знання учневі про свою спадщину, розбуджує любов до свого рідного, поширює знання про духовні вартості українського народу і його мову, пошану до України, церкви, свого обряду і школи" [31, 18].
Отже, школа українознавства стала основним навчальним закладом українців у західній півкулі, саме тут діти емігрантів здобували і здобувають знання з української мови, літератури, історії і культури рідного народу. Переважно ці школи мають 36 навчальних субот на рік у кожному класі. Часто до планів навчання включається релігієзнавство для православних і греко-католицьких віруючих. Школами опікуються українські громадські організації "Просвіта", "Самопоміч", Українська католицька і Православна церкви, які підтримують їх фінансово, дають нагороди на різні учнівські конкурси.
Інколи навчання у суботніх школах не обмежується українознавчими загальноприйнятими предметами. Так, у Свято-Миколаївській школі у Торонто (Канада) окрему увагу приділяють вивченню української поезії ХХ ст., історії українських поселень у Канаді, культурно-мистецьким здобуткам української діаспори тощо [32, 34].
До читанок для початкових і середніх класів в західній діаспорі широко включались і включаються історико-публіцистичні нариси високого патріотичного пафосу таких авторів, як Антон Лотоцький, Іван Крип'якевич, і маловідомих письменників чи публіцистів, але переконливих оповідачів про Визвольні Змагання українського народу. Це, наприклад, нариси про лицарів Крут Ївги Шугай, спогади про бурхливі героїчні епізоди із бойових дій українського козацтва Михайла Марченка, розповідь про героїв Базару Михайла Павлюка (у підручнику Марії Дейко "Про що тирса шелестіла. П'ята читанка після букваря"); художньо-публіцистичні розповіді про митрополита Андрея Шептицького, про історію створення у Галичині відділів Українських Січових Стрільців, про підпільну боротьбу Української Повстанської Армії з ворогами українського народу тощо (див., напр., М.Овчаренко "Золоті Ворота", 1992 р.).
У читанках для середніх класів використовуються твори про запорізьке козацтво. Важливе місце у них посідає тема християнства: дітям подаються основи християнської віри, зміст християнських вірувань і свят. У підручниках представлено усну народну творчість, оповіді про природу України, про пори року тощо.
Таким чином, підручники з літератури в західній діаспорі для середнього шкільного віку, вирішуючи перш за все українознавчі завдання, спрямовані на виховання патріотів України на кращих творах української класики і сучасних українських письменників.
Складання та вдосконалення підручників із літератури в західному світі виявило ряд проблем, які вирішувалися українською педагогічною громадськістю та їх укладачами. Це — проблеми мовної адаптації підручників для українських дітей в іншомовному світі, плекання українських духовних цінностей, з'ясування місця й ролі теоретичних знань та включення до дидактичного апарату завдань для активізації пізнавальної діяльності школярів.
Проблеми мовної адаптації підручників з літератури для українських дітей в іншомовному світі. Одна з проблем, яку вирішують укладачі підручників у західній діаспорі, стосується доступності мови художніх творів та дидактичного апарату в умовах іншомовного оточення. Українська мова поступово змушена була пересуватися на друге за значенням місце у спілкуванні і поступатися мовам країн (в основному — англійській), де проживають українці. Отже, для читанок і підручників із літератури загострилась проблема мовної адаптації виучуваних текстів. У зв'язку з цим скорочується основний літературно-інформаційний матеріал, додаються пояснення незрозумілих слів та спеціальні українсько-англійські словнички. У читанці і підручнику з літератури важливе місце почав займати граматичний матеріал, який в деяких навчальних книжках пропонується для вивчення паралельно з літературними текстами.
Боротьба за адекватне сприймання дітьми написаного в книжках виявилася важливою методичною проблемою у підходах до принципів укладання підручників.
Першим методистом-науковцем, який професійно підійшов до цієї мовної проблеми, була український педагог Марія Дейко з Австралії. Спостерігаючи за умовами перебування української дитини в неукраїномовному оточенні, М.Дейко прийшла до висновку: "Двомовність переважної більшості українських дітей на еміграції — незаперечний факт. Це ставить перед нашою Рідною школою вимогу переглянути методи викладання й уживані в школі підручники та шукати найлегших шляхів якнайскоріше збагатити мізерний лексикон, з яким діти приходять до школи" [33, 71].
М.Дейко бачила, що діти краще розуміють англійську мову, ніж свою рідну, оскільки вони вчаться англійською мовою в державних школах п'ять днів на тиждень, а в рідній суботній школі лише один день.
Критично переосмисливши попередній досвід навчання у суботніх школах, а також переглянувши принципи укладання підручників для початкової і середньої школи на основі "методики цілих слів", М.Дейко обирає нові підходи до навчання грамоти українських дітей, застосовуючи аналітико-синтетичний метод, що, як вважає педагог, для української мови є далеко природнішим і легшим. Це допомагає швидко виробляти належну техніку читання й писання. І не тільки на початках навчання мови і літератури, але й у середніх класах.
