Літературний рід: лірика.
Жанр: послання, посвята.
Напрям, течія: романтизм із елементами реалізму.
Тематичний різновид:громадянська лірика з елементами медитативної.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 4-стопний хорей.
Римування: перехресне (абаб).
Строфа: нестрофічна будова.
Провідний мотив, мотиви: "уроки минулого для майбутнього", "роль митця", "історичне безпам'ятство".
Тема: роль Г. Квітки-Основ'яненка як митця, історика, патріота для українців; доля України, історичне безпам'ятство; самота на чужині.
Ідея: утвердження думки про патріотичну місію митців і про небайдужість як суспільну позицію особистості-патріота; уславлення славних часів козаччини й ностальгія за ними; возвеличення народу як безсмертного у своїй мові, культурі; утвердження думки про важливість урахування уроків минулого в побудові майбутнього.
Композиція (зміст): змалювання сумного становища України після занепаду козацтва — утвердження позиції, що "наша дума, наша пісня не вмре не загине" — нарікання ліричного героя на Московщину-чужину й своє безсилля — звернення до Г. Квітки-Основ'яненка продовжувати "співати" історію народу — бажання ліричного героя ще раз відвідати батьківщину хоча б перед смертю.
Художні засоби, стилістичні фігури: антитеза, анафора, персоніфікація, іронія, епітет, порівняння, метафора, синекдоха, тавтологія, риторичні фігури (звертання, оклик, питання), фразеологізм, прислів'я.
Образи та символічні образи: людей: ліричний герой, який перебуває на чужині; батько, друг — Г. Квітка-Основ'яненко; пращури-козаки; природи: пороги, чайка, степ, Дніпро, море; предметів і явищ: Україна, могили, дума, пісня, Московщина, Січ.