Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  : Реферати  : Шкільні твори  : Твори з мови  : Стислі перекази  : Запитання  : Крилаті вирази  : Словник |

Дороги і долі - Кубів Василь

(ви знаходитесь на 13 сторінці)
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  


осіб, що були запідозрені в співпраці з владою (додаток 9). Багато з них не з власної волі стали «стукачами». Прикладом є розповідь Тихоліза Івана (записано на магнітофон, зберігається в домашньому архіві). Працюючи у сільраді секретарем, він часто приїжджав до Будзанова в райвиконком. Там його запросили у відділ КДБ і запропонували співпрацю. Він опирався. Йому пригрозили депортацією разом з сім’єю. Про це він розповів підпільникам. Порадившись з ними, Іван дав розписку, у якій зобов’язався бути «сексотом». Його періодичні донесення скоректувані підпільники були поверховими,й не містили  ніякої важливої інформації, якою цікавилося КДБ. Це дратувало працівників КДБ, бо їм було відомо з інших джерел, що в селі переховуються підпільники. Не дізнавшись від Тихоліза потрібної їм інформації, його арештували і виселили разом з сім’єю в Сибір. Виклики в район мали провокаційний характер. Всім пропонували співпрацю. Хто згодився, того більше не викликали, а вони свою інформацію, можливо, таку само розпливчасту, як Тихоліза, передавали таємно від людського ока в район. Їх гріх був у тому, що про це вони не повідомляли підпільників, а варилися у власному соці. Їхня невинна співпраця кінчалася трагічно. Запідозривши у співпраці з КДБ, їх допитували есбісти і…і розстрілювали. Така трагедія торкнулася 26 осіб села. У 1948 році було призначено «Крука» районним керівником СБ. Після «Коваля», що був вбитий 1947р. «Крук» перейшов у підпорядковання крайового референта «Евгена». В рв.МГБ на обліку було зареєстровано два сексоти з с.Деренівки.
  За Деренівкою було закріплено трьох працівників МГБ: Никитенко, Барановського і Кардяшова. Всіми операціями керував начальник Нечепоренко.
  Остання акція підпільників у селі відбулася 06.08.1949р. У ночі озброєні підпільники підпалили хату, в якій ночували дільничний Іванов з коханкою Каською (мешканка с.Долини) і лейтенант Мішнєв. Через вікна закинули гранати і автоматними чергами розстріляли чекістів. Тоді теж загинув ястрибок Григорій Галонський, що охороняв хату.
  Коли підпільники села були знищені, влада взялася за організацію колгоспу і комсомолу. Майно сімей, вивезених у Сибір, забрали в колгосп, першим головою якого став Баран Григорій – пізніше Сокаль Степан, Стасишин Степан. У Довгому створено перший комітет КПРС. Першим комуністом села став Трач Григорій. В «Історії міст і сіл Української РСР» по Тернопількій області записано, що в Деренівці і Довгому 1951- 1952рр. було на обліку 10 комуністів і 41 комсомольців.
  Ці перші колаборанти допомагали відмінити відправу у церкві, нищити придорожні хрести і фігури. Один з комсомольців, щоб отримати посаду в колгоспі, зняв у ночі хрест із дзвіниці. Учителі слідкували, щоб учні не ходили колядувати на Різдвяні свята. У школі проводилася атеїстична пропаганда. У читальні (переіменовано на клуб) щовечора прокручували російськомовні фільми, які прославляли вождів влади, досягнення в науці, техніці, сільському господарстві Совєтського Союзу. Після фільму під радіолу проводили танці до пізньої ночі.
  Всі селяни «добровільно» вступили до колгоспу й працювали за трудодні, які не оплачувалися. Крім цього селяни були зобов’язані здавати за мізерну оплату молоко, м’ясо, платити податок за будівлі, корови, свині, пасіку, сад, а теж позичати державі позику на її розбудову. Про пенсію розмови не було. На колгоспному полі в ланці ніхто не міг поскаржитесь, бо такі розмови сіяли незадоволення. Такі розмови називали антирадянською пропагандою. У селі витав страх  перед можливими репресіями. В 1979р. у селі закрито  початкову школу. Сільську Раду перенесено в с.Довге. Колгосп з’єднано з Довгенським, пізніше прилучено й Залавський і Плебанівський. Деренівка стала присілком колись бідних і відсталих сусідських сіл.
  Ось таку ціну заплатила Деренівка за активну участь у визвольній боротьбі .
Перебудова і незалежна Українська держава

