Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби

Реферат

Сторінка 4 з 8

Під час створення людини на Небі уже існувало життя. "І сталася на небі війна: Михаїл та його Ангели вчинили зо змієм війну. І змій воював та його ангели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу…" [Об.12:7-9]. Тоді ж цей сатана прокрався у вигляді змія в Едемський сад. Там він побачив Єву і спокусив її з’їсти плід з дерева знання добра і зла. "…Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив" [М. 3:1]. За вчинок цей Бог назвав сатану в образі змія проклятішим над усі живі істоти. Саме тому, за словами святого апостола Івана, "хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку" [1Ів. 3:8].

Сатана розраховував, що після смерті Адама і Єви їхні душі потраплять до нього. Але Бог вирішив послати на землю Свого Благословенного Сина, щоб врятувати від загибелі людей. Та знову бачимо, що диявол не заспокоюється, він намагається спокусити у пустелі й Ісуса. Але Ісус зміг протистояти злій силі.Сатана тричі намагався спокусити Сина Божого, та йому жодного разу так і не вдалося примусити Ісуса згрішити, тому диявол-спокусник залишив його. Спробуємо провести певні паралелі з романом Василя Барки "Жовтий князь", розглянувши епізод "церковного" допиту Мирона Катранника. У цьому епізоді письменник доводить протистояння між Отроходіним і Катранником до кульмінаційного моменту. Автор дає зрозуміти, що період "холодної війни" закінчився, тепер треба сказати вголос те, про що з першої зустрічі було сказано поглядами. Саме в цій ситуації Барка, вдаючись до алюзії, підводить читача до беззаперечного висновку,що Отроходін — це личина диявола-спокусни-ка.Розгортаючи біблійний мотив, автор випробовує істинну віру героя: "чи зможе Мирон Катранник вистояти цей двобій, чи залишиться непохитною його віра в Бога?".Перед селянином постає вибір між життям і смертю: він має вирішити — хліб у обмін на чашу чи смерть.І він вибирає: "Щоб так за це зерно — продати? А тоді куди? Від неба кара буде мені і дітям… І хто виживе в селі проклене Катранників, краще вмерти"[1,с.48].Барка,як майстер психологічного напруження, здатний розкривати через душевний стан духовну силу людини, дає змогу Отроходіну вдруге спокусити напівпритомного Катранника: "Вже почув Мирон Данилович, що ставлять і другий мішок; не хотів дивитись, але подужала примана…" [1, с.148]. І знову напружений момент: невже зломиться Катранник, невже його чикає помилка Адама та Єви — підкорення дияволові. Проте сила віри перемогла до кінця, до останнього смертного подиху. Сумнів щодо віри селянина в Бога в цей момент виникає і у спокусника Отроходіна. Тому диявольська личина поки що лишає Мирона жити, по-перше, через надію, що Катранник сам з’явиться і проситиме хліба, а, по-друге, зі смертю Мирона обірветься остання ниточка, що веде до чаші, ще одного символічного біблійного образу, майстерно введеного Василем Баркою у полотно твору. І за третім разом Катранник залишиться непохитним. Він, як і Ісус, отримує перемогу, заплативши надто високу ціну — своє життя. Доречно тут буде згадати слова Біблії:"Тож підкоріться Богові та спротивляйтеся дияволові, — то й утече він від вас"[Як. 4:7].Таким чином, Барка у романі "Жовтий князь" часто звертається до біблійних мотивів, які можна зрозуміти лише після ґрунтовного аналізу Книг Святого Письма Старого і Нового Заповіту.

Назад до Програми

Лічман Тетяна

(Кіровоград)

Проблема маргінального суспільства у романі В. Підмогильного "Місто"

У 1929 році, відповідаючи на численні агресивні випади з боку критиків, В. Підмогильний пояснюватиме причину створення роману: "Написав "Місто"…щоб наблизити в міру змоги місто до української психіки, щоб сконкретизувати його в ній…" [1, с. 45]. Таке "надзавдання" письменника породжене було насамперед відчуванням назрілої кризи українського світогляду. Традиційний міф села як носія усталених культурних стереотипів вичерпує себе в умовах бурхливих суспільних перетворень початку ХХ століття. Нова, урбаністична свідомість була необхідною, назрілою для реалізації, але водночас і неприступною для українців внаслідок колоніальної політики Російської імперії, у якій міста як осередки цивілізації призначалися пануючій нації. Українське місто було невід’ємним від російської культури. Тому селяни 20-х рр., приходячи у місто, неминуче відчували конфлікт двох культурних традицій і поставали перед дилемою: піддатися нівелюючому впливу індустріальних монстрів чи зберегти недоторканою одвічну українську патріархальність, тим відкинувши себе на периферію суспільних подій і явищ. У будь-якому випадку селянин був приречений завжди відчувати власну чужинність, оскільки "зрада селу спустошує ідею українського міста" [2, с. 66]. Для мешканців сіл воно стає ненажерним Молохом, у жертву якому треба пренести найсакральніше — той дух віків, патріархальність, без яких нація припиняє своє існування.

