"Чим я в тебе винна,
Мати Божа, що такеє
Терпіти повинна?
Загоїла було серце,
Знов воно розбилось.
Не загою вже… Пречиста,
За що прогнівилась?!
Рятуй мене, мати Божа,
Рятуй од напасті,
Не одпусти хоч нарешті
В гріх великий впасти!".
Так молилась безталанна.
Гляне, — аж Микола,
Страшний блідий перед нею.
"Опізнивсь! Ніколи
Ти не будеш вже моєю!
Прийди ж хоч проститься
Наостанці у садочок
Пізно до криниці!"
"Сатано ти! іскуситель!
Щезни, розточися!" —
Не щезає, шепче: "Галю,
Вийди, не барися!" —
Не дослухала, і вуха,
Й очі затуляє,
І до кельї, наче справді
Од чортів тікає.
Цілий день сердешна Галя
Як в смолі кипіла:
То кляла, а то душею
До його летіла.
Ось і вечір. Пішли слухать
Правило черниці.
Галя дума: "Помолюся, —
Може, до криниці
Не допустить Божа сила".
Правило кінчали
І по келіях черниці
Тихо задрімали;
Та не спиться бідолашній:
Встала до налоя,
Б’є поклони, плаче гірко,
На каміннях стоя.
Гляне в книгу — свята книга
Вся вогнем палає
Скачуть букви, скачуть титли.
Що й не прочитає!
Візьме Галя в руки чотки
Та, замісто Йсуса,
Все Миколу поминає,
У янгола вуса
Чорні-чорні Миколині
Наче виростають,
Очі дивляться на неї,
Брівоньки моргають,
Його голос, його речі…
Де вже тут молитись?
Бідна зовсім одуріла —
Біжить до криниці.
Шумить трава, верба кива
Тихо головою,
Наче шепче: "Знаю, Галю,
Знаю я, з якою
Думкою ти йдеш, — вернися!"
"Ні, вже не вернуся!
Нема сили… Боже, Боже,
Я й думать боюся!"
Соловейко защебетав,
Зашуміла верба,
Ось кінь заржав за стіною —
"Не треба, не треба!"
Мов дурна, белькоче Галя —
Грішная черниця:
"Прости, Боже, гріх великий!"
Та й шубовсть в криницю!
Перелетів в сад Микола,
Мов на крилах звився,
До криниці — "Боже, Боже,
І тут опізнився!"
—— —— ——
Галас, гомін. Задзвонили
По Галину душу,
Як витягли вранці тіло
З криниці на сушу.
"Мабуть пішла по водицю
Ввечері пізненько
Та й не вдержалась, ввірвалась —
Канатик старенький", —
Так черниці міркували,
Галю поховали.
Тілько одна черниченька
Добре все те знала
Та той гріх уперше зроду
Гріхом не назвала.