Написані пізніше коротенькі драми уже не мали тієї глибини, яка властива найкращим драмам цього письменника. Правда, у 1948 році він ще створив досить гарну трагедію "Пророк" про Шевченка, але на сцені театрів цей твір появився аж у 1961 році, після смерті автора, а при житті Кочерги сталінські посіпаки завдали митцеві кілька болючих, добре продуманих ударів у спину. Планував письменник також написати драму про українського чудового музиканта М.Березовського, але тяжкі часи гонінь на все національне й патріотичне, смерть сина й цілий букет хвороб не дозволили І.Кочерзі втілити у життя свій задум. В ці роки митець займався хіба що перекладами художніх творів, адже досконало знав французьку та німецьку мови. Останньою завершеною роботою Кочерги-перекладача вважається "Приборкання непокірної" Шекспіра.
Помер письменник 29 грудня 1952 року, проживши досить довге життя. Похований на Байковому кладовищі в Києві. До лицаря у одній з перших драм І.Кочерги "Песня в бокале" смерть прийшла у вигляді прекрасної дівчини. До Кочерги вона з'явилася волею від суєти й тяжких життєвих випробувань, які старенькому драматургові вже здавалися справжньою карою.
Драма "Свіччине весілля" Івана Кочерги у творчому доробку письменника займає особливе місце. Вперше під назвою "Пісня про Свічку" вона вийшла друком у 1931 році. Через два роки під такою ж назвою твір видали російською мовою. Т в цей же рік письменник зумів видати драму вдруге українською, значно переробивши і змінивши назву — "Свіччине весілля". Безсумнівно, що друге українське видання було значно якіснішим, вдалішим. До нинішніх читачів і глядачів твір дійшов саме в такій редакції.
Особливістю творчості І.Кочерги було те, що до всіх своїх улюблених, найкращих з художньої точки зору творів, автор писав передмови. До певної міри ці передмови були зайвими, адже драматург в них лише пояснював зміст, а тим часом поціновувач сприймає твір саме з контексту, і такі підказки драматурга, як треба розуміти його героїв чи проблему, аж ніяк не могли відіграти роль доброго анонсу чи вдалої рецензії. Але була в цих передмовах і позитивна сторона: драматург пояснював, що саме наштовхнуло його на конкретну тему, що стало тим конкретним важелем, за допомогою якого він зрушив певний історичний матеріал з мертвої точки, трансформував його і надав вигляду художньої інтерпретації минулого. У передмові до драми "Свіччине весілля" письменник підкреслює, що у архівах знайшов дві грамоти литовських князів (1494 і 1506 років), у яких порушувалися питання заборони світити світло й відміни цього рішення. Письменник підкреслював, що заборона існувала щонайменше 15 років і у грамотах згадувалося невдоволення киян з цього приводу. Історія не подавала повстання ремісників — у творі це художній домисел.
Перед тим, як перейти до аналізу твору, слід уточнити певні деталі, які стосуються часів литовського панування в Україні. Ця тема була заборонена в радянські часи, тому читачі або глядачі "Свіччиного весілля" мусили сприймати подане драматургом на віру, не маючи належних уявлень про історичний проміжок часу, охоплений у творі. Історичні дані свідчать, що, по-перше, саме литовські князі допомогли Україні звільнитися від монгольського іга. По-друге, підпорядкувавши собі Україну, литовські володарі сприйняли як належне вищість української культури над литовською, визнали українську мову державною, запровадили нею діловодство. Є відомості, що литовський князь писав листи до своєї матері-італійки саме нашою мовою, яка тоді вважалася дуже вишуканою і достойною, щоб якраз нею спілкувалися короновані особи. Якщо проводити історичні паралелі того, що відбувалося в часи Великого Литовського князівства, то напрошується асоціація українців з етрусками, які розчинилися у римській примітивнішій культурі, але, розчиняючись, облагородили римлян як народність, дали поштовх до нового витка прогресу в Римській державі. Українці не асимілювалися, вони зберели етнографічне ядро, одночасно благотворно впливаючи на культуру всієї держави Литви. Статут Литовський, магдебурзьке право були документами високого рівня, давали українцям право на розвиток ремісництва і торгівлі, на досить урегульований законами уклад життя, де громадяни в державі законопослушні тому, що їхні обов'язки не є тягарем, а права не допускають хаосу та беззаконня. Проте через деякий час сама Литва потрапила в залежність від Польщі, і всім свободам в Україні настав кінець.
Але повернемось до того історичного відрізку часу, який зображений у драмі І.Кочерги. Тоді Литва володіла тільки частиною України та Києвом. Решту предковічних українських земель були поділені між Польщею, Молдавією, Росією та Угорщиною.
Київ вважався важливим торговельним центром, але не процвітав, бо його постійно руйнували набіги татар. Ремісничі квартали того часу можна назвати дерев'яно-солом'яними. Вони спалахували під час пожежі в одну мить. Очевидно, саме з метою безпеки було прийнято литовськими князями заборону світити світло.
Важливим є те, що події у "Свіччиному весіллі" відбуваються на межі литовського (1320 —1501) і польського (1501 — 1647) періодів підпорядкування. Литва втрачала силу. Закономірно, що це відбивалося на адміністративному рівні, зримо відчувався занепад і самоуправство на місцях. Сам автор драми не наводить прикладів, щоб його герої-ремісники висловлювали невдоволення проти литовського князя. Вся лють спрямована виключно на місцевого воєводу та його прибічників, зокрема місцевого українського представника влади — війта Шавулу.
