Клена лише безоглядний ригорист наполягав би на потребі почути з уст поета ще виразнішу заяву про те, що погляди та прямування неоклясиків є тотожними з його власними поглядами.
"Я гадаю, що дорібок т. зв. "неоклясиків" не тільки не є ще засвоєний, а що їхні стилістичні можливості треба далі поглиблювати. Вони тільки вказали шлях, а не пішли ним до кінця". Ці чіткі слова Ю. Клена звучать як його літературний заповіт, скерований до нас і до наступних письменницьких поколінь.
Видатною рисою світогляду Ю. Клена є його ідеалізм. "Храм Грааля, що зноситься в нетлінному царстві духа — це більша реальність, аніж матеріяльний довкільний світ з його мінливим обличчям. Ми маємо в даному разі платонівський реалізм, який протиставляємо реалізмові матеріялістичному",— заявляє письменник у згадуваній вище статті.
У вірші "Софія" (1935р.) маємо потужний поетичний документ ідеалістичного збагнення світу. Ідеальне існування нашої святині, на яке зложилися святість і духова значність тисячолітніх помислів у ній і навколо неї, перевершило реальність її існування в камені і металі; поет близький до того, щоб сказати, що в цім ідеальнім існуванні Софії криються в не меншій мірі потенції і її кожночасного просвітленого існування матеріяльного, тоді як навіть руйнація храму, бувши ділом темних і злочинних ментальностей, мусить відійти в повне небуття.
Сонет "Сковорода", яким Ю. Клен започаткував свою оригінальну поетичну творчість в українській мові, є повністю споглядальний. Констатуємо це не для того, щоб показати хронологічну попередність контемпляційних мотивів у творчості поета супроти мотивів "активістичних": ми не схильні протиставляти комплексів споглядання і комплексів діяння і вважати їх антагоністичними. Ми хочемо сказати тільки те, що обидва вони чергуються в житті людини, a mutatis mutandis у творчості письменника. Всі, хто знав Юрія Клена особисто, ствердять, що його обличчя, вираз очей і голос творили зовнішність споглядача, мрійника і філософа. В зовнішності нашого поета добачаємо неабиякий доказ первинности і основности комплексів споглядання і мрії в його душевному складі; тим не менше властиві його творчості елементи боротьби і чину, живучи в одній і тій самій душі, вимагають поєднання — але на пізнавальній площині, єдино до того управненій. Отож моментом першорядної ваги є сказати, що комплекс споглядання — в усіх його типах, включаючи сюди і прилягаючу до коптемпляції умоглядність, — потенціяльно містить у собі діяння, адекватне сутностям споглядання і його знайденням. Історія людства, історія всіх його духових рухів є суцільним потвердженням цієї тези.
Щодо філософічної системи Сковороди зокрема, то в ній моменти практичного діяння містяться не як потенціяльні і вивідні величини, а як безпосередні і чіткі формули. Проф. В. Шаян, пильний дослідник і коментатор нашого філософа, констатуючи насамперед недокладне вивчення філософії геніяльного мислителя і посталі через те "жалюгідні викривлення його поглядів", говорить далі, що "питаннями етики, соціології і педагогіки займається Сковорода дуже часто в численних своїх творах" і що в ученні його "релігійний аспект досконало поєднаний з соціологічним... філософія Сковороди не тільки не відірвана від дійсности і від життя, але, навпаки, вона, розкриваючи глибші закони цієї дійсности, всеціло спрямована на проявлення і розвиток найбільших цінностей життя. При тому вона надхненна і героїчна". За потрібне вважаємо додати, що Сковорода висловився конкретно навіть про обов'язки воїна.
Душа перше, ніж діяти не наосліп у цім світі, повинна знайти себе; "треба з хаосу душі створити світ". Методою знаходження є самота і "мандрівки дальні і безкраї" (сонет "Сковорода") "Стикання з божественною просторінню", за виразом одного письменника-містика, помагає визволитись і прийти до голосу глибинам нашої душі, що є єдино покликані дати метафізичну оцінку буттю людини та світу, ствердити його вальори і відкинути негативи.
Ми не схильні применшувати значення того факту, що оригінальна творчість Ю. Клена почалася в Києві, року 1928, в колі його друзів і однодумців, коли говорити про людське оточення, а цикл "Осінні рядки" виник з настроїв письменника коли він перебував 1929р. у відпочинковім будинку для науковців у Преображенні, скиті Києво-Печерської лаври, положенім за Києвом разом з двома іншими лаврськими скитами — Голосієвом та "окучерявленим" Китаєвом (в останньому був свого часу гостем Сковорода). Буття цих краєвидів з чудовими листяними масивами на горбах і в ярах, полянами, долинами, лісовими ставами та монастирськими овочевими садами осяяне внутрішньою значливістю, і благодать весняних, літніх та осінніх погод, повно розливаючись і свобідно витаючи в них, промовляє до тайників душі з проречистістю, недосяжною для голосів людських. "Тут пориває туга в край надземний", — сказав про цю місцевість сам поет, давши їй повний любови опис у вступі до І частини поеми "Попіл імперій". Почавши свою творчість з імени Сковороди, Ю. Клен по мандрівках вертається до нього, "життєрадісного аскета", бо він знає разом з ним, "що всі шляхи сюди течуть" — в комплекс святости і мудрости, овіяний "чаром лісів непереможним".