У своїй методиці М.Дейко використала досвід англійських філологів у навчанні дітей другій мові, де основною метою був розвиток навичок розмовної мови. "Ця метода, — писала М.Дейко, — вироблена англійцями, має за основу напівмеханічне, багаторазове усне хорове повторення однотипних мовних комбінацій, аж поки вони не стануть автоматичними. Шлях той довгий і тяжкий, але єдиний. Втіхою є те, що цей шлях природний, бо так навчається мови дитина від своєї матері: способом безконечних повторень тих самих мовних комбінацій" [34, c.10].
Протягом 60-70-х рр. М.Дейко написала і видала кілька навчальних книжок для початкового і середнього шкільного віку, починаючи від "Букваря", і продовжуючи читанками "Рідне слово. Перша читанка після букваря", "Волошки. Друга читанка", "Рідний край. Читанка третя", "Євшан-зілля. Четверта читанка", "Про що тирса шелестіла. П'ята читанка".
У підручниках М.Дейко простежується прямий зв'язок процесу читання художніх та публіцистично-художніх текстів з граматичною частиною книжки, в якій до кожної навчальної теми подаються завдання не тільки до змісту прочитаного, але й до лексики окремих слів та до системи інших запитань і завдань мовно-граматичного характеру.
Так, після прочитання дітьми оповідання Марка Вовчка "Степовий гість" у підручнику "Євшан-зілля" (п'ята читанка після букваря) дається ряд завдань такого змісту:
1. Запам'ятати й записати слова, взяті з тексту.
Наприклад: думка, шепотіти, стукати та ін.
2. Запитання до змісту оповідання.
Наприклад: У кого на хуторі зібралися гості? Чому господар і гості були невеселі? Хто постукав у віконце?
3. Завдання з мовними вправами, які відсилають учнів у другу частину підручника. Так, до оповідання "Степовий гість" пропонуються мовна вправа 14-та, граматична вправа 14-та і завдання утворити гніздо до слова "бити".
Таким чином, педагог М.Дейко поєднала у своїй методиці вивчення української літератури з мовно-граматичним матеріалом для активного сприймання рідної мови українською дитиною в умовах чужомовного оточення.
Про позитивні наслідки такого підходу у навчанні дітей рідному слову переконливо говорять відгуки в українській пресі західної діаспори. Так, зокрема, в "Свободі", найстарішій українській американській газеті, читанкам М.Дейко давалася така оцінка:
"...це одна з найбільш реальних відповідей на запитання характеру "Що робити?", щоб діти знали і любили українську мову, живучи в Англії, Австралії, Канаді і Америці. Її читанка не лише допоможе і заохотить дитину вивчати мову великого українського народу, але й навчить дітей ще й любити народ, дарма, що він за морями, за горами, а це — найважливіше у вихованні наших дітей і молоді в дусі двох культур, тобто в дусі ще більш повноцінних громадян своїх країн" ("Свобода", 24.03.1958 р.) [35].
Про читанку М.Дейко "Рідне слово", першу читанку-підручник після букваря, рецензент писав: "Рідне слово" подумане як підручник для другого року навчання української мови дітей, що виростають у неукраїнському середовищі. Тому-то в підручнику авторка послідовно впроваджує щораз нові слова, що їх діти повинні собі засвоїти. Включено також вказівки для вчителя, як користуватись підручником. Щоб осягнути максимум ефективності, "Рідне слово" треба уживати як першу книжку серії підручників, побудованих на тому самому зложенні — що наші діти мусять вивчати українську мову в першу чергу в слові" ("Наше життя", Філадельфія, США, жовтень, 1970 р.).
У ряді інших відгуків підкреслювалася також важливість вивчення рідного слова за методикою М.Дейко в початкових і середніх класах. Отже, підхід до рідної мови як до другої виправдовував методику М.Дейко в укладанні навчальної книжки для початкових і середніх класів.
Таким чином, українська школа — школа українознавства — одержала науково обґрунтовані і адаптовані для української дитини в західній діаспорі (в основному англомовній) читанку і підручник із літературного читання для початкових і середніх класів. Вони органічно поєднали в собі процес вивчення літератури і мови, спираючись на аналітико-синтетичний метод вивчення української мови як другої.
Цим навчальним книгам притаманний патріотичний виховний пафос як у пропонованих для читання текстах, так і в змісті дидактичного матеріалу.
Процес адаптації текстів у підручниках із літератури для учнів середніх і старших класів в західній діаспорі позначився і на інших типах навчальних книжок початкової і середньої ланки освіти.
Так, автори-укладачі "Третьої читанки" (Нью-Йорк, 1966 р.) прагнули максимально забезпечити підручник різноманітним довідковим і тлумачним матеріалом, поєднуючи процес роботи над змістом художніх і публіцистичних текстів із вивченням основ української граматики.
Поруч із завданнями, які допомагали розкрити зміст того чи іншого виучуваного твору чи художньо-публіцистичного нарису, лексичне значення окремих слів і понять, давалися мовно-граматині вправи.