  Деренівка, як і всі села Галичини, прийняли цю подію з прихованою радістю і тривогою. Першим відчайдушним кроком села була боротьба за відкриття церкви. Пальму першості в цій безкомпромісній боротьбі треба віддати Кищак Юзьці, яка гуртувала небайдужих селян – збирала з ними підписи, оббивала пороги різних партійних чиновників, писала прохання в область, у Київ,– і самозваний церковний комітет отримав дозвіл на відправу Богослужіння.
  Один з відважних хлопців (Серафин Юрко) у ночі 1989р. прикріпив над клубом синьо – жовтий прапор. Голова сільради М.Шкоропад приказав його зняти. Кубів Василь привіз зі Львова прапор і 19 червня 1988 р. разом з Лучкою Оксаною і Костюком Григорієм організував зустріч односельчан, що в різні часи закінчили вищі навчальні  заклади. На сцені вперше висів подарований прапор. Вдруге таку зустріч оргкомітет організував через рік, 20 червня 1989р. На зустріч приїхав отець Збаращук Іван. Учасники обговорили проблеми села, написали звернення до Тернопільського облвиконкому і Верховної Ради України про допомогу селу у відкритті школи і будівництві об’єктів соцкультпобуту. Той же оргкомітет зробив спробу організувати в селі Товариство української мови.
  У той саме час Хомів Ілько проявив ініціативу і разом з Паралюшем С., Палідвором І., Тихолізом І. й іншими зробив дубовий хрест і встановив його при в’їзді до села на місці зруйнованого кам’яного (хрест було знищено за наказом голови колгоспу Попчука з допомогою працівника районної сільгосптехніки Носа, що тепер мешкає у м.Хуст Закарпатської області).
  Потім той же Хомів Ілько з оргкомітетом організував відновлення на цвинтарі могили підпільникам ОУН і спорудження нової могили січовим стрільцям. На обидвох могилах встановлено плити з прізвищами тих, хто загинув за Україну. Напис на кам’яній плиті могили січових стрільців вирізав Мирослав, син Хомів Ілька. Металеву плиту з написами прізвищ підпільників ОУН зробив у Львові і привіз у село Кубів Василь.
  Хомів Ілько на тому не зупинився, він організував церковний комітет з будівництва нової церкви. Перший камінь під фундамент якої заклали й освятили 14 червня 1992 року. Без проекту і інженерних знань, Хомів Ілько разом з активом села зібрав пожертви, організував односельчан і збудував нову церкву, краса якої не поступається іншим церквам Тернопільської області. Церкву освятили в день Покрови св. Богоматері, 14 жовтня 1998 року. Односельчани ще не оцінили праці й жертовності Хоміва Ілька, не віддали належної йому шани. Це все, як і слава, приходить тільки після смерті… Хоміва Ілька поховали 18.12.1999 року.
  Селяни спромоглися  зібрати  величезні кошти на будівництво церкви,  та не захотіли замовити й оплатити письмову пам’ятку про себе, – буклет з фотографіями для нащадків. Про будівництво читальні і її діяльність селяни з 4-х класною освітою (Микола Вовчок, Іван Тихоліз, Іван Кравчук й ін.) залишили письмову пам’ятку, яка зберігається в архівах Львова і Тернополя, а теперішні односельчани, всі з середньою і вищою освітою, на таке не спромоглися, а жаль…
  Згадка про ініціаторів будівництва нової церкви в «Нарисі історії села» за 1996 рік (В.К.) не відзеркалює титанічної праці й жертовності кожного учасника. В згаданім нарисі   порівнюються дати і вартість двох сусідніх церков сіл Довге і Деренівка. Це порівняння наводить на думку, що хоч церква в Довгому старша  від Деренівської і, на мій погляд, програє в конструктивному плані, однак селяни села Довге свої зусилля направили не на будівництво нової церкви, а школи. Таким чином вони зберегли перевагу над Деренівкою, сформувавши інтелектуальну еліту за рахунок учителів і сільради, чого не має Деренівка, що стала придатком  Довгого. Деренівка позбавлена перспективи розвитку на найближчі роки.  
  У 1995 році розформовано колгосп. Колгоспникам виділено земельні паї. Сільська Рада залишилася в с. Довге Головою сільради став син директора школи – Онишко. На церковну відправу у Деренівці щонеділі приїжджає священик з Мшанця – Кузь Василь. Біля церкви відкрито двокласну школу, в якій учителює односельчанка – Ольга Левицька. В дарунок школі В.Кубів передав чотири комп’ютери. Два з них тимчасово забрав Онишко для Довгенської школи.
  У селі з’явилась нова форма господарювання – «Орендар». Таким орендарем став виходець із Деренівки – Мирослав Грицишин, що об’єднав земельні паї більшості односельчан і  непогано господарює. Допоміг селу провести газопровід. Не мала заслуга в цьому Тарасюка, депутата Верховної Ради України з блоку «Наша Україна».
  Деренівка не може позбутися залежності від села Довге, яке скористалося адміністративним ресурсом і відхопило від неї понад 300 гектарів орної землі (за поінформацією С.Пістун), й розділило між своїми мешканцями. Негарно так поступати.
  Негарно так поступати ще й тому, що Деренівка – її мешканці протягом століть не стояли осторонь, коли вирішувалась доля нації. Про це свідчать списки односельчан у додатках: № 4,7,8,11.
  Деренівка втрачала генофонд через свою надмірну активність. Для прикладу приведу кілька фрагментів з біографій односельчан:
  
  Спадкова національна заангажованість.
  26 січня 1898 року в селі створено читальню «Просвіта»,
  засновниками якої були:
  
   1.Валер’ян Ганкевич – парох села, голова читальні;
   2.Іван Чегрин – начальник ( голова) громади;
   3.Іван Тихоліз – секретар управи;
   4.Микола Вовчок – заступник голови;
   5.Прокіп Кравчук – бібліотекар;
   6.Олекса Кравчук – член;
   7.Іван Кравчук – скарбник;
   8.Федір Кравчук – член;
   9. Стефан Лучка – заступник голови;
   10. Кирило Григор – заступник голови.
  
  Безперечно читальня тих часів була центром культурного відродження села. Тепер прослідкуємо фрагментарно за долею тих нащадків, що засновували читальню. Їх діти і внуки мимохідь були залучені до просвітницької діяльності,  які тим пишалися і відчували свою перевагу над ровесниками.
  Для наглядності зупинимося на перших п’яти прізвищах засновників читальні. Отець Ганкевич виховав шестеро дітей. Два сини воювали в УГА. Один з них Йосиф – загинув на фронті. Дівчата повиходили заміж і покинули село. Сім’я Ганкевича приваблювала студентів Львова і дітей інтелігенції з прилеглих сіл. Одна із дочок вийшла заміж за Сидора Голубовича, політичного діяча ЗУНРу. Помітного сліду в долі чи навіть пам’яті села сім’я Ганкевича не залишила, а жаль.
  Друга родина Чигринових таки залишила помітний слід. Голова громади Іван посприяв утворенню в селі читальні «Просвіта» і зібрав у перші дні діяльності 100 злотих на бібліотеку при ній. Його внук названий теж Іваном, виховувався на тих книжках. У 1940 році маючи неповних 19 років він став членом ОУН,Іван не заплямував у своїй революційній діяльності підпільника роду Чигринових. Такою була і його сестра Анна. Депортація сім’ї в Сибір не зломила їх .
  
