До кожного тексту подається методичний апарат — запитання до прочитаного. Також наведено твори релігійного змісту, зокрема молитва Мир.Петрова "Добрий Боже", вірш М.Колодяжинської "Христос воскрес". У підручнику були відсутні твори радянських письменників.
Часто підручники з літератури, укладені в одній країні, застосовуються для навчання українських дітей в інших. Так, наприклад, читанки педагога Марії Дейко з Австралії (видані в Англії) активно використовуються як у самій Австралії, так і в США та Канаді. Читанки І.Боднарчука, укладені для українських дітей Канади, вивчаються у Бразилії і в Сполучених Штатах Америки, а також в українських суботніх школах Західної Європи. Видавалися ж вони Шкільною Радою у Нью-Йорку.
Один із активних авторів і видавців ряду читанок і підручників із літератури в Канаді П.Волиняк вважав необхідним знайомити українських дітей із основами рідної мови, з кращими творами української літератури, історією, фольклором, частково з географією, власне з українознавством. Зокрема про навчально-виховні засади своєї читанки для 3 класу "Київ" для вчителів-словесників і батьків він писав: "Укладаючи цю читанку, я ставив такі завдання: 1. доступність текстів для дітей, 2. різноманітність тематики, щоб дати найбільшу кількість слів, 3. різноманітність авторів — від клясиків до сучасних письменників з України і з еміграції, 4. територіяльна різноманітність тем, щоб дати дитині уяву не про якусь одну частину України, а про її цілість. Тут я свідомо наголошую матеріяли з східньої України (Донбас), і півдня її (Крим, Озівське море), ураховуючи, що з цими частинами України не обізнані не тільки учні, а й багато еміграційних вчителів" [19, 109].
Щодо ідеологічних засад своїх навчальних книжок, то П.Волиняк повідомляв для вчителів і батьків: "Обов'язок учителя провести з учнями відповідну розмову і використати назву, скажемо, Сталіне, Ворошиловград чи Кіровоград — для протибільшовицької і протиросійської пропаганди" [20, 109].
Протягом десятиліть, після 2-ї світової війни, в західному українському зарубіжжі було створено ряд підручників із літератури для середньої школи. Найбільш відомими їх авторами стали педагоги І.Боднарчук, М.Дейко, П.Волиняк, К.Кисілевський, В.Радзикевич, М.Овчаренко, Д.Нитченко, Є.Федоренко, С.Гаєвська, Ю.Любінецький та ін. Їхні підручники десятками років вивчаються українськими дітьми в США, Канаді, Бразилії, Аргентині, у країнах Західної Європи та Австралії.
Деякі підручники видавались у зарубіжжі без вказівок на авторство. Вони були витвором колективної праці педагогів.
Навчальну літературу, видану нью-йоркською "Рідною школою", можна зустріти практично в усіх країнах західної півкулі, де мешкають українці і де діють українські школи. У 90-х рр. ці книжки стали з'являтись і в Україні у вигляді подарунків для шкіл від діаспори.
Основними центрами видань підручників для українських дітей стали Філадельфія, Нью-Йорк, Баунд-Брук (США), Торонто (Канада) та інші міста, де утворились розвинені науково-методичні центрі.
Аналіз найбільш поширених у західній діаспорі підручників, рекомендованих Шкільною Радою у Нью-Йорку, свідчить, що до змісту навчальної книжки з читання у початкових класах [21], з літератури для середніх [22] і старших класів [23], до хрестоматій [24] входять високохудожні твори класиків української літератури і сучасних талановитих українських авторів, фактично невідомих українському радянському літературознавству і читачам в Україні до початку 90-х рр. ХХ ст., і, зрозуміло, твори яких у школах радянської України не вивчались. Це, зокрема, літературні здобутки таких письменників, як Роман Купчинський, Богдан Кравців, Олена Теліга, Олег Ольжич, Докія Гуменна, Наталена Королева, Улас Самчук, Іван Багряний, Євген Маланюк, Дмитро Чуб, Яр Славутич, Леонід Полтава, Олекса Кобець, Роман Завадович, Леся Храплива та ін.
Для учнів старших класів посібником із літератури стала навчальна книжка Дмитра Чуба "Елементи теорії літератури" [25]. Також було надруковано кілька посібників із історії і теорії методики літератури [26].
З творів українських радянських письменників для читанок і підручників вибирались тексти, позбавлені ідеологічної кон'юнктури, уславлення комуністичного режиму тощо. Звичайно, коло цих письменників було надзвичайно вузьким: воно включало із радянського літературного процесу 30-80-х рр. лише ранню творчість Павла Тичини та Максима Рильського, деякі вірші Володимира Сосюри і невеликі уривки із творів Юрія Яновського. З дитячих письменників у читанках можна зустріти твори Н.Забіли, інколи — О.Іваненко та О.Копиленка.
Творів жодного радянського письменника не використано у читанці для третього класу (Нью-Йорк, Б. а., 1966 р.) і в читанці М.Дейко "Про що тирса шелестіла" (1977 р.). Винятком є один твір О.Іваненко (вірш "Пригоди з автобусом") у читанці К.Кисілевського "Українська читанка для V року" (1958 р.) та вірша В.Сосюри "Любіть Україну" у читанці того ж автора для VI року навчання (1967 р.). Теж саме можна сказати і про читанку М.Овчаренко "Золоті ворота", видану вже у 90-х рр. ХХ ст.
