А ми / Розлізлися межи людьми… Брати на панщину ходили, / Поки лоби їм поголили! …Сестри в наймах виросли чужії, / У наймах коси побіліють, / У наймах, сестри, й умрете!".
Образи та символічні образи:
- Паничі ― це узагальнений образ тих, хто малює "тихий рай" ― "хатину в гаї" як ідеал. Сліпі, байдужі, лицемірні естети, сидячи в комфорті й ситості, вони творять сентиментальну поезію, не маючи ані найменшого уявлення про сільську реальність.
- Хатина мала би бути найтеплішим і найріднішим місцем. Втім автор пише про те, що бачив у ній він справжнє пекло, адже життя було важким і бідним. Символ облудної ідилії, що приховує трагедію.
- Мати ― втілення любові, лагідності, жертовності, а також зламаної жіночої долі.
- Діти як символ загубленого майбутнього.
- Батько, сестри, брати ― персоніфіковане страждання, знищене дитинство.
- Образ Бога тут гротескний: небесний суддя, який мав би бути захисником, у вірші перетворюється на саркастичного глядача або, що ще гірше, співучасника, який радиться з експлуататорами.
- Пейзаж (ставочок, гай і верби), рідну землю, подаровану Богом, поет описує з надзвичайною ніжністю; її якраз він і вважає "раєм"
- "Пекло" — символ злочинного кріпацького безправ'я, зламаного людського життя.
Примітки та корисна інформація:
Найраніший відомий текст — автограф у "Малій книжці", до якої вірш переписано в Оренбурзі на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня (дня арешту поета). Вперше надруковано у "Кобзарі" з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина (м. Прага, 1876 р.) та в журналі "Правда" (м. Львів, того ж року).
Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри!.. У наймах, сестри, й умрете! ― рідні брати поета Микита і Йосип не служили в армії, а сестри (Ярина й Катерина) не наймитували; Шевченко узагальнює реальні факти зі свого життя до типової соціальної картини, прагнучи передати страждання усього народу, часткою якого була і його родина.