  Чи такими патріотами будуть правнуки Івана Чигрина? (Прізвище Чигрина записано через «е» в доповідній записці від Деренівської Управи) Побачимо...
  Третя сім’я Тихоліза Івана. Його син Микола Тихоліз, у свої 19 років став воїном УГА, виховав сина Івана, що в молодості теж вступив у ряди допоміжної чоти патріотів. Про особливу роль у визвольних змаганнях за побудову української держави Тихоліз Теклі описала з любов’ю викладач Львівської політехніки – Софія Пістун.
  Доля четвертої сім’ї – Миколи Вовчка стає найбільше трагічною. Його внук Василь був найбільш освіченим у селі ї заснував осередок ОУН. Він загинув у нерівному бою за волю України як член районного проводу ОУН. Дочки його виховувалися без батьківського тепла у свєї тітки. В дитинстві вимушені були називати мамою свою тітку. Тепер вони проживають за межами Тернопільщини, та зберегли добру пам’ять про рідних і названих батьків.
  П’ята сім’я, – Прокопа Кравчука є однією з найстаріших у селі. Його син Микола в молодості воював у лавах Галицької армії. На долю внуків – Теклі і Степана випала теж тяжка доля. З дитячих літ вони захоплювалися патріотичною літературою з бібліотеки дідової читальні й стали  безкомпромісними націоналістами, пов’язавши своє життя з товаришами підпільної організації ОУН. Степан у 15- річному віці став членом «Юнацтва» ОУН. У 1944 році став активним членом воєнізованої сільської самооборони. Маючи природний організаційний дар, він був вожаком  у своїх ровесників. Степан тягнувся до знань, до професійної кар’єри. У 20-тирічному віці був приназначений начальником Деренівської залізничної станції. Всім підпільникам прилеглих сіл оформляв квитки на проїзд у потягах, ризикуючи своїм становищем. У 1948 році його призвали до Червоної армії. Нелюдське ставлення до українців спонукало його до організації з однодумців групи спротиву та самозахисту. Організація була розкрита і Степана засудили на 25 років у таборах ГУЛАГу, де він познайомився з Митрополитом Йосифом Сліпим і сином генерала Шухевича – Юрком. Звдяки  комунікабельності, доброму музичному слуху та голосу, він став душею табірників. Про це згадує  Юрій Шухевич.
  20 років табірного життя не зломили Степана. (П’ять років «свободи» подарувала йому «гуманна» совєтська влада). І ось він усміхнений життєрадісний, (немовби приїхав із міжнародних гастролей) виспівує з  Оленкою, дружиною Василя, колишнього однодумця з юнацьких літ, пісні воєнного часу на кухні однокімнатної квартири. А діти гостинних господарів, Олег й Зеня, з розкритими устами вслухуються в слова пісні: «Ось тут зібралась бідна голота…», «А хто з нас, браття, буде сміяться, того будем бить…»
  – А що далі робити? – запитують себе товариші.
  У будівельному технікумі секретар приймальної комісії абітурієнтів Шевчук з недовір’ям слухає Василя.
  Як? Просидів аж двадцять років ?
  Так! І ти мусиш йому допомогти, не тільки здати вступні іспити на заочний  факультет, а й вести його аж до диплому. Грошей не буде. Це твій борг перед політичними в’язнями за твоє членство в компартії.
  Веди його сюди, нехай подивлюся на твого героя.
  Степан зайшов. Лице обвітрене сибірськими морозами, випромінювало енергію і доброту. Шевчук вийшов з-за столу, підійшов до Степана, подав руку і довго вдивлявся в лице абітурієнта.
  Двадцять років…, – прошепотів Шевчук.
  Добре, ідіть пишіть заяву, а …біографію …того не пишіть. Працював на будівництві, – засміявся, – Василь знає як треба писати…  
  Писати про сестру Теклю важче, бо доля не пестила її ще з дитячих літ. Красива, енергійна, як і всі дівчата села, виконувала сільськогосподарські роботи на батьківському полі. Вечорами вишивала для себе і брата святкові сорочки, бо ж була учасником спортивного товариства «Луг» і церковного хору. Війна перервала ті мрії про щасливе дівування, бо кохати підпільника Таласа Івана в час совєтської окупації було небезпечно. Потрібно скриватися від людського ока. А потім… вагітність. Вагітність в екстремальних умовах  психологічно негативно впливала на вагітність. Ще важче виховувати було  самій двох дітей. Постійна боязнь за коханого, дітей, батьків, брата. Яким  потрібно допомагати – нагодувати, одягти, взути і обігріти  теплом. Недоспані ночі, тривожні дні і вечори – прийдуть, заарештують, висилять в Сибір. Людське співчуття не знімало болю але  жити треба  Жити і з тривогою споглядати як скапує життя її дітей що, росли без батькової опіки. Прізвище Таласа Івана занесено совєтською владою до списку «вороги народу». А дітям презирливо кинуто «бандеровци».
  Чи хтось, хоч тепер, згадає про ці страждання, які винесла на своїх плечах Текля – внучка першого бібліотекаря, який своїм патріотизмом торував хресну дорогу для своїх внуків і правнуків?
  Та хіба така доля спіткала тільки п’яти родин засновників,  читальні «Просвіти» ?
  Прослідкуйте долі родин 30-ти підпільників, що взяли зброю в руки для боротьби з окупантами, або долі 35-ти політичних в’язнів села, що в тюрмах і таборах згубили свою молодість.
  Нарешті згадайте поіменно родини, які за політичну діяльність своїх дітей чи сусідів перенесли нелюдські страждання  в далекому Сибірі. Хто їм компенсує втрачену молодість, втрачене життя.
  Хочеться вірити, що наша влада спроможеться згадати про тих, хто присвятив своє життя боротьбі за українську державу. Возвеличить їх, хоч тепер забезпечить їм старість.
  Вимагаємо від Росії і колаборантів  каяття, морального і матеріального відшкодування за геноцид.
  
