Мне Джоконда кажется вечной. Вечен пейзаж за ее спиной, его серовато-голубая холодность и таинственная дымка, вечны непринужденные складки платья Моны Лизы, вечна ее мягкая, загадочная и бесконечно женственная улыбка. Как будто она существовала всегда, смотрела на людей из рамы картины и терпеливо ждала смены века. Ждала, пока человек поверит в себя, раскроет все возможности своего тела и разума и станет свободным. Именно с таким настроением и в такую эпоху писал ее Леонардо да Винчи. И, судя по мудрости и уверенности ее взгляда, этот день настанет. А до тех пор Джоконда будет ждать в своей терпеливой мудрости, даря все новым поколениям загадку своей улыбки.
УВАГА! ЦЕ АРХІВНИЙ РОЗДІЛ
Цей розділ давно закритий, більше не оновлюється і не підтримується.
Він збережений на сайті лише як архів старих матеріалів.
Читайте українську літературу — вона краща!
Увага! Цей розділ сайту закрито. Він більше не підтримується.
Для читачів актуальний розділ із прикладами шкільних творів доступний за посиланням: https://www.ukrlib.com.ua/sochm/.
Для читачів актуальний розділ із прикладами шкільних творів доступний за посиланням: https://www.ukrlib.com.ua/sochm/.