може взяти необхідну суму в конторі, де працює. Леон злякався, що вона фактично підштовхує його до злочину, і залишив її.
Повернувшись до Йонвіля, Емма побачила оголошення про майбутній розпродаж майна Боварі. Вона звернулася до нотаріуса Гійомена. Той погоджувався допомогти лише в обмін на близькість. Емма обурено відмовила, заявивши, що вона нещасна, але не продажна.
Відчай змушував її шукати порятунку будь-де. Вона спробувала звернутися до акцизника Біне, але й ця спроба нічого не дала. На якусь мить Емма подумала, що могла б розповісти все Шарлеві й він, можливо, навіть простив би її. Однак сама думка про його моральну перевагу була для неї нестерпною.
Тоді вона згадала Родольфа й поспішила до його маєтку Ла Юшетт. Колишній коханець був здивований її появою. Він запевняв, що колись любив Емму, але, почувши прохання про гроші, відповів, що не має потрібної суми.
Після цієї останньої відмови Емма остаточно втратила надію. Вона повернулася до Йонвіля й пішла в аптеку Оме. Попросивши Жюстена відчинити приміщення, де зберігалися сильнодійні препарати, Емма дісталася до миш'яку й отруїлася.
Додому вона повернулася несподівано спокійною. Коли Шарль почав вимагати пояснень щодо описаного майна, Емма написала листа й наказала чоловікові прочитати його наступного дня.
Незабаром їй стало зле. Шарль зрозумів, що дружина отруїлася, і покликав лікарів. Прибіг також аптекар Оме. Врятувати Емму вже було неможливо. Після тяжких страждань вона померла.
Оме вигадав для мешканців Йонвіля історію, ніби пані Боварі випадково переплутала миш'як із цукром під час приготування крему.
Після похорону на Шарля обрушилися борги, про які він майже нічого не знав. Кредитори один за одним вимагали гроші. Він не хотів продавати речі Емми, бо все, що належало їй, стало для нього дорогоцінною пам'яттю. Через це Шарль посварився навіть із матір'ю.
Одного разу він знайшов прощального листа Родольфа, але спочатку не зрозумів усієї правди. Йому навіть здавалося природним, що інші чоловіки могли закохуватися в таку прекрасну жінку. Шарль почав переймати її смаки, одягатися так, як подобалося б їй, і ніби продовжував жити для померлої дружини.
Берта залишалася з батьком. Родина дедалі більше біднішала, колишні знайомі віддалялися, а борги не припинялися.
Зрештою Шарль наважився відкрити потайну шухляду Емминого бюрка й знайшов листи Леона. Тепер він зрозумів правду про зради дружини. Це остаточно зламало його. Шарль перестав працювати, майже не виходив із дому й жив лише спогадами про Емму.
Одного дня, вирушивши продати коня — фактично останній засіб до існування, — Шарль випадково зустрів Родольфа. Вони зайшли до шинку. Шарль сказав колишньому коханцеві своєї дружини, що не тримає на нього зла й у всьому винить долю.
Наступного дня Берта знайшла батька мертвим в альтанці. Шарль сидів на лавці, стискаючи в руці пасмо Емминого чорного волосся.
Після розпродажу майна від родини залишилося лише кілька франків. Берту відправили до бабусі, але та невдовзі померла, а діда Руо розбив параліч. Дівчинку забрала бідна тітка, яка не мала змоги її утримувати.
Так донька Шарля й Емми Боварі, навколо якої колись будувалися мрії про красиве й забезпечене майбутнє, змушена була піти працювати на прядильну фабрику.