Так, у цій читанці після ознайомлення учнів із оповіданням М.Ломаницького "Ведмежа пригода" дається ряд таких пояснень:
"Говерля — найвища гора в Карпатах на Гуцульщині; полонина — на верхах гір положені пасовиська, де пасуться вівці і корови;
стая, стаї, стаєю — будиночок для вівчарів;
плай, плаю, плаєм — стежка в горах;
ялиця, ялиці, ялицею — рід шпилькового дерева" [36, 118].
До вірша "Три сотні під Крутами" В.Завадовича подається система запитань змістового значення:
"В якому році був бій під Крутами?
Що сталося того року в Києві?
Скільки студентів загинуло за українську державу?
Як згадують їх нині?" [37, 80].
У підручнику є кілька розділів на закріплення маловідомих або й невідомих слів — "Повторення словництва" та "Вправи в писанні й уживанні слів". У кінці посібника в розділі "Словникові вправи " для закріплення за алфавітом подаються раніше засвоєні слова. Як і в підручниках М.Дейко, граматичні вправи виконуються у процесі читання й аналізу художнього чи публіцистичного твору.
Різноманітні вправи, цікаві завдання, насиченість текстів читанки українознавчими фактами активізують пізнавальну діяльність дітей, допомагають опанувати лексичний склад української мови та запам'ятати її граматичний лад.
З плином часу, зі змінами концепцій навчання, під тиском асиміляційних процесів, у середовищі українців західного світу гостро постали питання про інтенсифікацію вивчення української мови українськими дітьми з метою збереження національної ідентичності і плекання національних цінностей у країнах поселення. У кінці-80-х-на початку 90-х рр. ХХ ст. у Канаді педагогом О.Білаш було розроблено програму "Нова" для інтенсивного вивчення української мови як другої, чужої. Кардинально важливим тут є те, що вивчення української мови відбувається на уроках у межах тижневої канадської двомовної (українського-англійської) школи [38]. Отже, дітям не доводиться перевантажуватись, а батькам і вчителям займатись надмірною експлуатацією патріотичних почуттів вихованців щодо необхідності вивчення, як не парадоксально, тепер уже нерідної для більшості з них мови.
Основними науково-методичними засадами цієї програми стали ідеї про те, що:
— це вперше розроблена методика навчання української мови неукраїномовних дітей;
— усне мовлення забезпечує певний словниковий лексичний запас, стає основою для засвоєння писання і читання, "суспільних студій" українською мовою;
— до вивчення беруться виключно цікаві і важливі для дітей теми перш за все з оточуючого життя, а також з українознавчої тематики;
— для розвитку зв'язного мовлення дітям пропонується серія книжок із короткими цікавими й багато ілюстрованими розповідями;
— у навчанні активно використовується ігровий підхід, розв'язування ребусів, активні діалоги, співи тощо.
За таких умов навчання стає цікавим і захоплюючим. Програма розрахована з першого до шостого року навчання [39, 10-11].
Питання, яким чином така методика впливатиме на вивчення української літератури та на зміст підручників, на сьогодні залишається відкритим. Разом із тим стає зрозуміло, що широке застосування методики вивчення української мови за програмою "Нова" може спричинити і зміни в змісті підручників із української літератури та й усіх українознавчих предметів, що вивчаються в українських школах західної діаспори.
Отже, у кінці ХХ ст. визначилася тенденція до опанування школярами українознавчими предметами не тільки через українське, але й англійське слово. Виникає гостра колізія: процес американської асиміляції нестримно наступає, а прагнення плекати рідну культури не затухає. Таке явище спостерігається не лише в Канаді, але й в іншим місцях компактного проживання українців. Власне саме такі причини штовхнули М.Дейко на створення читанок, розрахованих на вивчення української мови через англійське слово.
Аналогічну ситуацію в лондонській школі українознавства спостерігав Ю. Покальчук. Він писав, що з десяти класів цієї школи один клас був англомовним. Там вчились діти, "які з різних причин не розмовляють вдома по-українському, але їхні батьки хотіли б, аби ці діти дістали певні знання про Україну і по можливості вивчили хоч трішки й мову рідну" [40, 70]. У 1995 р. автор цієї монографії мав можливість відвідати українську суботню школу ім. Т.Шев-ченка у Вашингтоні, де серед молодших класів були такі, в яких українознавчі предмети викладались англійською мовою. Яким буде зміст навчання у цих класах через кілька років — чітко не проглядається. Залишається недослідженим і питання про підручники з української літератури: будуть вони україномовними чи англомовними. Тут логічно виникає питання: чи буде таке навчання власне українським, а підручник із рідної літератури — українським?
Очевидним видається тільки одне, що вченим і методистам треба враховувати наперед такі обставини і мати на перспективу різні варіанти навчальних книжок, і зокрема з української літератури.
