Письменники Волині у боротьбі проти польських впливів у 20-30 роках ХХ ст

Реферат

Сторінка 2 з 2

В жовтні 1937 р. його обирають заступником голови окружної управи ВУО в Крем’янці [4], пізніше він стає членом правління воєводської ради ВУО [3].

Із 1932 по 1935 р. в Луцьку І.Власовський редагує журнал "За соборність", а з 1935 по 1938 р. – "Церква і нарід". Ці часописи були популярними серед українського населення Волині. Їх тираж становив більше 1000 примірників [5]. І.Власовський брав активну участь в українізації православного церковного життя на Волині, зокрема був членом комісії для перекладу богослужбових книг, відновлював діяльність товариства ім. Петра Могили в Луцьку та Митрополичої Ради [7, 292]. У 1934 р. його призначають на посаду секретаря Волинської духовної консисторії.

Під час Другої світової війни І.Власовський емігрував за кордон, де займався дослідженням історії УАПЦ [9, 91].

25 липня 2001 р. виповнилося 135 років від дня народження українського письменника та публіциста, композитора, діяча культури, талановитого педагога, лікаря, народного демократа Модеста Пилиповича Левицького. Доля, життя і творчість його значною мірою пов’язані з Волинню, з родиною Косачів та інших діячів української культури. У землі нашого краю його поховано.

Із 1893 по 1897 р. Левицький працював повітовим лікарем у Ковелі, приятелював з родиною Косачів відвідував їх у Колодяжному, консультував і лікував Лесю Українку. Під впливом Олени Пілки він налагоджує зв’язки з "Старою Громадою", формується як письменник і публіцист.

Перше оповідання М.Левицького "За Коліївщини" з’явилося в 1901 р. на сторінках журналу "Киевская старина". Це поклало початок друкуванню його творів під псевдонімами Виборний, Макогоненко, Модест Пилипович та ін. З допомогою Косачів письменник налагоджує контакти зі "Старою громадою" опікується поширенням українського друкованого слова, роботою книгарні НТШ, діяльністю "Просвіти" та її бібліотеки. У січні 1907 р. за участь у протесті проти розгону соціал-демократичної фракції І Думи М.Левицького було заарештовано разом з Лесею Українкою, її сестрою О.Л.Косач-Кривинюк, Б.Д.Грінченком та іншими.

Разом з дружиною З.Левицькою М.Левицький перекладав на українську мову з російської, польської, французької, єврейської та інших мов. Сам письменник володів десятьма мовами. Перебування в гущі народу підказували йому теми для творів. У його творчому доробку були і публіцистичні статті, і драматичні твори, і фейлетони, і гуморески. Перша збірка оповідань вийшла 1907 р. і була позитивно оцінена Оленою Пчілкою [9, 94].

У 1912-1917 рр. М.Левицький бере активну участь у діяльності товариства "Час" з книгарнею, клубу "Родина", в розвитку видавничої справи, випуску щоденної газети. З 1917 р. він активний діяч культурно-освітніх справ УНР.

Із 1927 по 1932 р. М.Левицький разом із сім’єю сина живе в Луцьку. Працює вчителем української мови початкових класів української гімназії, дбає про мовну культуру, читає в міській бібліотеці лекції з історії України, в гімназії – з питань етики, організовує разом з учнями виставку волинських крашанок, гімназійний кружок бандуристів, сам чудово грає на піаніно, бандурі, кобзі, гітарі, вчить дітей співати, ділиться спогадами про Лесю Українку.

Боляче М.Левицький переживає факти соціального, національного духовного гноблення українців польськими властями, з повагою ставиться до людей різних національностей, багато допомагає хворим людям, особливо дітям. За доброту, чуйність, високу інтелігентність волиняни називають його "дідусем". Помер М.П.Левицький 16 червня 1932 р. у Луцьку, де й похований.

При виробленні сучасної ґрунтовної та об’єктивної концепції новітньої історії Волині й для глибокого розуміння тих досить суперечливих процесів, що протікали на її теренах, не можна не згадати таку колоритну постать на фоні національно-визвольних змагань 20-40-х років, як письменника і політичного діяча Уласа Олексійовича Самчука. Він народився в 1905 р. у селянській сім’ї в Дермані на Волині. Вчився в гімназії у Крем’янці й, емігрувавши з Польщі у 1927 р., – у Бреславському університеті та Українському Вільному Університеті в Празі. З 1925 р. почав друкувати оповідання в журналі "Духовна бесіда" у Варшаві та інших журналах. У 1936 р. твори були видані окремою збіркою під назвою "Віднайдений рай". Із 1926 р. Самчук став постійно співробітничати з "Літературно-науковим вісником", "Дзвоном" (Львів), "Самостійною думкою" (Чернівці), "Розбудовою нації" (Берлін).

Розглядати участь У.Самчука в громадсько-політичному житті Волині в зазначений період потрібно у двох площинах. По-перше, це той вплив, котрий мала літературно-художня творчість (роман-хроніка "Волинь", повісті "Марія", "Кулак", "Гори говорять", цілий ряд новел) на формування національної свідомості населення краю в умовах національного та соціального гноблення і загрози його фізичного винищення в результаті "пацифікації", сталінського терору, гітлерівського "нового порядку".

