До "280 річниці з дня народження Григорія Сковороди" (творча робота)

Реферат

Сторінка 4 з 4

У Франції королівська фаворитка мадам Помпадур загравала з поетами і філософами; Фрідріх Пруський, виказуючи свою справедливість, дозволив судові винести вирок на користь простого мельника, який наважився судитися з королем; Імператриця всеросійська Катерини Друга осипала щедротами Вольтера й Дідро, вітала Дідро в Петербурзі, пропонувала йому перенести видання "Енциклопедії" до столиці Росії, а феронейському мудрецеві, що "в Росії нема мужика, який не їв би курки, коли хоче, а з деякого часу вони надають перевагу індичкам". Подала голос і Америка, де в 1776 році було прийнято Декларацію незалежності, і того ж року видатний учений Франклін прибув послом Америки до Росії.

А тим часом у тій самій Франції відкрито переслідувалися найкращі уми і таланти. Вольтера, який двічі побував у Бастилії, вислано за межі держави, перші томи "Енциклопедії" заборонені королівським декретом. Руссо вигнаний з Франції, його твори публічно спалено. Книга Гольвеція "Про розум" спалена рукою ката. Твори натуралістам Бюффона й історика Маблі забороненою. Мемуари Бомарше спалено, "Філософські думки", Дідро спалено рукою ката.

Європа знекровлювалася у Семилітній війні, Фрідріх Пруський і Катерина Друга шматували Польщу. У Росії остаточно закріпачено селян України. Зруйновано Запорізьку Січ. Провінціальна німецька принцеса ставши російською імператрицею намагалася в усьому перевершити Петра Першого. Перед усім світом виставляла своє благодійництво і просвітництво, загравала з західними філософами, водночас посилаючи полки для кривавої розправи з Пугачовим, підписуючи указ про арешт Радищева й спалення його книги "Путишествие из Петербурга в Москву".

В часи, коли Пруський фельдфебель учив розуму Європу, коли у "вільній" Америці процвітала відкрита торгівля рабами – неграми, а в Росії продавали разом з кіньми і каретами кріпаків, коли невіглаством панувало у верхніх шарах суспільства і високо піднімало голову біля східців тронів, коли, за висловом Герцина, "все дуло прибите до землі, сама лиш офіційна підлість гучно промовляла", "замість науки викладали теорію рабства", в такі часи література була останнім втечищем свободи, в такі часи незмога було заглиблюватися в філософію і водночас не ворогувати з дійсністю в усіх її проявах, починаючи з лицемірства влади.

Сковорода мовби перегукувався в своїх творах з найкращими умами того часу. І в його художніх і філософських творах найголовніша думка найбільша пристрасть, найпалкіше бажання – пізнати самого себе, віднайти в собі людину, краще в її природі й властивостях. Де ж шукати цю людину? На це в Сковороди була тільки одна відповідь. У двадцять четвертій пісні своєї поетичної збірки "Сад божественних пісень" він недвозначно заявляє: "А ми жребій з голяками". Стали вже афористичними словами Радищева з його безмежного "Путишествия": "Я взглянув окрест меня душа моя страданиями человечества уявлено стояла".

Сімнадцята пісня Сковороди "Саду" починається так:

Видя жития сего я горе,

Кипящее как Черное море,

Выхрем скорбий, напастий, бед,

Заслаб, ужаснулся, поблід.

О горе сущим в нем.

Такі аналогії корисні навіть тепер , через понад двісті років з цасу написання з цих речей.

Не знати, як склалася б доля Сковороди, колиб його твори булиб віддруковані за життя. Легко здогадатися, що й про українського вільнодумця "воспоследствувало" б "височайшие повеления", так само як щодо Радищева, і може б, не долічилися ми багатьох найсміливіших ночей нашого мислителя. Хоча стверджувати, що все збереглося, теж навряд чи хто наважиться, бо Сковорода свої твори переписував власноручно і посилав у вигляді листів знайомим і друзям, не завжди полишаючи собі копії.

Його зберегла пам’ять народна, поезії Сковороди розходилися поміж людьми, його пісні співалися кобзарями і лірниками на велелюдних шляхах, Котляревський вставляє, трохи переробивши, в свою "Наталку Полтавку" пісню Сковороди "Всякому городу нрав и права", малий Шевченко списує поезії Сковороди не з антологічних видань, а з учт народних –

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака,

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – тай куплю паперу аркуш.

І зроблю маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками,

Кругом листочки обведу

Тай списую Сковороду...–

Величною була слава цього народного мислителя, який в основу своїх роздумів поклав проблему людського щастя, звеличення трудового народу.