За все в житті треба платити

    Біля церкви св.Духа, що на вулиці Коперника у Львові, зібралися батьки, родичі і друзі вихованців Духовної семінарії.На площі вишикувалися семінаристи. З корпусу вийшли викладачі і ректор Йосиф Сліпий. По вулиці проїхав трамвай і своїм дзеньканням нагадав, що він тут основний. Навіть ректор мусить на хвилинку замовчати, коли проїжджає трамвай біля Духовної семінарії.
  – Дорогі мої вихованці, ви зуміли в час літніх ферій одружитися, створити сім’ї. Я вас поздоровляю і благословляю на працю в парафіях, де ви станете  прикладом християнської моралі які і будети нести нашому народові, та прищеплювати любов до християнських цінностей серед своїх парафіян…
  Найтяжчу дорогу обрали ті, що відмовилися від подружнього життя і присвятили себе тільки службі Христові і рідному українському народові. Можливо в цю хвилину у декого  з вас виник  сумнів щодо вибору аскетичного життя у целібаті то можете вийти і сьогодні не висвячуватися, а через рік прийти сюди одруженими для висвячення.
  Організовані колони виходили маршем з площі до церкви св. Юри, де мало відбутись висвячення. В колоні йшов Іван Збаращук з надією, останньою надією, що його мрія – Дарка, дочка отця Глинського, покличе його. Вона стояла з батьком і сестрою Ольгою, не відриваючи від нього очей. Вона, як і він, знали що батько проти їхнього шлюбу. «Знайся кінь з конем а віл з волом». Не може родовитий священик Глинський згодитися на шлюб своєї улюблиної дочки Дарці з хлопським сином Іваном. Що скажуть люди, його товариші, як сват Данило, хлоп з хлопа, буде сидіти при всіх за столом на Різдво, чи інших оказіях. «Такого сорому мені не перенести», навертається одна думка, а друга насторожувала, навіть  лякала: «Згодься, бо колись пожалієш». Наступав кульмінаційний момент, Дарка й Іван чекали дива. Колона проходила мимо них, Дарка не стрималася. Істеричний крик заглушив дзенькіт трамваю:
  – Іване, не йди…, що ти робиш? Схаменися! Я…я…,– захлинулася в сльозах.. Батько стиснув сильно руку дочці. Оля пригорнула сестру до себе і разом заплакали. Іван вийшов з рядів колони.
  – Це залежить від тебе!…– Глинський опустив очі. Товариш потягнув Івана в стрій колони.
  – Візьми себе в руки, хіба ти не бачиш тирана, він не поступиться. Бог його ще покарає. Побачиш…
  Довге життя прожив у целібаті Іван Збаращук, працюючи священиком у с. Довге, Кобиловолоках, Теребовлі, Микулинцях. Він навчав парафіян християнських заповідей, виконував заповіт свого наставника – ректора духовної семінарії о.Йосифа Сліпого.
  Літом 1988 року після  панахиди  на спільній могилі підпільників, колишніх своїх товаришів, виступив отець Іван Збаращук з промовою, в кінці якої сказав:
  – Ви загинули як герої, а я.., а я, – спазми стиснули горло.– Я відступник, я зрадив свою греко-католицьку віру і перейшов на православну. Простіть мені, мої односельчани, простіть мені, товариші в могилі,  зраду своєї віри. Я слабодух,  побоявся тюрми, побоявся випробування долі. А мій наставник, мій краянин Йосиф Сліпий не побоявся, не зрадив Віри. Двадцять  тюремних років  не зломили його. Народжені плазувати, літати не можуть. Я зрадник, простіть мене сусіди, простіть мене, діти…
  Хлопці, що стояли поруч, підхопили його під руки і посадили на стілець. Він весь тремтів, по блідому лиці котилися сльози. Перед очима стояв образ Дарки.
  – Якби вона…якби вона була біля мене я не зазнав би такої ганьби…, – шепотів сам до себе з закритими очима.
  Опісля  про тих, що лежали в могилі, промовляв голова Теребовлянського РУХу.  Накінець взяв слово Яків.
  Українська весна відродження вплинула на активність  Деренівки. Зашуміло, забурлило і з вдячності за свободу селяни почали будівництво нової церкви поруч зі старою. Плебанію, де отець Глинський прожив коло 20 років, розібрано.Та в пам’ять про нього залишився тільки будинок «Просвіти» – читальня, з якої колись рекомендовано  післати на навчання Івана Збаращука.
  Деренівські мулярі зводять стіни церкви під керівництвом Хоміва Ілька. Місце свого дитинства оглядає поважна пані з далекої Америки – Дарка Глинська. Ось тут був наш сад, тепер – цвинтар, могили й хрести. Зупинилася біля однієї з могил і читає: «YITA ES OMNIO BREWE». Цікаво, хто таке в Деренівці міг написати? Дарка вийняла з сумочки хусточку, протерла напис: – «Тут спочиває о.Іван Збаращук»
  – Моя перша любов,– прошепотіла Дарка. Молилася і згадувала щасливе дитинство, студентські літа в селі й Тернополі, нереалізоване захоплення, сувору батьківську опіку та довгі поневіряння на чужині.
  Тут разом з сестрою Олею в 1941  році вона оплакувала смерть її нареченного – Петра Турули. Над братською могилою височить розкішний дуб, що  своїм корінням живиться  кров’ю і тілом  Петра.Та хіба тільки його? Ось таблиця «Вони загинули за волю України» Тут вони лежать… Може в цьому є теж вина нашого батька? Він їх вчив, він надихав їх на боротьбу за Україну. Він замість церкви будував читальню «Просвіти». І за це така дяка? Його останки лежать не на рідній землі, а в чужій Німеччині. Вся родина розповзлася по чужих куточках чужої землі, зазнавши лихоліття і поневірянь. Де правда? А може товариш Івана Збаращука наврочив, коли сказав біля церкви св.Духа: « Бог його ще покарає, побачиш».
  – Пане Хомів, мій батько з церковної каси забрав і віддав на будівництво читальні 400 злотих, а я їх повертаю і на будівництво нової церкви передаю 1000 доларів. Віддаю частину  і за свого швагра Петра Турулу, може і його вина  є, адже хлопців, тіла яких лежать поруч з ним в могилі, він виховував  разом з батьком. А нас може ще хтось згадає добрим словом у селі і, тут на єдиній могилі з нашого роду – бабусі Ольги Кмицекевич змовить «Отче наш».
  