Ось як оцінювали найважливіші голоси преси перший том "Волині" У.Самчука: "Волинь" поставила автора в перші ряди української літератури. У.Самчук це дійсно, хто знає, чи не одинокий корифей українського письменництва... Його можна поставити поруч Кнута Гамсона і Раймонта... "Волинь" напевно стане обов’язковою літературою в наших середніх школах [10]. У такому ж дусі писали про твір "Волинь" часописи "Дзвін" ч.VIII-IX, 1934 р., "Назустріч" 1.09.1934 р., "Нова зоря" 29.10.1934 р. і 4.12.1934 р., "Вісник" кн. ХІІ, 1934 р., "Хліборобський шлях" 14.10.1934 р., "Обрії" ч. Х-ХІ 9.04.1936 р. [6, 20].

По-друге, потрібно розглядати власне політичну діяльність У.Самчука. Сюди потрібно віднести належність до терористичної групи Української військової організації під час навчання в Кременецькій гімназії на початку 20-х років, активну участь в епопеї "Карпатської України" в 1938-1939 рр.

Невдала спроба переходу польсько-радянського кордону в 1924 р., співробітництво з нелегальним націоналістичним часописом "Сурма" на початку 30-х років, належність до ОУН-М напередодні війни Німеччини з СРСР, редагування газети "Волинь" в 1941-1942 рр. Уже один перелік цих фактів засвідчує суперечність формування політичного світогляду Уласа Самчука. Але одне незаперечно: місце У.Самчука в громадсько-політичному житті краю в 20-40-х роках настільки значне, що обійти увагою цю постать неможливо. Особливо, коли врахувати його безпосередні знайомства з Д.Донцовим, А.Мельником, О.Ольжичем-Кандибою, О.Сенником, М.Сціборським та іншими діячами націоналістичного руху. Він приділяє їм значне місце у своїх споминах ("На білому коні", Вінніпег, 1980; "На коні вороному", Вінніпег, 1990; "Планета Ді-Пі", Вінніпег, 1979) [9, 119].

Епопейний твір У. Самчука – трилогія "Волинь" (1932-1937 рр.) – це гімн великому краю України – Волині, його самобутнім людям, гімн селянській праці, любові до землі, сімейним підвалинам народного життя.

Не варто розглядати "Волинь" як якийсь суто ідеологічний роман. Уласа Самчука цікавить не стільки політика, скільки об’єктивний плин самого історичного буття народу, котрий він старанно досліджує. У трилогії виведено збірний образ української молодої людини кінця 20-х – початку 30-х років ХХ ст., яка прагне знайти місце України у світі і шляхи її національно-культурного і державного становлення.

Ідейним продовженням "Волині" є повість "Кулак" (1932 р.). У повісті "Марія" (1934 р.) відтворено трагедію голодомору українського народу на центральних і східних українських землях у 1932-1933 рр. Повість "Гори говорять" (1934 р.) присвячено боротьбі гуцулів з угорцями на Закарпатті.

В умовах польського панування прогресивна інтелігенція виступила проти соціального і національно-релігійного гноблення, полонізації української школи, за розвиток народної освіти і культури. Широко використовувалися для цього трибуни польського сейму і сенату. Досить активну участь брала інтелігенція у діяльності політичних та громадських організацій, ревниво відстоюючи в них українські права.

Прогресивні діячі культури, культурно-освітні організації поширювали і пропагували твори українських письменників. Цим займалося Наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке мало свої книгарні у Луцьку, Ковелі, Кременці; кооперативна спілка "Наша культура" з книгарнями у Здолбунові, Рівному, Ковелі, Сарнах, Луцьку, Дубно і Горохові. В популяризації наукових знань певну роль відіграло Волинське товариство приятелів науки, яке існувало в Луцьку.

Значну культурницьку роботу серед волинян розгорнули "Просвіти", які відкривали в містах і селах бібліотеки і читальні.

Свій внесок у боротьбу проти ополячення й окатоличення населення краю зробили письменники Волині. Творами, а також громадською, культурно-освітницькою та політичною роботою вони сприяли утвердженню української національної свідомості, вселяли віру в людей у соціальне, культурно-національне і релігійне визволення. Завдяки діяльності інтелігенції Волині, зокрема письменників і публіцистів, населення краю не втратило почуття національної ідентичності і могло протистояти польським впливам.

Література

1. Вікна. – 1923. – ч. 10.

2. Державний архів Волинської області (ДАВО), ф. 1, оп. 2, спр. 31, арк. 71.

3. ДАВО, ф. 1, оп. 2-а, спр. 197, арк. 3.

4. ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 675, арк. 15.

5. ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 1895, арк. 196.

6. Дзвін. – 1991. – № 5.

7. Енциклопедія українознавства. – Т. 1. – К., 1993.

8. Історія Волині. – Львів, 1988.

9. Минуле і сучасне Волині. Історичні постаті краю. Тези доповідей та повідомлень V Волинської історико-краєзнавчої конференції 11-13 жовтня 1991 р. – Луцьк, 1991.

10. Перемога. – 1934. – 1 вересня. – ч. 21.

1 2