Народ завжди наділяв вітер людськими рисами. Звідки беруться вітри? Де вони зароджуються? Давні люди припускали, що по чотирьох кінцях світу стоять чотири чоловіки з товстими губами і довжелезними вусами. Разом вони дмухали — коли сильніше, коли слабше.
Зустрічається в легендах образ сердитого діда з дванадцятьма сестрами-помічницями. Щоб не накликати бурі чи негоди, діда треба задобрювати.
Красивіша версія, на мою думку, та, що пояснює походження вітру диханням землі. Тому й відчуваємо при кожному пориві вітру пахощі квітів чи свіжість прохолодної води. Погано було, коли дув сильний вітер. Він міг завдати людям чимало шкоди. Однак погано, коли й вітру не було. Без вітру ніяк не обійтися. Він допомагав віяти зерно, рухати крила вітряків, напинав вітрила морських вітрильників.
Здавна люди ділили вітри на добрі і злі. їх намагалися задобрювати. Вітрові жертвували хліб, крупи, залишали святкові страви. Вітер запрошували до себе в гості, особливо тоді, коли він був необхідний у господарстві.
Добрі вітри, за віруванням пращурів, могли ставати у пригоді в ролі чарівних помічників. Чимало таких звертань до вітрів можна зустріти в народних та літературних казках.
До злих вітрів здавна належав вихор. Його уявляли чорним або вогненним стовпом. Вихор жив у полі або у скелі. Він постійно перелітав з місця на місце. Подекуди вважали, що він приносить посуху, бурю, дощ або громовицю.
Вітер — часто вживаний образ у давніх легендах українців.