Російський письменник Михайло Булгаков народився у Києві. Це місто він упродовж свого нетривалого життя любив особливою любов'ю. Рідне місто письменника згадується у всіх його творах, хіба що крім роману "Життя пана де Мольєра". Особливо багато описів Києва у романі "Біла гвардія":
"Як багатоярусні стільники, димилося, і шуміло, і жило Місто. Прекрасне в морозі і тумані на горах, над Дніпром. Цілими днями підіймався гвинтами із незліченних труб дим до неба. Вулиці курилися димкою, і скрипів збитий велетенський сніг".
Коли майбутньому письменникові виповнився рік, родина Булгакових переїхала на вулицю Воздвиженську, яка одним кінцем виходила на Андріївський узвіз. Судячи з творчості Булгакова, тут пройшли його найщасливіші роки. Бо саме Андріївський узвіз багаторазово описаний у його творах, опоетизований, а уздовж його бруківки назавжди поселилися тіні булгаковських героїв.
З будинку № 13, описаного у багатьох творах, навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков поїхав на фронт. Він був добровольцем Червоного Хреста і ніколи не уникав кровопролитних боїв. Сюди ж повернувся Булгаков у вересні того ж року. Його відкликали з фронту і призначили земським лікарем глухого смоленського села. Ще раз ходив бруківкою Андріївського узвозу у вересні 1921 року. Тоді була його остання зустріч з матір'ю, яку він любив світлою синівською любов'ю. На початку "Білої гвардії" Михайло Булгаков писав: "Мамо, світла королево, де ж ти?" А ще раніше у холодній і голодній Москві, коли-він до виснаження працював ночами над своїми творами, серце завжди зігрівали спогади про Київ, любий серцю узвіз і звичайно — про матінку. Про це свідчать листи Булгакова до матері: "Найприємнішим спогадом упродовж останнього часу є — вгадайте що? Як я спав у Вас на дивані і пив чай з французькими булочками. Дорого віддав би, щоб хоча б на два дні знову так лягти, напившись чаю, і ні про що не думати. Так сильно втомився".
У творах Булгакова є свій особливий образ, неповторний, суто булгаковський — образ Києва. Решта деталей лише доповнює образ Києва: знамениті київські зими, київські сади і парки, київська архітектура. Він любив київські зими і сніги: "...а взимку не холодний, не жорсткий, крупний лагідний сніг". З часом його улюблений білий колір стане символом небуття. Цей колір почне домінувати у багатьох творах Булгакова. В останній редакції роману "Майстер і Маргарита" перед Маргаритою, яка буквально купалася у трояндах, раптом з'явилися невідомо ким поставлені конвалії — квіти весняні, духмяні, але знову ж таки — білосніжні.
Я люблю і Київ, і Булгакова, для мене це щось нероздільне. Хіба не прекрасні слова його: "І було садів у Місті так багато, як ні в жодному місті світу..." А ще він називає Київ перлиною, і це йде від серця письменника. У мене навіть склалося таке враження, що коли Майстер прощався з містом назавжди, автор думав про Київ, про панораму, яка відкривається з високих дніпровських круч, звідки "...виблискував електричний білий хрест в руках велетенського Володимира на Володимирській гірці..." Так писав Булгаков у "Білій гвардії". У "Майстрі і Маргариті" події відбуваються у Москві, але уважний читач може відчути ледь вловиму присутність Києва. Якщо не в описах, то принаймні в думках великого письменника.