У передмові до "Свіччиного весілля" драматург мотивує причини ймовірного повстання насамперед тим, що кияни збагнули посягання місцевих чиновників на їм дане магдебурзьке право. Можна запропонувати учням пригадати з історії, що це таке, а можна просто навести цитату з "Історії України-Русі" Миколи Аркаса: "Багато городів у ті часи достали од князів литовських так зване "Магдебурзьке право". Це право давало городянам велику самостійність і незалежність од власті державної; по тому праву городська рада порядкувала усіма справами в городі: громада вибирала з-поміж себе "бургомистра" і "лаву", в котрій було чотири "райці", дванадцять "лавників" (присяжні засідателі) і "війт"; війта обирали до смерті — він був судією для городян. "Рада" і "лава" звалася заразом "магістрат".
Усі ремісники здобували собі по тому праву теж деякі вільготи: ремісники кожного ремества складали громаду, що звалася "цехом" або "братством", і кожне таке братство орудувало справами своєї громади та мало свій скарб (казну); з нього давали допомогу своїм громадянам і брали гроші тоді, коли треба було на які гуртові свої справи. Декотрі "братства" були дуже заможні. Кожний город із таким магдебурзьким правом мав свій герб і свою корогву, а кожний "цех" — свою".
Наводимо цю розлогу цитату для того, що вона пояснює дуже багато: і гордість Гільди за своє ремісниче походження, і внутрішню згуртованість київських ремісників, і їхні досить прогресивні демократичні погляди на права людини в суспільстві. Структура суду того часу проливає світло не тільки на стосунки війта Шавули з воєводою і киянами, а й потребує належного ознайомлення учнів з нею ще з тієї причини, що дещо пізніше, під час вивчення історичного роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай" ці знання старшокласникам ще будуть потрібні.
Виникає також необхідність пояснити старшокласникам, що І.Кочерга не йде проти історичної правди, коли виводить козацького отамана Кмітича. Офіційною датою закладення підвалин Запорізької Січі на острові Хортиця вважаються п'ятдесяті роки шістнадцятого століття, коли один із українських магнатів Дмитро Вишневецький (Байда) перестав коритися польському королю й сам очолив, зібравши воєдино, "козацькі купи". Закономірно, що існування окремих розрізнених загонів козаків можна говорити й у значно ранішому періоді, щонайменше за 100 років до побудови у 1552 замку на острові Хортиця та існування тут козацької залоги. У драмі "Ярослав Мудрий" І.Кочерги Журейко теж створює з русичів один з перших козацьких загонів.
Драма "Свіччине весілля" — тільки умовно історична, оскільки її головний герой не є історичною особою, не відповідає історичним фактам повстання, але у творі надзвичайно вдало передано колорит доби і події відбуваються в межах дії дійсних княжих грамот.
Очевидно, готуючи матеріал для свого твору, письменник старався скрасити його народними звичаями. У передмові він згадує про народну київську традицію, за якою 1 вересня дівчата "женили свічку". В цьому обряді відчувається вцілілий язичеський аспект, адже магічні дії зі свічкою в рудиментах язичеських обрядів використовуються під час ворожінь на Андрія, на Різдво і на Івана Купала. Щоб вгадати, який буде суджений, дівчата опівночі запалювали кожна зокрема нову свічку з ярого воску, прикрашену стрічками та квітками, і по тіні, яку кидала свічка на стіну, визначали, чи буде наречений високий, чи низький, чи худий, чи повний, чи кучерявий, чи лисий. Сама назва звичаю "женити свічку" наштовхнула письменника на показ весілля у драмі, а одночасно й дала прізвище головному героєві.
У сюжеті "Свіччиного весілля" прослідковуються дві сюжетні лінії. Перша — це любовний трикутник: Іван Свічка — Меланка — Ольшанський. Конфлікт у цьому випадку любовний. Друга сюжетна лінія — це протистояння київської громади воєводі. Даний конфлікт можна розцінювати як соціально-побутовий.
Щоб перевірити, чи належно прочитали учні твір і чи правильно усе в ньому зрозуміли, варто попрацювати над цими двома сюжетними лініями. Безперечно, розпочинати прийдеться з любовного трикутника, що для старшокласників і цікавіше, й пізніше дасть можливість краще осягнути другу сюжетну лінію. Пропонуємо ряд запитань:
— Як ви вважаєте, яка пара була б кращою і щасливішою: Іван та Меланка чи Ольшанський і Меланка? Чому?
— Ольшанський — постать неоднозначна. Він дійсно закохався не на жарт. Знайдіть цитату, яка підтвердить, що князь від щирого серця захоплюється вродливою дівчиною.
— Як ви думаєте, чим зумовлені перепади настрою вельможі, коли після таких чуйних і прекрасних слів звучить несподіване егоїстичне рішення:
Любов'ю, ґвалтом, мертву чи живу, А я тебе здобуду і візьму ?
— Чи здатний Ольшанський на благородство? Наведіть приклади із тексту для підтвердження свого висновку.
— В чому полягає краса образу Івана насамперед як нареченого Меланки? Чи цінують дівчата в наш час саме такі риси характеру в хлопців? Чому?
— Опишіть почуття Меланки.