Хтось мусить стати в оборону

  Навіяний мною песимізм хочу розвіяти розповіддю про загартованість 75-річної селянки з Моршина. Познайомився я з нею у 1968р. в Москві на квартирі свого товариша зі студентських літ у 1968. Її сина Красівського Зеновія третій раз судили за український «буржуазний» націоналізм. Пані Юля тимчасово зупинилася в сина Мирослава, їдучи, як мені сказала: «На Колиму до дочки, там заховають мої кості, бо на Україні мені місця нема».
  – Пані ,чому так жорстоко доля обійшлася з Вами? Чи тепер не жаль Вам?
  – Ні, пане, мої діти по – іншому поступити не могли. У нашій хаті за Польщі була читальня «Просвіти». Вона їх виховала. Всі вони стали націоналістами. Два сини загинули у підпіллі. Я пишаюся своїми синами. Бо хтось мусив стати в оборону свого народу. Бо…, бо якщо народ не має оборонців – він пропащий. Христос терпів за народ і вибрав на таку дорогу моїх синів. Я не шкодую… Я пишаюся своїми синами. Ні один з них не став зрадником. (Часопис ЗВУ 03.011.2001.(В.К.))
  Ось де наша сила…У тому числі моральна сила Деренівки. Слава їй! Я пишаюся своїм селом. Бог мене оберіг для того, щоб я своїми спогадами сплатив борг перед тими, котрі впали жертвою, і тим хто на своїх плечах виніс тяжкий хрест боротьби з окупантом. Репресії, шантаж, провокації, катування і смерть не зломили односельчан. Вони вистояли й не народили зрадників.
  – Ще  мушу згадати. Сім’ю, яка не склала руки, а в супереч долі подала приклад як побороти приречиність, як допомогти собі іншим  влаштувати гідне життя. Це – сім’я Стасишин (Качорових). Стасишин  Андрій появився у Деренівці на початку 18 століття десь з Підкарпаття. (У Францсканській метриці за 1829 рік нема прізвища Стасишин). На хресті над могилою Андрія записано рік смерті – 1883. Його син – Степан (1849 – 1918) був дуже підприємливим і заможним господарем. А теж славився як добрий шевць. Свої садиби  батько з синами спорудили на окраїні села. Працею своїх рук вони розбагатіли.  Степан став дорожнім майстром – під його  керівництвом вимостили першу кам’яну дороги в селі. Протягом кількох років був війтом. Ініціював і спонсорував спорудження моста над річкою Серет у 1910 році. Степан був дуже побожний, зумів виховати дев’ять дітей: Романа, Пилипа, Андрія, Григорія, Якова, Івана, Петра, та двох дочок Марію і Теклю. У першу світову війну загинув Андрій – стрілець УГА. Яків – воїн австрійської армії потрапив у полон до російської армії, помер від ран у Петербурзі, де й похований. Роман повернувся з фронту без руки і залишився господарювати разом з Петром у батьківській хаті. Петро у перші дні війни потрапив у полон до італійців. Після війни повернувся додому, одружився і виїхав до Канади на заробітки. За зароблені гроші докупив поля і став господарювати. Всі діти Степана були національно свідомими. В домашній скрині збереглася червоно – зелена крайка з вишитим жовтою ниткою написом «Товариство Січ в Деренівці 1906 рік».
  – Найбільший слід у селі залишили Іван – воїн УГА і Петро. Обидва мали затятий амбітний характер. Іван брав активну участь у формуванні товариства «ЛУГ». У час першого приходу совітів керував будівництвом і експлуатацією бурякопункту. Брат Петро (1896 – 1985) під час німецької окупації став солтисом і разом з племінником Стасишин Степаном ініціював і провів у селі  електричне освітлення. У 1944 році його мобілізували до Червоної армії. Після демобілізації Петра арештували і засудили на 10 літ, а дружину, доньку Стефу та двох синів Павла і Петра  вислали на Урал. Старша дочка Марія створила, у час депортації батьків, окрему сім’ю  і залишилася в селі. Її сини Петро і Мирослав при незалежній Україні стали фермерами – успішно орендують 300 гектарів паїв своїх односельчан та й утримують свій парк сільгосптехніки і тваринницьку ферму. В 2003 році за їх ініціативою та сприянням у селі проведено газомережу. Ініціативність передана генами від прапрадіда Андрія турувала собі дорогу через всі покоління і вихлюпнула сьогодні на очах всього села. Щасти Вам, Боже! (Фото №45).
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
ШОСТА ЧАСТИНА
Додаток №1
   Йосифівська метрика з 1789 р.
   (Написана мовою німецькою, готика)  
    
  
   1. Андрусиха (вдова)            
   2. Котун Іван                          
   3. Пістун Іван                        
   4. Бендериха (вдова)              
   5. Шумада Лесько                  
   6. Гуньків Гринько                
   7. Гуньків Остап                    
   8. Косьцюк Матвій                
   9. Гунькова Михайлина        
   10. Костюк Амброх                
   11. Польовий Ладзо                
   12. Блащин Михаїл                  
   13. Дзідичин Гринько            
   14. Нерозбірно ?                      
   15. Григоришин Іван              
   16. Пуневич Іван                    
   17. Цимбалістий Іван              
   18. Не зрозуміло                    
   19. –––––»–––––––                          
   20. Польовий Іван                  
   21. Палідвор Степан              
   22. Затупериха (вдова)            
   23. Серафин Гринько            
   24. Палідвор Степан              
   25. Чегрин Кондрат              
   26. Погорівка Микола            
   27. Чегрин Гринько              
   28. Корицький Процко          
   29. Паньків Дацко                  
   30. Кравець Гринько            
   31. Баран Іван                        
   32. Баран Дацко                    
   33. Погорівка Степан            
   34. Поздик Тимко                
   35. Кашин Василь
36. Панас Пилип
37. Панас Федько
38. Панас Іван
39. Марцінів Степан
40. Солтис Міхал
41. Шкугра Микола
42. Туркула Іван
43. Чуєків Процко
44. Чуєків Гринько
45. Петовий Петро
46. Шкугра Тимко
47. Вовк Іван
48. Грик Іван
49. Коган або Кочан Іван
50. Школьний Михаїл
51. Вовк Василь
52. Муравка Максим
53. Сокаль Ладзько
54. Прус Тимко
55. Черчек Федько
56. Кляпітура Іван
57. Пошкового Микита
58. Спужак Яцко
59. Сокаль Дацко
60. Ляско Михаїл
61. Шкоропат Демко
62. Підлісний Іван
63. Підлісний Яцко
64. Спужак Панько
65. Шарків Микола
66. Шкоропат Процко
67. Шарків Степан
68. Пістун Йосиф
69. Боровий Тимко
  
  
  
  
   Додаток 2
  
   Минуло 40 років, відійшло з життя ціле покоління і метрика
   Францісканська за 1829 р. записала нові прізвища.
  
