Аналіз повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького

Реферат

Сторінка 3 з 3

Та така гадка, як пропозиція Б. Хмельницького, видалася Вишнивецькому підступною. Крок до згоди не було зроблено.

В стилі народних дум говорить Нечуй-Левицький про нелегку козацьку перемогу над ворогами, висловлюючи щирий жаль про безславну загибель цвіту польської шляхти. Виставляючи себе за взірець всієї України, вони були фактично "сліпі проводирі, за котрими Україна не пішла слідком і зреклася їх, як своїх ворогів". Така доля Вишнивецького, життя і талант якого, величезна енергія були присвячені фальшивій ідеї. Прагнучи до неподільної влади над людьми, постійно доводячи право па це збагачення деспотією герой роману не здобув очікуваної слави.

Вся структура художнього зображення, логіка розвитку центрального персонажа свідчать про неприйняття автором самодостатнього насильства над народом і над собою, навіть у Визвольній війні 1654р. він бачить невиправдані втрати для обох народів.

Розуміння соціальної і психологічної природи "перекинчества", побуту, звичаїв, моралі XVII ст. дозволило Нечую-Левицькому створити цікавий твір, який дав йому поштовх для подальшого опрацювання історичних сюжетів.

Цінність літературної спадщини Нечуя-Левицького полягає у реалістичному зображенні тієї епохи, в яку жив письменник. У творах письменника показані духовні багатства народу, висловлена любов автора до простого люду, віра в його сили, а також непримиренність до гноблення, до приниження людської гідності.

І.Нечуй-Лсвицький широко і різнобічне змалював життя різних верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звільнених селян, чимало вражень для його творчості.

Після семирічного вчителювання в м. Польщі Левицький переїжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії. Причини переїзду полягали очевидно в демократичній діяльності, в громадській сміливості учителя гімназії.

Седлецька жіноча гімназія для греко-уніатів, тобто для українців, була непоганим грунтом для посів тих зерен, що западають у юні голови вихованок, щоб урожайно зродитися новини думками. Відстоюючи інтереси народу, Левицький висловлювався за соціальні і національні права українців, читав власні твори гімназисткам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди.

Переїхавши в 1873р. до Кишинева, Левицький почав працювати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови і літератури, старослов'янської і латинської мов та логіки.

Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов'язки класного вихователя, любив дітей.

Разом з тим це був час найвищого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкращі полотна :Повісті "Микола Джеря", "Бурлачка ", "Кайдашева сім'я", а також "Баба Параска та баба Палажка ", "Чортяча спокуса."

Не припиняє він і громадської діяльності, початої в Седлеці. Перша Кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 р. стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше групувалась передова інтелігенція. Серед демократично настроєної молоді виявляв свою активність І. Нечуй-Левицький. Крім читання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він впадає в око поліції і жандармерії і за ним встановлюється таємний нагляд.

Очевидно жандармський догляд порушив плани письменника і змусив йоги у 47 років залишити вчительську роботу. Другою причиною ранньої відставки Левицького був стан його здоров'я.

Відомо, що в письменника виявилася шлункова хвороба, і в лютому 1848 року він звертається з заявою до директора гімназії про дозвіл па виїзд до Австрії лікуватися мінеральними водами.

Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя Нечуй-Левицький у 1885 р. подав у відставку і перейшов цілком на літературну роботу. Постійним місцем проживання він обрав Київ. Тут були написані історичний роман "Князь Єремія Вишнивецький " і "Гетьман Іван Виговський", повість "Пропащі", "Над Чорним морем", "Навіжена" багато оповідань єдиний в усій імперії український журнал.

Перші несміливі спроби письменника припадають на студентські роки. І тому, що вони залишилися спробами, письменник не згадує про них. Лише в одному з варіантів автобіографії говориться: "Ще бувши в Київській академії, я почав писати народні повісті для "Основи". "Основа" перестала виходити, і я покинув початок тієї повісті і загубив його". Закінчивши в 1865 р. духовну академію із званням магістра богослов'я І. С. Л. порушив родинну традицію і служителем церкви не став. Де була його громадянська мужність — відкинути духовний чин, здобутий багаторічним навчанням, і задовольнитися скромною професією учителя-словесника. Свою педагогічну діяльність після академії він почав того ж року в Полтавській духовній семінарії, ставши викладачем російської словесності (тобто мови і літератури). З'явилися деякі можливості взятися за творче перо. Це був час, коли діяв неймовірно жорстокий циркуляр царського міністра Валуєва про заборону не лише писати, але й розмовляти українською мовою.

З цієї причини друкувати свої твори йому довелось за межами царської Росії, в Галичині. Перша повість "Дві московки" була надрукована 1868р. у Львівське ну журналі " Правда", де пізніше з'явилися й інші твори І. Нечуя, як назвав себе І. С. Левицький.

Полтавський період життя, де вперше Левицькому посміхнулася муза, швидко закінчився. Справа в тому, що матеріальні умови вчителів семінарії були погані, деякі викладачі навіть голодували. У Левицького заробітна плата була всього 250 крб. на рік, що ніяк не могло забезпечити нормального життя. Крім того, письменник знав, що його будуть переслідувати за писання творів українською мовою. Це навело його на думку залишити семінарію і перейти в гімназію та кудись далі, на околицю царської імперії. Такою околицею була Польща.

Перехід з духовного закладу в світську гімназію (з додатковим складанням екзаменів) свідчив про остаточний розрив Левицького з кар'єрою духівника. Одержавши 1866р. призначення в жіночу гімназію м. Каліш, Левицький переїжджає туди і стає викладачем російської мови і літератури, історії і географи Росії.

Через рік, відчувши деякий відрив від рідного середовища, Левицький попросився перевести його в м.Білу, де жило українське населення. Але за відсутністю там відповідної вакансії Левицького 1867р. було переведено вчителювати до Селдецької жіночої гімназії. Роки педагогічної діяльності в Каліш і Седлеці були для Нечуя-Левицького періодом дальшого творчого піднесення.

Тут були написані "Рибалка Панас Круть, "Хмари", "Причепа" "Запорожці", перший варіант повісті "Микола Джеря" та ін. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.

1 2 3