Два зовсім різних письменники — англієць Джеймс Олдрідж і росіянин Михайло Шолохов — зробили всесвітньо відомими імена двох звичайних хлопчиків — Деві, героя оповідання "Останній дюйм", і Вані, героя оповідання "Доля людини".
Десятирічний Деві жив у мирні часи. А коротке життя Вані припало на воєнне лихоліття. Саме війна зробила Ваню нещасним. Вона забрала життя його батька й матері. Він не мав даху над головою. Нещасний хлопчик жив у якомусь закутку на милостиню добрих людей. Найчастіше він мешкав біля чайної. Саме там щасливий випадок звів хлопчика з фронтовиком Андрієм Соколовим. У Андрія, як і в маленького Івана, за плечима була трагедія: війна забрала життя його дружини Ярини, двох маленьких доньок і старшого сина Анатолія. Сирітство увійшло в життя Андрія Соколова, але душа його не стала жорстокою. В мирні часи він не цурався ніякої роботи. До зустрічі з маленьким Іваном він займався вивезенням хліба. Андрій був першокласним водієм.
Усе перевернулось в душі Соколова, коли він побачив біля чайної Ваню. "Такий собі маленький обідранець: личко все в кавунячому соку, замурзане, вкрите пилюкою, брудний, нечесаний, а оченята — як зірочки в ночі після дощу!" Цей хлопчик так полюбився Андрію, що той почав нудьгувати за ним, поспішав з рейсу, щоб якнайшвидше побачити малого.
Четвертого дня після першої зустрічі з Іваном Андрій Соколов висунувся у віконце кабіни і гукнув: "Гей, Ванюшко! Сідай швидше в машину, прокатаю на елеватор, а відтіль повернемось сюди, пообідаємо". Дорогою Андрій дізнався від хлопця, що батька його вбито на фронті, а "маму бомбою вбило в поїзді, як ми їхали. Звідки вони їхали — Ваня вже не пам'ятав. Тут Андрій і вирішив: "Не бути такому, щоб нам порізно пропадати! Візьму його за свого". На душі Андрія стало легко і ясно. "Ванюшко, а ти знаєш, хто я такий?.. Я — твій батько". Можна лиш уявити собі реакцію хлопчика. Двоє осиротілих людей поєднали свої долі.
Здавалось, герой "Останнього дюйма" Деві був щасливою дитиною: він мав батьків, дах над головою, смачну їжу. Але хлопчик був дуже нещасним. У свої десять років він розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина. Батько не знав, про що і як говорити з сином. Наодинці вони були лічені хвилини. Незрозуміло, що краще: сирітство Івана чи самотність Деві при живих батьках.
Здавалось, доля посміхнулася Деві: його батько Бен узяв сина на маленький літак "Остер". Разом вони полетіли через пустелю до однієї з бухт на Червоному морі. Там Бен планував провести підводні зйомки. Кадри з акулами мали принести йому непоганий прибуток. Але і в польоті відчуженість супроводжувала батька і сина. А тут ще стан Деві посилював страх. Він боявся летіти, але найстрашніше чекало попереду. Під час зйомок на Бена напали акули-кішки. Покалічений, ледве живий, він дивом дістався берега. Лише неймовірні зусилля хлопчика допомогли Бену повернутися у кабіну літака. І тільки тут Бен почав розуміти, що його син сильна людина. Нові якості сина він відкрив і під час повернення додому. Літак вів хлопчик, який раніше ніколи цього не робив. Деві врятував батькові життя. І, вже отямившись, пілот, який втратив руку і який вже ніколи не сяде за штурвал літака, вирішив, що заради цього хлопця, свого сина, він віддасть усе, "він уже добереться до самого серця хлопчика".
Біда глобальна, як жорстока війна, і біда у мирний час здатні з однаковою силою допомогти людям подолати самотність. Ваня знайшов рідну людину в особі чужого солдата Андрія Соколова. Деві рідну людину знайшов... в особі рідного батька.