Молоко — це світла, біла, смачна, солодка мрія. Вона контрастує з гіркою дійсністю: " а підняті нерви дратує туман з росою і…". Туман, що "біліє полями", асоцію-ється з молоком, і це наштовхує на сумні роздуми. Автор подає свої думи в пер-спективі, наштовхуючи читача на відповідний настрій. Гіркі роздуми матері над долею сина підсилюються епітетом " кривава сонячна смуга" та метафорою "горить червоним полум’ям смуга неба". Червоний колір асоціюється з небез-пекою, тривогою і контрастує з білим кольором — кольором молока — мрії. Протиставляється, таким чином, солодкий сон і сумна дійсність.
Письменник подає відчуття дня, доби, що поглиблює просторово-часові відношення. Перехід однієї частини доби в іншу знаменується коротким реченням на початку абзацу."Починає благословлятись на світ" — передається ранковий час. Художня деталь "холодний пісок" теж вказує на це.Словосполу-чення "зверху пече сонце" говорить про хід спекотного дня. Час після полудня передається безособовим реченням "Вечоріє" на початку абзацу. Закінчується новела називним реченням "Ніч". Завершилась доба. У кінці новели автор знову передає уривчастий малюнок дитячого сну. Уривчастість думок засвідчує синтаксична будова малюнка:
"О, танцюють зорі, блищать сапи, співають дівчата, — а попереду уквітчана любистком Пріся йде… Чорні коси з пшеничними колосками… сміється, жартує, лізе через перелаз…". Косинка своєрідно будує речення: у кінці ставить три крапки або сполучник і та три крапки, передаючи швидкий перебіг думок, їх уривчастість, миттєвість почуттів. Такий синтаксичний прийом використовується в багатьох випадках ("Треба попросити дядину — він до неї залицяється, щоб… той… два рядки…"; "… а під-няті нерви дратує туман з росою і…"). Як бачимо, весь миготливий ескіз має ознаки імпресіонізму, причому письменник намагається поєднати реалізм з романтичним зображенням (тут виявляється імпресіоністичне начало).
Назад до Програми
УДК 883
Кузнецова Катерина
(Донецьк)
ГОМЕР УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ХХ СТОЛІТТЯ — УЛАС САМЧУК.
Його називають одним із найвизначніших письменників сучасності, українським Гомером ХХ століття. У своїх творах-романах, повістях, оповіданнях, нарисах — він глибоко зобразив багатогранну українську національну історію, створивши першокласні зразки високохудожньої прози.
Улас Самчук явив усьому світові невичерпні потенційні можливості українського образного слова. Його твори друкувались в різних країнах, де живуть українці, крім рідної України, бо були впродовж десятиліть під забороною. І тільки тепер ми пізнаємо красу і силу його слова. Тільки тепер нам стало відомо, що Улас Самчук за довгі роки свого жоття створив цілу бібліотеку блискучої української прози. В українській літературі Улас Самчук відомий насамперед як романіст, автор епопеї "Волинь" і роману "Марія".
Улас Самчук був першим письменником, який показав справжнє страхітливе обличчя комунізму, змалювавши у романі "Марія" (1932-1933) жахливі картини лютого голодомору, який принесла на українську землю радянська влада. Коли писався твір "Марія", в Україні лютував голод, штучно лаштований, з метою винищення селянства, яке годувало народ. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі і безчинства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов Улас Самчук, зобразивши жорстоку правду про становище українського селянства після революції 1917 року, що й стало причиною заборони роману "Марія" в СРСР.
Проживаючи в Канаді, упродовж багатьох років У.Самчук працював над трилогією "Ост" (1948-1982), в якій родина Морозів стає учасницею всіх складних подій в Україні, починаючи з 1917 і аж до 60-х рр.; у романі "На твердій землі" (1967) змальоване життя в Канаді українських переселенців.
Улас Самчук — автор мемуарів "П’ять по дванадцятій" (1954), "На білому коні" (1956), "На коні вороному" (1974) тощо.
Уласа Самчука справедливо назвали "Гомером українського життя ХХ ст.". Він створив неповторну художню панораму своєї епохи, показав рідний народ у періоди вирішальних випробувань, особливо в епопеях "Волинь", "Ост".
Це — письменник-традиціоналіст, реаліст, епік. Його індивідуальний стиль відзначається детальними, "спокійними" описами побуту, праці різних суспільних верств, але насамперед селян. Він спромігся глибоко проникнути у внутрішній світ українського селянина, психологічно вмотивовано передати його емоції, переживання, думки.
Образи-персонажі творів У.Самчука живі, яскраві, без штучної ідеалізації. У зображенні пейзажу він виступає справжнім поетом, залюбленим у красу рідної землі, хоча ту красу більше доводилось носити з собою в серці, аніж спостерігати в дійсності.
У живописанні художнім прозовим словом сучасної йому української національної історії Улас Самчук досягнув більших верших, ніж хто інший. Він посідає одне з почесних місць в українській літературі ХХ століття, його твори здобули величезну популярність у світі.
Історія української літератури ХХ ст.— К.: 1994.— Кн. 2.— Ч. 1.
Жив’юк А. Дерманські береги Уласа Самчука // Слово і час.— 1995.— №1.