Саме цю "обєктивну маргінальність українців" [3, с. 53] досліджує Підмогильний у своєму романі. До світового мотиву підкорення юнаком великого міста додається специфічний аспект долання героєм власного маргінесу, набуття ним нової, урбанізованої свідомості. Таким чином, Місто в романі — це більше, ніж середовище чи тло подій; воно переростає у символ певного типу світогляду, шлях до якого до українця лежить через сумніви, розчарування і внутрішню дисгармонію.

Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить путь від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни у його ставленні до урбаністичної культури. На початку твору Місто постає втіленням хаосу, дисгармонії. В уяві Степана воно підлягає знищенню. Усі надії він покладає на майбутню змичку міста і села що призведе до поступового розчинення міської культури у сільській. Проте відбувається протилежне: сам Степан поступово асимілюється з Містом, розчиняється у ньому. Своєрідна мімікрія, інстинкт виживання змушують його позбавлятися усіх атрибутів, які нагадують про причетність до села. Особливо помітним цей процес є у сфері стосунків з жінками. Кожна наступна відрізняється від попередньої все більшим ступенем урбанізованості. "Спілкування з кожною — це своєрідна, окрема модель зовнішньої поведінки Степана на певних відрізках зовнішньої еволюції, його індивідуального вбирання типову міської культури" [4, с. 12]. Наприкінці роману перед нами постає оновлений Степан Радченко, у якому нібито ніщо не нагадує про колишнього селюка. Ось яким бачимо його востаннє: "…хлопець…розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель… і простягало йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальців" [5, с. 262]. Проте читач не повірить у цю покору Міста. Справа в тому, що еволюція Степана Радченка стосувалася лише зовнішніх атрибутів і не виявилася у внутрішньому світі героя. Йому не вдалося досягти гармонії. Більше того, він став чужим як селу, так і місту, втратив усе, не набувши нічого.

Отже, В. Підмогильний у своєму романі не пропонує райдужних перспектив у розв’язанні маргінального питання українського суспільства. Він обмежується формулюванням проблеми, не вирішуючи її і залишаючи читачеві простір для подальших роздумів.

Підмогильний В. Несподівано // Універсальний журнал.— 1929.— №1.

Коломієць Л. "Місто" В. Підмогильного: проблематика та структурна організація // Слово і час.— 1991.— №5.

Мовчан Р. Проза В. Підмогильного. Доля. Людина. Стиль // Дивослово.— 2000.— №1.

Мовчан Р. Український модерністичний роман: "Місто", "Невеличка драма" В. Підмогильного // Дивослово.— 2001.— №2.— С. 11–14.

Підмогильний В. П. Місто: роман та оповідання.— К.: Веселка, 1991.— 351 с.

Назад до Програми

Ізосімова Сніжана

(Донецьк)

Еволюція стилю Валер’яна Підмогильного у романі "Місто" та повісті "Остап Шаптало".

На наш час не існує єдиного визначення поняття — стиль, а тим більше авторський індивідуальний стиль. Цей термін у давній Греції позначав загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше — почерк того, хто пише, а згодом — саму манеру письма. В сучасному літературознавці панує таке визначення стилю:" Стиль — це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів, сюжетів, мови."(1.с.211)

Кожний письменник має свій індивідуальний стиль, який дає йому змогу створити свій оригінальний художній світ.

Індивідуальний стиль В.Підмогильного відзначається зверненням письменника до тем краси, моралі, мистецтва, людини і громади, людини і революції. Характери героїв розкриваються поступово, через художнє дослідження поведінки, дій, вчинків. Деталі, описи, герої нерідко контрасні (духовність і внутрішня пустка, дійсність і мрії тощо).

Письменник зображує вир життя, конфлікти (як зовнішні, так і внутрішні). Він любить залучати і читача до співпраці при допомозі несподіваного закінчення творів (наприклад роман "Місто".) Мова творів щира, енергійна, багата.

Як зазаначає Соломія Павличко у своїй монографії "Дискурс модернізму в українській літературі", що роман "Місто" належить до нового для української літератури типу інтелектуального роману:"…будучи одночасно психологічними романами".(2.с.209.)

1. Література заглиблювалася у проблеми філософії. С.Павличко звертає увагу на той факт, що у інтелектуальному романі наявне значне переваження думки над формою. З надзвичайною кількістю монологів-роздумів.

2. Свідомість головного героя не природна, а створена бібліотекою. Сюжети розгортаються на фоні широких літературних інтересів героя, отже самого автора.

3. З’явився у творах Валер’яна Підмогильного новий тип героя, схильного до рефлексії, самоспоглядання, зосередження на власній особі. Всі вони у свій власний спосіб прагнуть почуття, але це їм не вдається. Всі вони у свій спосіб прагнуть почуття, але це їм не вдається. Герої прозаїка (Степан Радченко, Остап та ін.) мучаться від самотності й нерозуміння."…Почуття страшної самотності, цілковитої втрати всіх зв’язків із навколишньою дійсністю"(3.с.215) — починає поглинати Степана Радченка після його літературної та сексуальної діяльності у місті.

4.

1 2 3 4 5 6 7