Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  : Реферати  : Шкільні твори  : Твори з мови  : Стислі перекази  : Запитання  : Крилаті вирази  : Словник |

Думка (дума) - визначення. Словник літературознавчих термінів

Автобіографія — літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор. Акровірш — вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення. Алегорія — троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу (наприклад, у казках Лисиця уособлює хитрість). Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності. Амфібрахій — у силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголосом на другому складі. Анапест — у силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголосом на останньому складі. Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій. Анекдот — коротке гумористичне оповідання про характерний випадок у побутовому житті з несподіваним і дотепним закінченням. Антитеза — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Архаїзми — слова, їх форми або мовні звороти, що на даному етапі розвитку мови застаріли або зовсім вийшли із загального вжитку (воєвода, возний). Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність. Астрофічний вірш — вірш, який не ділиться на строфи чи строфоїди. Рядки такого вірша вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо. Афоризми, або Крилаті слова — стислі влучні оригінальні вислови відомих письменників, що набули поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських узагальнень. Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом (наприклад, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського). Бароко — напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Білий вірш — неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клавзула (наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки). Буколіка — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського). Верлібр — вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини. Віршування, або Версифікація — 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Внутрішній монолог — різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Водевіль — невелика комедійна п'єса (переважно одноактна), якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, у ній розмови героїв чергуються з піснями, танцями (наприклад, «Москаль-чарівник» І. Котляревського). Гекзаметр — віршовий дактилічний розмір з шістьма наголосами без рими. Герой літературного твору, або Персонаж — 1 Постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах. Гімн — урочистий музичний твір на слова символічно-програмового змісту, вживається переважно як символ держави. Гіпербола — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії. Градація — стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості. Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного. Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Дактиль — у силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголосом на першому складі. Діалектизми — слова, характерні для мовлення жителів певної місцевості. Вживаються в художніх творах для мовної характеристики персонажів, для створення місцевого колориту. Діалог — розмова двох чи кількох дійових осіб. Драма — 1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Дума — великий пісенно-розповідний (ліро-епічний) твір переважно героїчного змісту. Думка (дума) — жанр (вид) невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. Екзистенціалізм — течія в літературі, що сформувалася в Європі у 1930—40 pp., а найбільшого розвитку досягла в 1950— 60 pp. Джерела екзистенціалізму містилися в працях філософа XIX ст. С. К'єркеґора. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Експозиція — сюжетно-композиційна частина художнього твору, яка знайомить читача з його головними персонажами, конфліктами, проблемами, обставинами дії. Експресіонізм — літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо. Елегія — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої...» Т. Шевченка). Епіграма — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою (пуантом). Епіграф, або Мотто — напис (часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору, задає тон. Епізод — невеликий уривок, фрагмент, відносне завершена та самостійна частина художнього твору, що зображує одну з подій або важливий у долі персонажа момент. Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води. Епітети постійні — епітети, які у фольклорних творах, а іноді в інших, часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кінь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий. Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось. Епопея — значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь (наприклад, твір У. Самчука «Волинь»). Епос — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. Жанр епічної героїчної поеми. Есе — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводучи питання і не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми. Зав'язка — елемент сюжету й композиції, який розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів. Загадка — це короткий твір, в основі якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Ідея художнього твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Ідилія — різновид буколіки; невеликий, переважно віршовий, твір, в якому поетизується сільське життя (наприклад, «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка). Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Інверсія — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу. Інтер'єр — в літературі вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. Інтермедія — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконувався між актами вистави на серйозні, переважно релігійні теми. Інтонація — чергування підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого. Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Історичні пісні — це ліро-епічні твори героїчного характеру про важливі події минулого та відомих історичних осіб. Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події. Календарно-обрядові пісні — це ліричні твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов'язані з циклічністю природи, зі зміною пір року. Катрен — строфа з чотирьох рядків, чотиривірш. Кіноповість — сценарій, перероблений для читання (наприклад, «Україна в огні» О. Довженка). Класицизм— напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Клаузула, або Клавзула — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Колізія — зіткнення протилежностей (інтересів, переконань, мотивів, окремих осіб), джерело конфлікту та форма його реалізації у художньому творі. Коломийка — жанр української пісенної лірики, який пов'язаний з однойменним народним танцем. Коломийка має традиційну жанрову структуру: дворядкова строфа, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується жіночою римою (з наголосом на передостанньому складі). Колядка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані з зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства — з різдвяним. Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині (наприклад, «За двома зайцями» М. Старицького). Композиція — побудова твору. Найпоширеніші види: лінійна — події зображаються в хронологічній послідовності; ретроспективна — події, що відбулися раніше, зображаються пізніше; паралельна — дві події, що відбулися одночасно, зображаються як послідовні; монтаж — кілька подій, що відбуваються одночасно, зображаються по черзі. Конфлікт — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Крилаті слова, або Афоризми — стислі влучні оригінальні вислови відомих письменників, що набули поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських узагальнень. Кульмінація — важливий елемент сюжету: вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу, момент найвищого напруження в розвиткові змальованих у творі подій. Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю. Лейтмотив — конкретний образ, часто повторювана деталь, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або всю творчість письменника. Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів. Ліричний відступ — це такий авторський відступ від розгортання подій, картин і образів, у якому письменник безпосередньо від себе висловлює почуття і настрої у зв'язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до них тощо. Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний авторові. Ліро-епічний твір — це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах). Література — так колись називали все, що написане або надруковане буквами (літерами). Зараз термін «література» переважно вживається у значенні художня література. А художня література є одним із видів мистецтва, що образно відтворює життя за допомогою слова, мови. Літературний жанр — тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість, роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін. Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника. Літературний процес — безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів, спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Літературний рід — узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, категорія вищого порядку. За родами література поділяється на епос, лірику, драму. Логічний наголос — виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження) через підвищення сили голосу. Медитація — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа). Мемуари - оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Метафора — один з основних тропів: образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю. Міракль — один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про «дива», здійснені Богородицею чи святими. Містерія — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства. Міф — 1. Форма мислення стародавньої людини. У міфі абстрактні поняття про світ виражаються у вигляді живих істот або навпаки — живі істоти виступають як вищі символи світу. Міф ґрунтується на глибокій вірі в реальність цих істот та їх надприродну силу. 2. Те саме, що легенда, розповідь про богів та героїв. Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу в творах художньої літератури. Мовленнєвий такт — частина речення між двома паузами. Модернізм — загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Монолог — переважно в драматичному творі або кінофільмі роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою чи глядачами. Мотив — неподільна смислова одиниця, з якої складається сюжет (мотив жертовності, скорбота та ін.) або тема ліричного твору. Мотто, або Епіграф — напис (часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору, задає тон. Нариc — невеликий за обсягом оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей (наприклад, нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого»). Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається. Неореалізм — стильова течія в українській літературі початку XX ст., яка розвинулася з класичного реалізму. Неоромантизм — стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Ода — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оксиморон — різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко). Опис — зображення письменником місцевості, де відбувається дія, природи (пейзажу), зовнішнього вигляду осіб (портрета), внутрішньої частини приміщень (інтер'єру). Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох). Оповідач — особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та людей. Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через об'єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді — викладу від третьої особи. Памфлет — публіцистичний твір на злободенну тему, в якому з особливою гостротою й експресією, часто в сатиричній формі висміюються й викриваються якісь негативні суспільні явища. Панегірик — поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. Паралелізм — стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших. Пародія — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або напряму з метою його висміяти. Пастораль — різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, в якому мовиться про безтурботність сільського життя на лоні природи. Пауза — перерва в мовленні, зупинка голосу під час читання. Може бути довгою, середньою та короткою. Пейзаж — один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу. Переказ — подібне до легенди усне оповідання про видатні події минулого, але більш достовірне, ніж легенда. Перифраз — мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об'єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак (наприклад, Т. Шевченка називають «великим Кобзарем»). Персонаж, або Герой літературного твору — 1 Постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах. Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх (а уособлення — оживлення їх). Підтекст — внутрішній, прихований зміст якого-небудь висловлювання. Пірихій — у силабо-тонічному віршуванні пірихієм умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів. Пісня — словесно-музичний твір ліричного або ліро-епічного характеру, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу. Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка). Поезія — 1. Один із трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. 2. Невеликий художній твір у віршах. 3. Інколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи. Поема — ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів. Полілог — багатоголосся, розмова, в якій одночасно бере участь багато людей. Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його. Портрет — зображення в літературному творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття тощо. Послання — віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб. Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Приказка — це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін.: Або пан, або пропав. Прислів'я — короткий влучний, часто заримований народний вислів повчального змісту. Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Проза — мовлення не організоване ритмічно; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Прозопопея, або Уособлення — різновид метафори: зображення неживих предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот. Псалми — жанр духовної лірики, пісні релігійного змісту. Публіцистика — особливий рід літератури та журналістики, звернений до найактуальніших проблем, вирішення яких має велике значення для суспільства. Реалізм — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Ремарки — авторські пояснення в тексті драматичного твору про час і обстановку, в якій відбувається дія, про вік, вигляд, міміку, жести, інтонацію голосу персонажів, про їх психологічний стан, вчинки тощо. Ремінісценція — один із видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Рецензія — один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури й мистецтва, визначає їх вартість та характеризує, на думку критика, хиби, недоліки. Речитатив — протяжне проказування, що наближається і до декламації, і до співу. Рима — співзвучність закінчень слів у віршових рядках. Римування — характер розміщення рим у вірші. У межах чотиривірша (катрена) розрізняють такі способи римування: парне, або суміжне, коли перший рядок римується з другим, а третій — з четвертим (aabb); перехресне, при якому перший рядок римується з третім, а другий — з четвертим (abab); кільцеве, або оповите, коли одна рима, об'єднуючи перший і четвертий рядки, ніби бере в кільце рядки, пов'язані іншою римою (abba). Ритм — правильне чергування наголошених і ненаголошених складів у силабо-тонічній системі віршування. Риторика — наука красномовства. Розвиток дії — розгортання подій, що виростають із зав'язки, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки і дії персонажів. Розв'язка — складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору. Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин. Романс — невеликий за обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір для сольного співу з інструментальним супроводом. Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Рондель — закінчений вірш із 13 рядків, поділених на три строфи. У перших двох по чотири рядки, у третій — п'ять. Перші два рядки цілком повторюються у кінці другої строфи, а перший рядок ще й завершує вірш. Рубаї — в ліричній поезії народів Близького Сходу чотиривірш переважно філософського змісту, в якому римуються перший, другий і четвертий рядки. Рядок — частина віршованого тексту, одиниця вірша, від довжини і структури якої залежить розмір цього вірша. Сарказм — зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність. Сатира — 1. У давньоримській літературі написаний гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки суспільства. 2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння. Сентименталізм — напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX, ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв. Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Сонет — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, тобто з двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd), хоча можливі й інші конфігурації рим. Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві., Спондей — у силабо-тонічній системі віршування заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох наголошених складів. Стаття — науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті, в якому здійснюється досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке аналітичне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми. Стиль — 1. Сукупність мовних прийомів для вираження тих чи інших ідей, думок. 2. Сукупність усіх виразних засобів — мовних, композиційних, жанрових, вживаних для втілення змісту твору (наприклад, стиль класицизм). Стопа — в силабо-тонічному віршуванні — це група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення стоп залежить розмір вірша. Строфа — повторюване вданому вірші поєднання кількох віршованих рядків, зв'язаних між собою певною системою рим та інтонацією або за змістом, а також відділене від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками. Строфоїди — частини віршованого тексту, що мають різну кількість рядків. Сюжет — організована в життєво правдоподібну картину система подій за участю певних персонажів. Тавтологія — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці. Тема — це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться всьому. Темп — швидкість читання або мовлення. Буває повільний, середній та швидкий. Терцина — в поезії строфа, що складається з трьох рядків, де 1-й римується з 3-м, а 2-й — з 1-м уже наступної терцини. Тип — образ-персонаж, в якому-відбиваються риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи юдей або нації, а він при цьому залишається яскраво індивідуальним, неповторним. Трагедія — драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя (героїв) (наприклад, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого). Троп — слово або вираз, вжитий у переносному, образному значенні. Трохей, або Хорей — у силабо-тонічному віршуванні — це двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Уособлення, або Прозопопея — різновид метафори: зображення неживих предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот. Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — в поєднанні побутових замальовок з частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності. Усна народна творчість — це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Фабула — основні події міфу, легенди, художнього твору, викладені без додаткових деталей. Фейлетон — художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в сатиричному або гумористичному плані. Фольклор — усна народна творчість. Характер літературний — це зображення письменником у художньому творі людини з властивими їй індивідуальними рисами, які зумовлюють її поведінку, ставлення до інших людей, до життя. Хорей, або Трохей — у силабо-тонічному віршуванні — це двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому. Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять. Художня асоціація — зв'язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших, інколи ірраціональних (чистий — божественний), контрасту (добро — зло), суміжністю в часі (весна — цвітіння) чи в просторі (поле — жито) і постає як наслідок естетичного освоєння дійсності. Цезура — пауза, яка ділить довгий віршовий рядок на пів-рядки чи дрібніші частини і тим підкреслює інтонацію, надає довгому рядку чіткішого ритмічного звучання. Щедрівка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, що виконуються під Новий рік на Щедрий вечір. Ямб — у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі. Етюд — з франц. — вправа, вивчення — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу






Сторінку згенеровано за 0.013006 сек.