Назад до Програми
Присяжнюк Антон
(Кам’янець-Подільський)
Концепція "великої літератури" У.Самчука в діалозі-дискусії МУРу
У контексті усієї еміграційної літератури діяльність МУРу є одним з найяскравіших епізодів. Феномен організації полягає в тому, що її представники за три роки розглянули ті дискусійні питання щодо літературної творчості, які успадкували від Євшана, Єфремова, Франка, та ще й висвітлили низку власних концепцій. У поле зору потрапили такі проблеми, як "Неповорот назад", "Проблема естетик" (І. Костецький), "Національно-органічний стиль", "Романтизм ХОРСа", "Боротьба поколінь", "В обороні великих", "Опозиція неокласикам" (Ю.Шерех), "Криза" (Ю.Косач), "Романтизм ЗВЕНА" (В.Кримський), "Ваплітянство" (Т.Осьмачка), "Плужанство" (В.Державин). Розглянувши такий широкий спектр питань, "мурівці" не зуміли їх втілити в життя, бо діяльність організації була дещо схожа на радянський партком в міні— атюрі, який базувався на рецептах, патетичних гаслах, а не на конкретних діях.
Для кращого розуміння ідеологічних засад МУРу, закцентуємо нашу увагу на одній з найдискусійніших ідей, проголошеній У.Самчуком на І з’їзді в Ашшафенбурзі. Мова йтиме про концепцію універсальності, що в ідеалі мала б бути символом українського духу. В своїй основі національна література повинна була орієнтуватися на класиків-взірців: Гете, Шекспір, Ібсена, які були яскравими представниками своїх народів. "Велика література", на думку У.Самчука, є виключно класичною спадщиною, яка в Україні представлена Т.Шевченком, І.Франком та Лесею Українкою. Самчук також вважає, що література повинна носити дещо канонізований характер: "Мораль, правда мають перебувати в класичній зрівноваженості" [2, 246]. Що ж до бачення великої літератури, то він вважав її "моральним аеропагом, де судяться і дають присуд вселюдські моральні чи аморальні вчинки, і горе тим людям чи тим народам, які в тому судилищі не чи не досить заступлені" [3, 45].
Після чіткого визначення тенденцій "великої літератури" розпочалася дискусія, яка носила дещо конфліктний характер. Так, Остап Грицай у статті "Мала чи Велика література" бере до уваги ідеї і концепцію універсальності "великої літератури" У.Самчука, деталізує, заганяє її в конкретні рамки і дає чіткі поради стосовно подальшої роботи, щоб українська література набула статусу "великої". У відкритому листі У.Самчук нагадує О.Грицаю, що літерату ра не терпить жодних рецептів і є виявом натхнення творчої особистості.
В опозицію У.Самчуку стає І.Багряний, який проголошує орієнтацію на Гете, Шекспіра, тобто Європу, нездоровим явищем. Своє ігнорування європейської традиції він пояснює тим, що це поширювач "хворої культури", оскільки за основу бере народницьку ідеологію. У статті "Думки про літературу" І.Багряний в радикальний спосіб закликає повернути літературу до народної місії: "Література не є справа приватна, а написане не в інтересах нації — злочин" [1, 35]."Велика література потребує великої ідейності" [1, 31].
Відповідаючи І.Багряному, У.Самчук зазначає, що нам "потрібне суспільство. Культурне, благородне. У нас багато плебсу. Ми топимось у примітивізмі. Ми інколи чванимось своєю недолужністю і на тисячу ладів відмінюємо нашу "народність" [3, 99]. На захист У.Самчука став і Ю.Косач, але при цьому висловив невдоволення тим, що українській літературі ніколи не стати "великою" через надмірну політизацію, в якій він звинувачує Д.Донцова.
Своєрідну опозицію до У.Самчука зайняли Ю.Шерех, В.Барка, розвинувши теорією "Національно-органічного стилю", яка базується на ігноруванні Європи та відстоюванні народницько-просвітницьких принципів.
Як підсумок сказаному вище хочемо зазначити, що концепція "великої літератури" У.Самчука хоч і мала за собою сильну базу (ідеалістичну естетику Шіллера і Гумбольдта), але була безперспективною. Це, напевно, розумів і сам У.Самчук оскільки його ідеї носили характер заїжджених постулатів. Теза про "велику літературу" не давала вичерпної відповіді на питання: "Що буде далі? зі мною? з Україною? з літературою? І ще для кого і як писати?", хоча це і було головним завданням МУРу.
Багряний І. Думки про літературу // МУР.— Збірник І.— Мюнхен; Карльсфельд.— 1946.
Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія.— К.: Либідь, 1997.— 360 с.
Самчук У. Велика література // МУР.— Збірник І.— Мюнхен; Карльсфельд.—1946.
Назад до Програми
Чуркіна Олена
(Херсон)
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ БІБЛІЙНОГО МОТИВУ СПОКУШЕННЯ ДИЯВОЛОМ У РОМАНІ ВАСИЛЯ БАРКИ "ЖОВТИЙ КНЯЗЬ"
Роман Василя Барки "Жовтий князь" — один із найяскравіших фрагментів літератури української діаспори, в якому вперше відтворено широку картину духовного життя народу в найтрагічніші моменти. У передмові до твору автор визначає три пласти зображення: реалістичний, психологічний та метафізичний (духовний),підкреслюючи цим багатоплановість свого роману. Найбільш глибоким, як нам здається, є метафізичний пласт, зокрема один із його аспектів — інтерпретація біблійного мотиву спокушення дияволом. Як сказано у Біблії, "На початку Бог створив Небо та землю" [1М. 1:1]. На першому місці стоїть Небо як уособлення вищого (духовного) світу, яке живе за своїми канонами.