   №    Номер   Прізвище, ім’я                                      №     Номер        Прізвище, ім’я
   п/п   дому                                                                     п/п     дому
  
   1       1          Андрунішин Степан        
   2       5          Амбощишин Іван            
   3     74          Атаманюк Гринько          
   4     30          Баран Гринько                  
   5      33         Боровий Гаврило              
   6      95         Боровий Федько              
   7      99         Боровий Яким                  
   8      97         Боровий Іван                      
   9      21         Чегрин Тимко                    
   10    76         Холод Йосип                    
   11    10         Дідич Гринько                  
   12    46         Дяків Василь                    
   13     71        Джавала Гжесько              
   14   106        Двір                                    
   15  б\ №       Громада                            
   16     4          Паньків Гринько              
   17      9         Гуньчиха (вдова)              
   18    19         Григоришин Іван              
   19   45          Грицишин Андрій            
   20    54         Гуньків Іван                        
   21    69         Гаврилишин Дмитро          
22    85         Грик Гринько                    
23     93        Грицишин Василь              
24   103        Грицик Антін                      
25      3         Костюк Данило                  
   26      8         Костюк Іван                        
   27    24         Конолуп Тимко                  
   28     26        Корицький Дацко                
   29     42        Крупецький Левко              
   30     64        Кляпітура Іван                    
   31     78        Кіщак Луць                          
   32     86        Конолуп Йосип                    
   33     87        Кіщак Стах                            
   34     88        Костюк Степан                      
   35     91        Коновалів Степан                  
   36     94        Корицький Кирило              
   37     96        Котів Іван                              
   38       6        Лупіїв Антін                            
   39      65       Лупіїв Михаїл                          
   40       2        Михальків Семко                    
   41     25        Михальків Йосип                    
  
  
  
   42        27           Михальків Савка
   43        37           Марцінів Яцко
   44        73           Муравка Онуфрій
   45        44           Михальків Стах
   46        92           Мороз Федько
   47      101           Малєвич Василь
   48        11           Пістун Гринько
   49        16           Пружеляк Матвій
   50        14           Пружеляк Панько
   51        17           Палідвор Іван
   52        20           Польовий Гаврило
   53        22           Погорівків Лесько
   54        23           Паньків Тимко
   55        29           Погорівків Іван
   56        31           Поздик Павло
   57        34           Панас Павло
   58        35           Панас Яцко
   59        36           Пістун Петро
   60        38           Прус Стах
   61        41           Польовий Ілько
   62        50           Панас Андрух
   63        59           Панас Петро
   64        60           Палідвор Роман
   65        61           Прус Тимко
   66        63           Палідвор Демко
   67        77           Пістун Гнат
   68        82           Глинський Антін
   69        84           Поздик Процко
   70        89           Поздик Панько
   71        90           Палідвор Тимко
   72       104          Пунь Кіндрат
   73       105          Поздик Антін
   74        13           Рута Павло
   75         7            Серафин Федько
   76        12           Спужак Корній
   77        15           Скоропадюк Корній
   78        18           Серафин Гринько
   79        28           Скоропадюк Федько
   80        32           Стахів Ясько
   81        39           Шкугра Ясько
   82        43           Серафин Андрух
  
  
83      48      Шиманський Роман                 84      49      Шевчук Андрух                       85      55      Шкугра Василь                       86      56      Щкугра Процко                      87      57       Сокаль Тимко                         88      58       Сокаль Процко                     89      62       Шкугра Іван                           90      67       Спужак Міхал                      
   91      68       Сокаль Матвій                      
92      75       Сердечний Федько                93      79       Шкугра Іван                           94      80       Шарків Міхал
   95       98      Сковронський Стах
   96      102     Сердечний Данило
   97       40      Туркула Гаврило
   98       47      Тихоліз Амброх
   99      66       Туркула Гнат
   100    51       Вовк Гринько
   101    52       Вовк Іван
   102    53       Вовк Микита  
   103   100         Вовк Пилип
   104    70           Зубик Гринько
   105     72          Затупка Андрух
                  
Гри цівка

1     101        Андрунішин Степан                                 2       72        Бартків Владик                                         3     100        Іванів Міхал                                             4     103        Іваноско ( вдова)                                      5       61        Косцюк Федько                                        6       81        Кравців Панько                                      
7       99        Котик Панько
8       91        Лаврентій Іван
9       60        Сокаль Семко
10     66        Савчишин Данило
11     78        Слупський Василь
12     94        Сердечна Гандзя
13     93        Трояновський Мар’ян


Додаток 3

Мешканці села Деренівка, що виїхали за кордон до і після 1920р.
(При австрійській, польській і німецькій окупаціях)


