Давно помічено, що ніч для поетів — найулюбленіший час доби. І недивно: ніч така прекрасна, така загадкова, така фантастична. Вночі гарно і плідно працюється. Ніщо не заважає, не відволікає від мислення. Муза теж приходить до поета вночі. І тоді народжуються геніальні рядки, яким судилося пережити не лише автора, а й не одну історичну добу.
Я не знаю, в який час доби античний поет Алкман написав вірш "Сплять усі верховини гірські...", але його опис ночі і гірських вершин просто заворожує. Давньогрецький поет змальовує сон землі, води, гірських верховин. Тут увесь навколишній світ перебуває під гіпнозом сну. Читаєш поетичні рядки і неначе всіма клітинами відчуваєш подих свіжого повітря, присутність гірського ландшафту, де у верхів'ях витає дух містики.
Минали роки й десятиліття, збігали дні і ночі. Народжувалися і відходили у вічність поети-співці нічної краси. Та час від часу містична тема ночі народжувала нових геніїв, нові незвідані почуття. Ось самотній втомлений мандрівник зупинився перевести дух, відпочити і набратися сил. Погляд мандрівника спрямований до зоряного неба. Думки його линуть до Бога. Це лише нічний відпочинок, попереду — дорога, тривала і небезпечна. Та поки що магічні чари ночі дарують відпочинок для втомленого тіла і надію для душі. Про це розповів нам Ґете.
Чари ночі знову і знову надихають поетів на нові вірші. Та іноді хочеться звернутися до вже написаного, і вкотре перечитати знайомі рядки. Читають і поети чарівні рядки інших поетів. Можливо, їм спадає на думку, а то й з'явиться на світ щось нове і незабутнє. Такі перетворення спостерігаємо у вірші російського поета Михайла Лєрмонтова "Із Ґете". Застиглий спокій природи (не здіймається курява на дорозі і листя дерев не тремтить, не шепоче) у Лєрмонтова, на відміну від Ґете, є "олюдненим". Він обіцяє втомленому мандрівникові відпочинок.
Я люблю літню ніч. Коли відчиняєш вікно, здається, що нічне небо надсилає до кімнати зоряне сяйво. Нічні звуки додають таємничості. Я починаю вірити, що такої ночі народжуються у поетів геніальні творіння.