Ю. Клен розумів історію як втілення ідейно-психологічних величин, переважно негативного порядку. Негативні елементи, містячись в ідеях, з яких поставали імперії та царства, були гріхом проти абсолютної істини, і вони ж, ці елементи зла, зумовлюють також і загибель імперій та царства. Але перше, ніж розпастися на попіл, злочинність їх може набути нечуваних, потрясаючих розмірів. Саме так відчув і пережив Ю. Клен останню війну. "Хай Бог вас милує в ці апокаліптичні часи", — пише він у приватному листі наприкінці листопада 1944 року, і слово "апокаліптичні" не звучить тут як звичайне образне порівняння.
Що ж може бути протиставлене ненатлому бурханню розгнузданої стихії людського і тим самим світового зла, що спроможне покласти йому край? Автор "Попелу імперій" говорить: ідеалізм. Пригадується один факт з часів перших відвідин поета до американської зони Німеччини. В авгсбурзькому таборі ДіПі в 76-ій кімнаті 1-го бльоку, яка, незважаючи на свої скромні розміри, відбувала функції редакцій кількох циклостилевих видань, в тому числі альманаху "Світання", а також гуртожитку їх редакторів та співробітників, відбулася вечірня розмова з гостем. Ю. Клен, такий стриманий щодо усних декляративних заяв в особистому пляні, розповів зібраним, як ще перед війною він відвідав одного разу кіно; тижневий огляд являв очам глядачів нові досяги в озброєнні Німеччини. Заля шаленіла, раз у раз вибухали захоплені вибухи і крики. Письменникові, за його словами, стало страшно: йому виразно уявилися безодні і жахи, що їх невідхильно кличе у світ це ентузіястичне і засліплене покоління знаряддям нищення й зла. Ю. Клен пережив тоді, що єдиною силою, якою можна побороти цей демонічний комплекс, є беззастережний ідеалізм, пристрасна зброя добра.
Святість і мудрість протиставляє поет і ментальності російської царської імперії, і ментальності "звіря, що гряде в багрянім сяйві революцій", і — за аналогією — всім метафізично порочним силам, що лютували в історії людства і бестіяльною навалою заклекотіли в понурому XX столітті, "широко розкривши двері в Небуття". Добро повинне накласти панцир і вступити з інфернальними силами в безоглядний бій. Примат абсолютного добра та абсолютної істини вилонює з себе комплекс св. Юрія, світлого воїна, що хоче перемогти і переможе дракона. Лицарі св. Грааля, "Господня рать", покидають нагірний замок радісної контемпляції, духових прозрінь та екстаз і йдуть у долини людські, щоб оборонити там потоптану правду і зневажену чесноту...
Так свідомість правоти свого діла перед лицем вічности і її непідкупним судом породжує могутній психологічний комплекс непідхильности, окриленої скерованости, відваги і витривалости. Тільки справді велика душа спроможна була дати таку стоїчну нагадку для себе, а для нас — героїчний тестамент:
"Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та їж недолі хліб і вмри,
Як гордий фльорентинець, у вигнанні.
Та перед смертю дітям повтори
Ту казку, що лишилася, як спомин
Прадавньої, забутої пори,
Як у грозі, у блискавиці й громі
Колись страшну почвару переміг
Святий Георгій в ясному шоломі...
І як дракон, звитяжений, поліг".
Час може пройти по нас "важким, залізним плугом", ми можемо "відлунати, як жорстока пісня",— бо дні людини короткі, а повінь розколиханого зла є потужна і темпоральна. Але той, хто не скорився неправді та лиходійству і покинув край батьків, має незатратну потіху: дорогу плахту зоряного неба взяв він з собою, лишаючи отчизну, вітер несе услід йому рідні сузір'я — і "скрізь під рідним небом спочиває жебрак, мандрівник, лицар і поет".
З філософічного ідеалізму Юрія Клена пливе і його хвилююча віра в майбутнє України та її месіянізм. Царства падають, бо вже в своїх ідеологічних первнях вони мали зародок гріха і падіння. Прийдешність України та її держави має покоїтись на духових підвалинах, полярних тим силам, що її нищили. Є імперативом, щоб
"Строгі закони лицарські
Владу держав берегли,
Їм в підмурівок лягли"
Поет говорить про настання в Україні нового буття — і величчю релігійного об'явлення віє від його слів:
"Чуєш, іде
В громі і бурі
Чуєш, гуде,
Б'є вже у мури,
Дме нам у скронь
Вихор, вогонь
Божих долонь!"
Первозванний апостол Андрій благословив горби київські, його благословенство не загине, і церква його імени, височіючи над Києвом і Дніпром, "мов голуба закам'яніла мрія", всякчасно віщує і "в добі негодній" прийдешню благодать краєві та древнім пурпурам стольного города. В віддалі днів уже рокочуть труби воскресіння України.
Моментом інтелектуальної гідности нашої еміграції є доглибно зрозуміти, що трагедії нашої доби знаменують крах світоглядів, опертих на матеріялізм і біологізм, світоглядів, що виступили на арену історії, заперечивши світ абсолютних цінностей і абсолютних норм. Славнозвісна "близькість до життя" цих ментальностей спричинила велетенські катастрофи і монструозні злочини. Внаслідок їх розгулу над людством зависла погроза духового розкладу і фізичного винищення.
Ідеалістична філософія і найвищі релігійно-спіритуалістичні системи світу дістали в жахах нашої доби яскраві докази і нові потвердження своєї непохитної істинности.