Він був потрібний у цьому ділі як досвідчений художник, котрий добре знав стародавній і сучасний побут України, їі архітектурні пам'ятки, як великий знавець української етнографії та фольклору.
Шевченка не дуже вабили розкопки. Він більше цілковито захоплювався спілкуванням з людьми, які брали участь у розкопках як робітники-землекопи, змальовує їх образи, записує від них пісні про народних ватажків, народні повстання, зокрема про повстання Бондаренка. Курган Переп'ят поет змалював побіжно тільки один раз. У поемі "Швачка" Тарас Григорович згадує' про цей курган і робить власноручну примітку.
До цього періоду належать такі малюнки Шевченка, як "Коло каші", "Пейзаж", "Парубок з люлькою", "Голова селянина", "Хлопець з граблями", "Селянин у брилі", "Постаті селян", "Гурт селян", "Сільські будні". Записуючи народні пісні, Шевченко іноді вказував" від кого це, хто йому наспівав. Під деякими пісенними текстами рукою поета зроблені позначки: "Од Грицька Димиден-ка", "Од Мартина Липського". 21 вересня 1846 року Тарас Григорович одержав від археологічної комісії нове доручення, що стосується збирання матеріалів в різних містах і селах Київської, Подільської, Волинської губерній.
Поет мріяв про роботу в Київському університеті. У 1847 році його призначили викладачем малювання. Але через арешт до роботи не приступив. Як відомо, у квітні 1846 року Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства, де був ідейним натхненником революційно-демократичної групи, за доносом провокатора братство було розкрите, всі його члени арештовані. 5 квітня 1847 року при в'їзді в Київ на правому березі Дніпра арештували й Шевченка. А потім сталася жорстока розправа над ним. Десять ро-
ків важкої солдатської служби з "запрещением писать й рисо-вать". Десятирічна неволя спочатку в оренбурзьких, а потім " Іа-каспійських степах не зломила духовної сили поета, не згасила ненависть до гнобителів. Мужність його була дивовижною.
44
С
П. Богуш. Т. Г. Шевченко малює Святопокровську церкву у вересні 1843 року. (Олівець).
На закінчення розповіді про Шевченка-художника нагадаємо, яцо малюванням він захоплювався ще з раннього дитинства. А згодом, коли вже виріс до юнацького віку, але ще не звільнений від кріпацтва, працював за контрактом у майстра живописного цеху В. Ширяєва. Саме тут він починав свою літераІурио-мистець-ку творчість. Знайомство і дружба з своїм земляком, учнем Академії мистецтв Іваном Максимовичем Сошенком (1835 р.) ввели поета в коло відомих діячів мистецтва і культури, котрі зацікавилися долею поета.
Через Івана Сошенка з Шевченком познайомився інший учень Академії мистецтв Аполлон Мокрицький. Він у 1830 році закінчив Ніжинську Іімназію вищих наук, де навчався водночас з М Гоголем, Є. Гребінкою, М Прокоповичем, Н Кукольником, 'О. Данилевським та іншими відомими діячами. Аполлон Мокрицький, зблизившись з Іваном Сошенком, затим з Тарасом Шевченком, познайомив їх з Євгеном Гребінкою, котрий відіграв
45
особливу активну і плідну роль у розвитку Шевченкового обдарування в останні роки його роботи в артілі В. Ширяева. Перед викупом з кріпацтва.
Влітку 1835 року Тарас Шевченко як "посторонний ученик"" відвідує класи товариства заохочування художників і подає малюнки свої на розгляд комітету цього товариства. Комітет дає оцінку: "заслуживающие похвалу". Невдовзі відбулося знайомство Шевченка з віце-президентом Академії мистецтв Ф. П. Толстим та конференц-секретарем В. І. Григоровичем, з дозволу якого Шевченко став відвідувати малювальні класи товариства заохочування художників. А познайомили з ним поета земляки конфе-ренц-секретаря Аполлон Мокрицький та Євген Гребінка.
На той час належить знайомство Шевченка з художником: О. Г. Венеціановим — одним з основоположників побутового жанру, першим (До К— П. Брюллов'а) вчителем А. Мокрицького. Познайомився поет і з композитором та музичним діячем М: Ю. Віль-горським. Саме в колі І. Сошенка, А. Мокрицького, Є. Гребінки, В. Григоровича, О. Вене"ціанова дедалі більше визрівала рішучість вирвати Шевченка з кріпацьких пут і відкрити йому шлях до Академії мистецтв. Саме А. Мокрицькому належить важливий перший практичний крок, що привів до організації викуду Шевченка з кріпосної неволі. У кінці 1836 року В. А. Жуковський через О. Венеціанова та В. Григоровича зустрівся у майстерні К— П. Брюллова, а також у себе на квартирі. При цих зустрічах детально мовилось про викуп поета.
Тарас Шевченко продовжує відвідувати товариство заохочування художників. Тут він під керівництвом Сошенка виконує ряд історичних композицій, а також портретів. З-поміж них — "Опек-сандр Македонський виявляє довір'я своєму лікарю Філіппу", "Смерть Олега князя Древлянського", "Смерть Віргінії", "Смерть Богдана Хмельницького", акварельний портрет Євгена Гребінки, інші твори, котрими був задоволений Сошенко, давав їм високу оцінку.
Один з сучасників Шевченка пригадує розповіді юного кріпака: "Тарас каже про себе: "Хотілося б мені намалювати картину, а пан змушує замітати світлицю". У нього в одній руці пензель, а в другій мітла. І він не знає, що робити".