Підручники з літератури і плекання українських духовних цінностей в західній діаспорі. Однією з глобальних проблем, яка найбільше хвилює українську школу протягом десятиріч в західній діаспорі, є інтеграція українців в американське суспільство при збереженні ними власних національних цінностей.
Українська громадськість бачила необхідність активного ставлення до американських цінностей і їхнього зіставлення з рідними українськими цінностями не лише у шкільному навчанні. Великі надії на збереження власної культури покладалися на художнє слово, яке здатне було, на думку представників громадськості і публіцистів, створити внутрішні комфортні умови для проживання в іншомовному середовищі.
Так, зокрема, у доповіді В.Голубничого на підготовчій сесії до Світового Конгресу Українців 30 березня 1964 р. пролунала цікава пропозиція щодо розширення тематичного обрію творчості українських письменників із метою його наближення до навколишнього життя, до нових умов українського зарубіжжя. Доповідач пропонував: "…вже настав час, коли нашим письменникам слід би більше писати творів із місцевою тематикою — твори про Америку й Канаду, про еміграцію тощо. Я не скажу, що ця тематика повинна переважати в нашій літературі, а тільки кажу, що її треба більше, ніж є. Бо поруч з творами з такою тематикою, очевидно, читатимуться ліпше й твори з українською тематикою" [41, 36].
Так, очевидний здоровий глузд і прагнення створити для українців внутрішню комфортність в американсько-канадському суспільстві викликало цю пропозицію. Крім того, автор доповіді передбачав, що саме таке розширення тематики буде цікавим і для читачів в Україні.
Реалії життя в американському (канадському, бразильському, австралійському та ін.) суспільстві, фактична периферійність українських духовних цінностей у ньому змушують громадськість шукати ефективних шляхів передачі духовних цінностей свого народу новим поколінням українських школярів. Звичайно, українська школа зацікавлена перш за все у виборі учнями-українцями суспільних ідеалів саме українського народу. На це, як відомо, спрямоване викладання предметів у школах українознавства, зміст підручників і посібників. При цьому необхідно мати на увазі, що українська педагогіка традиційно виростає з європейського гуманізму, педагогічних засад Я.Коменського, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковороди та ін. [42], а сучасна американська школа сьогодні орієнтується на новітні цінності постіндрустріального суспільства, на розвиток у вихованців життєвого прагматизму.
Перед українськими педагогами у цьому зв'язку постає кілька проблем, викликаних:
— по-перше, нетотожністю американських духовних цінностей, спрямованих на негайне задоволення життєвих потреб, а також вікових ідеалів українського суспільного життя, скерованих на жертовність в ім'я народу, його мови, культури тощо;
— по-друге, тим, що вчитель школи українознавства змушений зважувати не тільки на різницю суспільних ідеалів і цінностей українства й американського суспільства, але й враховувати прагматичний характер педагогіки сучасної американської школи, де діти-українці вчаться протягом тижня.
Перераховані проблеми вимагають певної корекції навчально-виховного процесу, у побудові такої навчальної книжки, яка б враховувала вищевикладені обставини.
Українська громадськість і рідна школа прагнуть зберігати в душах своїх вихованців суспільні ідеали українського народу, повагу до землі предків, до української культури.
Зрозуміло, що найбільша відповідальність у вирішенні проблеми вибору українських духовних цінностей покладається в школі на вчителя української літератури, бо художня література, як відомо, передає в образній емоційнозабарвленій формі у просторі і часі суспільні ідеали українського народу, уявлення про українську людину, її характер, менталітет, культуру тощо.
Як же проблема вибору українських національних цінностей вирішується в підручниках із літератури у середніх і старших класах шкіл українознавства?
Зауважимо, що методи і прийоми орієнтації української молоді на духовні цінності українського народу ми умовно поділяємо на активні й інтерактивні [43]. До активних, які ми в основному вже розглянули вище, відносимо відбір для вивчення кращих творів українських письменників, спрямованість дидактичного апарату підручників на активне пізнання національних цінностей; орієнтацію учнів на українську художню книжку для самостійного читання, а також відповідну мовну адаптацію текстів підручників, включення у навчальний процес англійської мови (тлумачення у підручниках слів, включення в підручники елементів перекладних і тлумачних словників тощо).
Ряд читанок навіть до останніх десятиліть ХХ ст. залишається спрямованим лише на розкриття українських духовних цінностей (героїчна історія народу, видатні історичні постаті, звичаї та обряди тощо) без методичної реалізації ідеї співвідношення цих цінностей із західними. Тобто в них проблема вибору переноситься за межі навчальних книжок і занять у школі, що ми умовно визначили як активний метод пізнання і засвоєння власної культури.
До інтерактивних методів і прийомів ми відносимо такі, що діють на учнів опосередковано, прямо не нав'язуючи їм думки педагогів чи укладачів читанок і підручників.