Його життя горіло вогнем любові, ненависті, правди і розуму. Розповідають, що Катерина ІІ зустрівшись з Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:

— Е! Вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.

Коли Григорій Савич відчув, що вже наближається кінець, востаннє пішов він у мандрівку до свого друга і учня М.І. Ковалинського в село Хожетове поблизу Орла. Йому заповів усі свої рукописи. Ще відвідав знайомих у Курську і швидко повернув на Україну. Останню зупинку зробив у селі Іванівна (нині село Сковородинівка на Харківщині) в маєтку А.І. Ковалинського.

Він помер 29 жовтня (9 листопада за новим стилем) не доживши одного місяця до свого 72 дня народження. Цього дня, як завжди, обідав, висилився, по обіді в саду зривав плоди, роздавав хлопчикам.

На захід сонця під липою став копати яму. Коли хазяїн спитав, що він робить, Сковорода відповів: "Пора, друже, закінчити мандрівку. Й так вже волосся злетіло з бідної голови від мандрування, пора заспокоїтися."

Тоді ліг спати, поклавши, за звичаєм, під голову торбу з книжками і рукописами. На ранок його знайшли мертвим.

На могилі своїй просив написати: "Міръ ловилъ меня, но не поймалъ".

І нині зберігається його могила з пророчим написом.

Хотів сказати цим про збави й принади світу, на які не зміняв незалежності своєї бунтарської думки, але нема тут мови про ту уважність, з якою світ ловив кожне слово Сковороди за його життя і по смерті.

Майже століття знадобилося для того, щоб зібрати всі твори Григорія Сковороди.

Першу спробу видати повне зібрання його творів здійснив харківський учений Д. Ба гелій наприкінці дев’ятнадцятого століття (1894). Згодом Б. Бонч-Бруєвич видав один том філософських праць. А в 1961 році уперше було здійснено повне наукове зібрання творів великого філософа і митця. Для сучасного читача стиль і мова Сковороди не завжди приступні, часто ускладнені, "темні", незвичайність їхня іноді може видаватися навіть комічною. Тому видавці часто намагаються "осучаснити" Сковороду, його вірші перекладаються сучасною українською мовою і в такому вигляді вміщуються в збірники антології, його афоризми так само "для зручності" перекладаються на мову сьогодення.

Очевидно, все ж таки Сковороду треба приймати таким, як він є. Він був сином своєї епохи, замикав період епохи, цього ще мало дослідженого періоду, який, зберігаючи в літературній мові стихію церковнослов’янізмів, водночас включав в свій обіг велику кількість елементів народної української мови, русизмів, іноді штучно сконструйованих слів. Усе це потрібно було для як найповнішої передачі народної образності, розкоші вислову, багатства, примхливості, розсваволеності, чудернацтва цього стилю.

Заглиблений у життя народне, Сковорода в своїх філософських думаннях намагався дійти до суті речей, учив про вічність матерії як основи всього сущого, визнавав силу і незмінність законів природи, торуючи шлях науковому світогляду.

Він виступає перед нами як метафізик, астроном, ботанік, фізик, геометр, мораліст. Він знав мови старогрецьку, латину, іврит, вільно володів ними й цілим рядом європейських мов, перекладав Вергілія, Овідія, Горація, Плутарха, Цицерона, з польської, чеської; пише вірші латинською мовою, пише друзям листи латинською мовою.

Сьогодні легко бачити суперечливості і філософських поглядах Сковороди, але ми високо цінуємо благородні наміри найпершого філософа, який вважав що предметом філософії повинна стати жива людина з її земними справами, з думками і відчуттями, бо саме людина є центром і ключем усіх таємниць природи і суспільства. Все це він відтворював у своїх поезіях, філософських творах, афоризмах.

Переймаймо ж ту вселенську мудрість яку залишив нам Григорій Савич Сковорода, бо як сказав Павло Тичина: "Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: "Обсягом широку змістовністю глибоку і що до світогляду свого – чисту та моральну... Потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони, спадаючи із верховин у долину, ламали на своїй путі усі колючки й бур’ян, перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі".

3 грудня 2002р.

Любов Терещенко

Література

1. Григорій Сковорода "Сад пісень" вибрані твори. Київ. "Веселка" 1983

2. Павло Загребельний "Неложними устами". Київ. "Радянський письменник" 1981.

3. Микола Махінчук "Переяславський скарб" Київ. Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь" 1989

4. Володимир Стадниченко "Мандрівник за знаннями" Червоний гірник.

23

1 2 3 4