І нарешті викуп здійснено. У той знаменний день 25 квітня 1838 року Шевченко на радощах побіг до Сошенка, котрий жив у напівпідвальній квартирі. Сошенко згадує: "Через окно вскаки-вает Тарас, опрокидьівает моего евангелиста (картину), чуть й меня не сшиб с ног. Бросается ко мне на шею й кричит: "Свобода! Свобода!" Понявши, в чем дело, я уже со своей сторони сґ'ал душить его в обьятиях й целовать. Сцена зта кончилась тем, что мн оба расплакались, как дети". Світлі спогади про ті радісні дні Шевченко пізніше напише в повісті "Художник": "В продол-46
жение нескольких дней он бьіл так счастлив, так прекрасен, что я не мог смотреть на него без умиления. Он переливал й в мою душу своє безграничное счастье".
Засвідчивши "Відпускну" 16 травня 1838 року в Петербурзькій палаті цивільного суду, Шевченко почав відвідувати малювальні класи Академії мистецтв. Учителем був один з його рятівників Карл Брюллов.
НАЩАДКИ ПАМ'ЯТЬ БЕРЕЖУТЬ
Шевченко в пам'яті народній. Цей крилатий вислів став символом для України. У тому числі й для всіх поколінь Нікополь-щини — минулих, сьогоднішніх і прийдешніх. Нікопольські нащадки пам'ять про поета свято бережуть. Він поміж нас живе не тільки в назвах вулиць, майданів, населених пунктів, не тільки у бронзі... Він живе у любові вічній, що ніколи не згасне. Ця пам'ять і любов може згаснути тільки в єдиному випадку — разом з сонцем. Ось ті далеко неповні фрагменти з тої пам'яті про найдорожчого серцю поета, я б сказав, лише мізерна часточка їх. Бо коли б про все розповідати, що зберігає пам'ять вдячних ніко,-польців про Тараса Григоровича, то склалися б, напевне, цілі томи спогадів і фактів.
У 1989 році в одному з приміщень Нікопольської середньої школи, котра носить ім'я поета, встановлена меморіальна дошка з барельєфом Тараса Григоровича. Дошка супроводжена написом: "Т. Г. Шевченко (1814—1861). Встановлено на честь І75-річчя від дня народження Великого Кобзаря та в зв'язку з його перебуванням на Нікопольщині у вересні 1843— року". Подія ця відзначена змістовним торжеством, присвяченим пам'яті геніального сина українського народу.
10 серпня 1990 року на честь перебування у Нікополі поета В. А. Жуковського, який брав активну участь у викупі з кріпацтва Шевченка, а також з нагоди 150-річчя виходу "Кобзаря" на площі Богдана Хмельницького встановлена меморіальна дошка. У верхній частині її <викарбувана ліра, а внизу — кобза, книга і герб. Текст на дошці сповіщає: "1 жовтня 1837 року Нікополь відвідав вчитель поетів Василь Андрійович Жуковський, якому Т. Г. Шевченко присвятив свою поему "Катерина".
На Нікопольщині вшанування Кобзаря стало постійним і безперервним. Створено цілий літопис цього. Кожного року вдячні нащадки вносять щось нове, неповторне в пам'ять про улюбленого поета.
Жваво і змістовно пройшло у Нікополі "свято Шевченка" у березневі дні 1919 року з нагоди 105-ї річниці від дня народження
47
поета. Про це свято цікаві документи зберігаються у фондах. Дніпропетровського державного архіву в справах Нікопольського відділу народної освіти. Ось один з таких документів. А мовиться про телеграму, Ідо була надіслана відділом:
"Волосним рабочим й крестьянским депутатам, 11 марта в-день памяти великого народного позта Тараса Шевченко все уча-щиеся должньї бнть освобожденн от занятий. По всем школам й просветительньщ учреждениям вместо обьічньїх занятий должньї бнть организованн утра, чтения биографии, докладов й рефера-тов, относящихся к памяти позта. Для рабочих й селян устроить концертн й митинги, на коих бнло бьі вияснено великеє значение народного позта как передового борца, умершего за лучшую долю-трудящегося' люда.
Основание: телеграмма народного комиссара просвещения Луначарского от 1 марта".
Представники відділу народної освіти та культурно-освітніх закладів Нікополя опрацювали та підготували план "свята Шевченка", в основу якого лягли розробки наради представників "Просвіти", театрально-співочого гуртка "Мистецтво", а також товариства "Юнацької Спілки". Ось фрагменти з того плану.
"1. Все магазинн, фабрики, заводи, школьї, правительствен-ньіе й частнне учреждения 25 й 26 февраля (по старому стилю) закрнваются.
2. Во всех школах 25 февраля устраиваются для учащихся ли-тературнне утра, поовященние памяти Тараса Шевченко. Учащим-ся раздать брошюру народного комиссара просвещения Луначарского "Т. Шевченко как народний позт". (Мовиться про брошуру А. В. Луначарського "Великий народний позт (Тарас Шевченко)". Стаття-реферат написана у 1911 році з нагоди 50-річчя від дня смерті Шевченка і прочитана ЗО березня 1911 року в Парижі на зборах, присвячених Великому Кобзареві. Вона вийшла окремою-брошурою в 1912 році у Львові в українському перекладі. А в 1917 році вийшла у 'Полтаві теж українською мовою — П. Б.).
3. Вечером 25 февраля устроить вечер-спектакль, посвящен-ннй памяти Т. Шевченко. Программа вечера: а) Реферат о Т.Шевченко, б) Речь представителя коллегии просвещения. в) Речь пред-ставителя "Просвіта". "Интернационал" й народний гимн (поет хор) Пьеса "Думи мої" Л. Старицкой-Черняховской.