Проблеми змісту шкільного підручника гостро хвилювали й керівництво українськими православними парафіяльними школами в США, науково-методичним центром яких стала Шкільна Рада Української Православної Церкви (Баунд-Брук). У квартальнику ради "Наша школа" висувались такі актуальні загальнодидактичні рекомендації (60-і роки ХХ ст. — В.О.) щодо нових навчальних книжок, потрібних для української школи в діаспорі, які б:
"1. давали конкретні і ясні відповіді на всі питання навчальних програм;
2. були українсько-православними за своєю виховно-освітньою спрямованістю;
3. стояли на сучасному науковому рівні даної галузі науки;
4. мали послідовний виклад змісту навчального матеріалу;
5. мали виклад навчальної дисципліни відповідно до програм, вимог загальної дидактики і методики даної дисципліни;
6. були за своїм характером матеріалу розрахованими на міських дітей;
7. були розраховані на психологічну і культурну двокомплектність (українську і американську) наших дітей;
8. були з чітко зформульованими правилами і визначеннями;
9. були добре зовнішньо оформлені — поділ на розділи, підрозділи, різні шрифти, добрий папір, добрі ілюстрації та ін." [27, 4].
На сторінках цього часопису зустрічаються й інші критичні судження щодо вимог до підручника, зокрема з української літератури в діаспорі і в радянській Україні. Так, постійний дописувач до квартальника "Наша школа" педагог Варвара Діберт у цьому зв'язку пише:
"Добрі підручники повинні б дати учителеві досить матеріялу для списування (один з методів навчання письма — В.О.), але, на жаль, такі підручники, видані на еміграції, не досконалі. Підручники ж, що їх випускається на Україні, хоч з методичного боку подають матеріял добре, але сам той матеріал так насичений дешевою комуністичною пропагандою, що абсолютно не надається для вжитку в школах вільного світу, та й мова та правопис за останні роки, в зв'язку з директивами до злиття націй навколо "старшого брата", відійшли від признаних нами норм академічного правопису, що був ухвалений 1929 року" [28, 7].
Основні принципи добору творів для вивчення у середніх класах у післяслові до підручника з української літератури розкриває В.Радзикевич, один із авторів навчальної книжки:
"Після другої світової війни, — пише він, — коли вся Україна опинилася під владою московських большевиків, українська література має можність вільно розвиватися тільки в країнах вільного світу. На українських землях письменники за кожну вільну думку й за кожне вільне слово мусять каятися, якщо хочуть вдержатися при житті. Вільна українська літературна творчість розвивається, на щастя, в вільному світі: в З'єднаних Державах Америки, в Канаді, в країнах південної Америки, в Німеччині, Англії, Франції, Еспанії, Італії й Австралії, куди еміґрувало багато визначних письменників. Виринули також нові, молоді таланти. Всі вони продовжують традиції української національної літератури, їхня творчість іде назустріч ясним хвилинам, в'яже українську минувшину з ясними хвилинами майбутності, коли український нарід заживе вільним життям у своїй власній, від нікого незалежній Державі" [29, 152].
Отже, українська педагогічна думка в діаспорі взагалі й автори підручників зокрема свідомо орієнтуються на українську класику, на сучасні високоморальні твори, сповнені патріотизму. Українська національна ідея стала основним критерієм у доборі творів для вивчення, не залишаючи місця творам письменників-угодників, уніфікованій радянській літературі.
Критикуючи більшовицький виховний ідеал і вважаючи його неприйнятним для українського виховання, професор Вільного Українського Університету (Мюнхен) Г.Ващенко писав: "В умовах большевицького терору в письменників взагалі виробився езопівський стиль, завдяки чому іноді трудно з певністю сказати, які думки письменник висловлює щиро, а якими тільки підроблюється під большевиків. Зрозуміло, що це дуже знижує вартість літературних творів, а тим більше їх виховне значення. Тому, на нашу думку, треба з великою обережністю ширити твори підсовєтських письменників серед українського суспільства, особливо серед української молоді" [30, 21].
Треба наголосити, що українська діаспора, мабуть, як одна з небагатьох у західному світі, десятиліттями віддано плекає рідне слово. Старші покоління прагнуть передати молодшим історію та культуру народу і перш за все рідну мову та літературу як основні шкільні українознавчі дисципліни. Особливо загострився саме такий погляд на призначення усіх предметів після закінчення 2-ї світової війни, коли десятки тисяч палких українських патріотів змушені були покинути рідну землю і виїхати на захід.
Українознавство як шкільна наука через вивчення мови, літератури, історії та географії дає знання про далекий рідний край. Ці знання увійшли в підручники з літератури для середніх класів, у старших класах переважає матеріал історико-літературного характеру, викладений відповідно до традицій хронології українського літературознавства.
За висловом відомого українського педагога у США Людмили Надії Хойнацької, школа українознавства "передає...