Прізвише, ім’я
по батькові

дому
Рік нар.
Куди виїхав 1. Андрусишин Анастазія                                  1 25.10.1909 Канада 2. Андрусишин Василь                                     2 04.09.1875 –»– 3. Андрусишин Іван                                                                              3 1871 –»– 4. Андрусишин Текля Іванівна                        3 11.01.1901 –»– 5. Нафостович Григорій                                    3 25.06.1893 –»– 6.  Андрусишин Анна                                   3 4.05.1896 –»– 7. Нафостович Марія Григорівна                     3 23.08.1919 –»– 8. –»– «––         Емілія                                                  3 8.08.1921 –»– 9. –»– «––         Текля                                        3 12.07.1923 –»– 10. Андрусишин Микола Іванович                   3 22.09.1911 –»– 11. Марцінів Микола                                       3 18.12.1896 –»– 12. Савчук Софія Максимівна                         10 7.07.1918 Німеч. 13. Дацків Павло                                               10 4.01.1914 –»– 14.  Татарчук Стах                                          18 13.01.1897 Канада 15.  Рута Анастазія                                          18 19.05.1888 –»– 16.  Костюк Іван                                               20 25.08.1923 –»– 17.  Василик Павло                                          22 28.03.1921 Німеч. 18.  Галонський Григорій                               27 13.10.1921 Німеч. 19.  Польовий Теодор                                      50 03.06.1909 Канада 20.  Стельмащук Петро                           37 18.07.1877 –»– 21.  Козіцкий Василь Барткович                   65 11.10.1910 –»– 22.  Марцінів Микола                                     70 18.12.1896 –»– 23.  Чернець Григорій                                     72 17.08.1878 –»– 24.  Кравчук Кирило                                79  –»– 25. Кравчук Яків                                               79 04.05.1902 –»– 26. Литняк Іван Якович                                   89 29.04.1905 –»– 27. Лучка Йосип Васильович                         92 27.06.1909 –»– 28. Лучка Микола Васильович                        92 27. 06.1916 –»– 29. Григор Степан                                                      100 12.10.1902 –»– 30. Кравець Гаврило                                      112 06.04.1868 Аргент. 31. Кравець Катерина Гаврилівна                 112 27.09.1868 –»– 32. Кравець Степан Гаврилович                  112 25.01.1910 –»– 33. Доскоч Павло                                            113 09.07.1878 Канада 34. Кравчук Павло                                          118 27.12.1909 –»– 35. Муравка Микола                               119 11.12.1856 –»– 36. Русин Іван (батько Франки)                     119 15.0 9.1890 –»– 37. Тихоліз Лука Іванович                                                                120 1890 Канада 38. Тихоліз Катерина Іванівна                      120 14.12.1910 –»– 39. Тихоліз Павло Іванович                         120 18.0 3.1926 Англія 40. Гумінецький Іван                                      121 15.06.1911 Канада 41. Сердечний Роман                                   124 02.05.1912 Аргентина 42. Щербатий Іван Пилипович                       126 03.01.1901 Канада 43. Щербатий Григорій Пилипов                 126 17.04.1905 –»– 44. Серафин Кость Петрович                         138 21.0 5.1881 –»– 45. Сокаль Теодор Іванович                          145 03.12.1901 –»– 46. Палідвор Текля-Круковська                   148 20.0 7.1897 –»– 47.  Палідвор Стефанія                                    148 01.0 9.1898 –»– 48.  Палідвор Анастасія                          
(там де Женило-Пухняк )                        148 18.10.1901 –»– 49. Вовк Степан                                             153 30.0 9.1896 –»– 50. Муравка Іван ( Рудань)                              155 20.12.1902 –»– 51. Зарусінський Іван                                     156 01.10.1896 –»– 52. Вовк Яків                                                   164 01.04.1886 –»– 53. Палідвор Іван                                              194 25.10.1896 Аргентина                                                                                                                                
   Додаток 4
   Учасники Української Галицької армії, вихідці с. Деренівка.
    (повернулися до села після 1918 р.)
  

  
  
   1 Андрусишин Іван                
   2 Боровий Іван                        
   3.Ганкевич Зеновій                
   4.Грицишин Атанас                
   5.Бундзеляк Петро                  
   6.Кравчук Андрій                    
   7.Кравчук Микола                  
   8.Кравчук Степан                    
9.Кравчук Іван                        
10.Маловський Григорій    
   11.Панас Григорій      
   12.Пістун Яків      
   13 Поздик Григорій
   14 Сташків Григорій
   15 Стасишин Іван
   16 Стасишин Пилип
   17 Тихоліз Іван
   18 Тарнала Петро
   19 Тихоліз Григорій
   20 Тихоліз Василь
   21 Тихоліз Микола
   22 Хомів Степан
   23 Шкугра Григорій
   24 Шкугра Григорій
  



Список мешканців села, що перебували в Українській Галицькій армії і загинули в бою з польською армією в 1918 – 1919 рр.


1. Боровий Дмитро                                                        
2. Ганкевич Йосип                                                          
3. Дацків Іван (інтернований, помер у таборі)                                                          
4. Костюк Михайло                                                                                                              5.Кравчук Йосип                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       6.Палідвор Дмитро                                                                                                                7.Мороз Степан (інтернований, помер у таборі)
8. Палідвор Григорій
9. Польовий Іван
10. Семків Григорій
11. Серафин Іван
12. Серафин Михайло
13. Сокаль Григорій
14. Стасишин Андрій (інтернований, помер у таборі)
                                                                
                                      
   Додаток 5
  
   Список членів ОУН та їхніх симпатиків із села Залав’я, заарештованих у квітні 1941 р., що були розстріляні в червні 1941р. у Тернопільській тюрмі.
  

1. Брездень Іван                    
2. Брездень Тимофій            
3. Гачкевич Михайло          
4. Гачкевич Микола            
5. Гайовський Павло          
6. Кубішин Іван –
єдиний був звільнений.                


7. Летняк Іван    
8. Панас Петро                   9. Сосній Михайло            10. Спужак Федір               11. Хомів Михайло
12. Панас Петро
13. Шугин Степан.    
  
14. Сосній Михайло
15. Спужак Федір
16. Кубішин Михайло
17. Якимів Мирослав  
                                                                                                                    
  
  
  
  
  
  
Додаток 6
Список мешканців села Деренівка, що були мобілізовані у совєтську армію
у 1940 – 1944 р.р. і загинули на війні
Прізвище і ім’я
Дата народження і смерті    
   Місце поховання
    
1. Аморгович Ігнац                                        
2. Боровий Григорій                                                
3. Бундзеляк Іван                                                      
4. Вовчок Василь Григоров
5. Григор Микола («К Пам’яті»).                            
6. Григор Степан  («К.Пам’яті»).                            
7. Грицишин Іван                                          
8. Грицишин Григорій                                            
9. Грицишин Йосип  («К Памяті»).                        
10. Грицишин Степан                                              
11. Гуран Олекса  («К.Памяті»).                              
12. Дзюрман Павло                                                  
13. Збаращук Степан                                    
14. Кляпітура Іван                                                  
15. Корицький Григорій                                          
16. Костюк Степан                                                  
17. Козіцький Степан    
18. Костюк Лука                                          
19. Котик Григорій                                        
20. Кравчук Михайло                                  
21. Кравчук Максим                                    
22. Кравчук Василь                                      
23. Кравчук Микола                                                
24. Кушла Володимир                                  
25. Лучка Михайло                                        
26. Мороз Григорій                                      
27. Облуковський Петро                              
28. Палідвор Григорій                                  
29. Палідвор Лука                                        
30. Панас Степан                                          
31. Польовий Ілля    
32. Польовий Микола                                    
33. Пружеляк Лука                                      
34. Пунь Іван                                              
35. Пунь Степан                                          
36. Стасишин Степан                                  
37. Сташків Степан                                    
38. Тихоліз Степан                                      
39. Трач Григорій                                      
40. Трач Микола                                        
41. Трач Петро (Мобіліз.1940 р.)        
42. Туркула Дмитро
43. Туркула Мирон (розстріл.НКВД)    
44. Чернець Степан                                    
45. Шкугра Петро                                      
46. Шкугра Федір                                      
47. Підборачинський Степан                    
48. Сокаль Василь                                      
49. Дацків Григорій                                  
50. Левицький Михайло                            
51. Литняк Василь                                      
52. Шарко Василь                                      
53. Андрусишин Микита                                    
54. Бундзеляк Григорій                                      
55. Кляпітура Василь                                        
56. Коробка Григорій                                        
57. Костюк Федір                                                
58. Кривицький Михайло                                  
59. Сольник Андрій                                                                        
56. Хома Лука                                                                                                                      
9.02.1907 – 1941
1923 – 25.01.1945
1907 – 08.11.1945
1926 – 28.01. 1945
1907 –  26.11.1944
1910 – 02.02.1945
20.06.1894 – 1944
1906 –1944
1908 – 07.1944
1923 – 03.1943
1906 – 25.01.1945
1912 –19.03.1945
31.01.1901–1944
1912 – 09.03.1945
1909 – 1944
1897 – 03.08.1944
1897 –  03.08.1944
01.05.1900 – 20.01.1945
6.03.1910 – 16. 02.1945
27.09.1902 – 04. 1945
21.04.1902 – 14. 09.1944
23.04.1914 –1944
1899 – 1944
26.12.1921 – 1944
13.11.1903 – 07.1944
09.02.1918 – 05.1945
28.08.1916 –
10.05.1925 –  01.11.1944
29.14.1903 – 07.1944
23. 03. 1921 – 02.04.1945
26.03.1909 – 1944
6.11.1913 – 15.04.1945
05.05.1923 – 04.03.1945
15.02.1908 –  5.04.1945
10.09.1914 – 21.01.1945
25.04.1909 –  20.11.1944
05.12.1919 – 1945
21.02.1908 – 1944
05.08.1914 –                                  17.11.1911 –  20.02.1945
26.02.1919 – 06.1944
03.09.1905 – 1944
31.08.1921–  05.1944
26.09.1919 – 1944
13.03.1924 – 22.11.1944
26.04.1905 –  22.10.1944
13. 06. 1907 –19. 01.1945
02.11.1907 – 1944
   23.08.1916 –
3.03.1927 –  1949
16. 08. 1915 –
22. 09. 1919 –
1900 – 22.08.1944
1918 – 1945
1914 – 18.12.1944
1926 – 14.10.1944
1909 – 17.03.1945
1915 – 16. 09. 1944
– 29.09.1944
1905 – 20.09.1944
(кн.п:– Рава Руська)
Латвія
Польща
Сх. Прусія
Росія
Сх. Пру сія
(к.п.– пропав.без вісти)
–––» ––– »––
–––» ––– »––
–––» ––– »––
Сх. Прусія
Польща
Марійська АРСР
Польща
( кн.п.– пр.б).
–––» ––– »––
–––» ––– »––
Польща
Польща

Сх. Прусія
(Кн.п. пр.б.)
–––» ––– »––
Польща
(Кн.пр.б)
–––» ––– »––
–––» ––– »––
Латвія
(К.п. п.б.)

–––» ––– »––
Німеччина
Калінінград
Польща
Польща
Литва
Німеччина
(К.п. п.б.)
–––» ––– »––
Польща
(К.п. п.б)
–––» ––– »––

?
Литва
Чехословаччина
Польща
?




Латвія
Німеччина
  
Литва
Польща
Естонія
Латвія
Латвія

Додаток 7
   Список політичних в’язнів села Деренівка
  
    
   1.Бойко Василь                                                  
   2.Боровий Іван                                                    
   3.Грицик Іван                                                      
   4.Грицик Михайло Іванович                            
   5.Грицишин Анна Григорівна                          
   6.Грицишин Іван Пилипович                            
   7.Грицишин Михайло Іванович                        
   8.Джурба Петро                                                  
   9.Дацків Григорій «Забіяка»                              
   10.Дикайло Пилип                                                
   11.Кляпітура Володимир Іванович                    
   12.Кравчук Максим                                              
   13.Кравчук Степан Іванович                                
   14.Кубів Василь Григорович                              
   15.Литняк Дмитро                                                
   16.Лучка Йосип                                                    
   17.Марцінів Денис                                                
   18.Мороз Григорій Семенович
   19. Мороз (Шкугра) Катерина Іванівна
20. Мягкота Василь Йосипович
21. Панас Михайло Григорович
22. Поздик Дмитро Григорович
23. Поздик Степан Григорович
24. Польова Анастасія
25. Польовий Григорій Іванович
26. Пружиляк Василь                                              
27. Серафин Степан Константинович
28. Сердечний Микола
29. Стасишин Іван Степанович
30. Стасишин Петро Степанович
31. Туркула Мирон Лукич          
32. Турула Петро
33. Федчишин Михайло Петрович
34. Шкугра Григорій Федорович
35. Щербата Анна Пилипівнв
36. Чернець Іван
    
                      
Примітки:
Станом на 1 січня 2005 р. залишилися в живих колишні політв’язні
під номером даного списку:  14, 16, 20, 24, 25, 35.
Загинули в тюрмі : 1, 3, 4, 10, 15, 23, 28, 31, 32.
Живуть у селі: 14, 25.  Поховані в селі: 5, 6, 8, 9, 27, 29, 30, 32, 33, 34,  36.
  
                                                                                                                                      Додаток 8
  
Список членів ОУН і їх симпатиків, що загинули у воєнні й післявоєнні роки.
  
1. Бунзеляк Стефан Петрович                            10.07.1922 – 25.11.1945 2. Вовчок Василь Михайлович «Донець»         29.07.1916 – 12.04.1946 3. Войтович Григорій                                          09.08.1894 – 01.09.1944 4. Грицик Михайло Іванович                             29.07.1885 – 18.07.1945 5. Гуменюк Іван Дмитрович «Підкова» 02.04.1923 – 26.11.1945 6. Гуменюк Степан Дмитрович                          29.08.1928 – 28.03.1944 7. Декайло Пилип Іван